1

ВОЛОДАРСЬКА ЦЕНТРАЛІЗОВАНА БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА

ЦЕНРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА

:

Біобібліографічний посібник

з циклу: «Особистості. Видатні люди

Володарщини». – Вип. 6.

2

Смт Володарське 2013

3

Заслужена шана – заслуженим працівникам культури Володарського району

Заслужений працівник культури України — державна нагорода України — почесне звання України, яке надається Президентом України відповідно до Закону України «Про державні нагороди України». Згідно з Положенням про почесні звання України від 29 червня 2001 року, це звання присвоюється:«працівникам культурно-освітніх закладів, театрально-концертних і циркових організацій, редакцій видавництв, підприємств поліграфії, кінофікації, архівів, охорони пам'яток історії та культури, туристично-екскурсійних установ і організацій, активістам культурологічних громадських організацій і товариств, учасникам професійних та аматорських художніх колективів, іншим працівникам культури за вагомий внесок у розвиток духовної культури, популяризацію у світі культурно-мистецької спадщини України».

У Володарському районі два працівника культури, які удостоєні цього звання: Григорій Васильович Мельничук та Павло Борисович Дудник. Обидва – працівники клубних закладів, обидва прибули у наш район після навчання, обидва – уродженці промислових міст центру Донбасу. Один з них – Г.В. Мельничук – одержав це звання ще у радянські часи, а П.Б. Дудник – з рук Президента незалежної України.

Вони – гордість Володарського району, золотий фонд його культури, його слава і приклад вірного служіння і наслідування. Вони – кращі представники усієї армії культпрацівників, які постійно віддають улюбленій роботі свій час, творчі і професійні здібності, своє здоров’я. 4

Григорій Васильович Мельничук

5

Григорій Васильович Мельничук народився 18 вересня 1944 року у м. Макіївка Донецької області. Перш ніж стати тим, ким він став на ниві культури, довелося випробувати на собі декілька професій. Після закінчення середньої школи працював піонервожатим, слюсарем, бракувальником ВТК. У 1963-65 р.р. учився у Макіївському медичному училищі, в 1965-1968 роках служив у лавах армії. Постійно знаходячись у пошуках себе і своєї ролі у суспільстві, міняє кардинально напрямок і в 1969 році йде освоювати важкий шлях культармійця у Донецьке культосвітнє училище. Після його закінчення у 1972 році приїздить до Володарського району на посаду методиста районного будинку культури (1972-1976), а згодом - директора.

В 1972 році ним організована агітбригада «Тачанка». Чому саме така назва?

Григорій Васильович так відповідає на це питання: «Тачанка – символ боротьби з недоліками, пошука нових шляхів у цій боротьбі». В 1980 році цьому колективу постановою колегії Міністерства культури УРСР № 8/4 от 18.08.1980 р. було присвоєно звання самодіяльної агітаційно-художньої бригади.

Сценарії для агітбригади писав сам Григорій Васильович, беручи за основу місцевий матеріал. Гостре слово, веселий жарт, знайомі персонажі і ситуації завжди добре сприймалися глядачами. Це наступні програми: «Етапи великого шляху», «Лети, наша пісне!», «Пісня фронтових доріг», «Доброго ранку, новий день!», «Інформаційно-агітаційна програма «Час», «Ранок планети», «Службове крісло», Що? Де? Коли?», «Вікна РОСТА». Загалом за весь період роботи таких програм було поставлено більше 30. А виступів було понад 600 на різних сценах району і області. Колектив завжди приймав участь у районних, обласних і республіканських оглядах художніх агітбригад, займаючи провідні місця.

Майже щорічно робота агіткультбригади нагороджувалася Почесними грамотами та Дипломами обласного управління культури, Міністерства культури України і, навіть, Виставки досягнень народного господарства та Всесоюзного науково-методичного центру у Москві, а також цінними подарунками.

Досвід роботи народної агітбригади «Тачанка» вивчався, узагальнювався та рекомендувався до запровадження іншими агітбригадами. Вона стала експериментально-методичною опорною базою з агітбригадного жанру для підвищення майстерності керівників агітбригад району.

З 1974 по 1979 рік Григорій Васильович навчався в Харківському державному інституті культури. Після його закінчення одержав кваліфікацію «Клубний працівник вищої кваліфікації, режисер клубних масових заходів»

Григорій Васильович не обмежувався опікою свого улюбленого дітища. Як режисер він зробив чимало для розвитку самодіяльного театру у районі. Як актор виконував головні ролі у п’яти виставах. З 1979 року керував «Клубом любителів театру». 22 листопада 1985 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР Григорію Васильовичу Мельничуку було присвоєне почесне звання «Заслуженого працівника культури Української РСР» - за заслуги у розвитку самодіяльного мистецтва і активну участь у Всесоюзному огляді самодіяльної народної творчості, присвяченому 40-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.

Ім’я Г.В. Мельничука було занесене у Книгу Пошани районної газети «Заря Приазовья».

У кінці 80-х років змінив місце проживання і оселився з сім’єю у селі Старченкове, де працював до виходу на пенсію. Помер напередодні Нового року – 30.12.2004. Похований на Старченківському кладовищі.

Уроки Заслуженого працівника культури Г.В. Мельничука пам'ятають його учні, колеги та глядачі. Разом з дружиною Надією Степанівною вони зробили дуже багато для просування театрального жанру у Володарському районі. Завдяки їх творчим здобуткам покращився імідж культури району.

7

8 Література:

Лаврентьев Н. «Сколько стоит маленькая» [Г. Мельничук участвует в сценке-аллегории «Последнее предупреждение» по антиалкогольной пропаганде] // Заря Приазовья . – 1972. - № 90. – С. 2.

Мельничук Г. Посвященный трем республикам [вечер-турнир знатоков] // Заря Приазовья . – 1972. - № 106. – С.1.

Мельничук Г. Каждую неделю – концерт // Заря Приазовья . – 1973. - № 4. – С. 4.

М ельничук Н. Интересные турниры // Заря Приазовья . – 1973. - №16. – С. 4.

Мельничук Г. Смотр культармейцев // Заря Приазовья . – 1973. - № 37. – С. 4.

Шорина Е. Выступает драматический [Н. и Г. Мельничуки организовали драматический коллектив год назад] // Заря Приазовья . – 1973. - № 58. – С. 4.

Шорина Е. «Тачанка» в гостях у хлеборобов // Заря Приазовья . – 1973. - № 86. – С. 2.

Мельничук Г. Песни гор Кавказа [В гостях у володарцев – эстрадный коллектив «Песня о Тбилиси] // Заря Приазовья . – 1973. - № 90. – С. 4.

[Фото агитбригады «Тачанка» во время работы] // Заря Приазовья . – 1973. - № 92. – С. 4.

М ельничук Г. Приходите к нам // Заря Приазовья . – 1973. - № 108. – С. 4.

Черненко Л. Обыкновенный концерт [Супряги Мельничуки – активные участники] // Заря Приазовья . – 1973. - № 117. – С. 4.

Мельничук Г. Учатся культармейцы [2-х дневный семинар руководителей драм. коллективов] // Заря Приазовья . – 1973. - № 119. – С. 4.

Стаховская Г. Конкурс инсценированной песни // Заря Приазовья . – 1973. - № 138. – С. 4.

[Фото репетиции бальных танцев под руководством Г. Мельничука] // Заря Приазовья . – 1974. - № 28. – С. 4.

Лаврентьев Н. Светлый мир танца // Заря Приазовья . – 1974. - № 38. – С. 4.

Мельничук Г., Бугрим Ю. На сцене – агитбригада [смотр агитбригад] // Заря Приазовья . – 1974. - № 40. – С. 2.

Носенко З. В медленном вальсе [первый выпуск в школе бальных танцев под руководством Г. Мельничука] // Заря Приазовья . – 1974. - № 42. – С. 4.

Ковалёва Л. «Одна береза знает» [премьера в РДК под руководством Н. Мельничук; Г. Мельничук - актер] // Заря Приазовья . – 1974. - № 47. – С. 4.

Ленский Ю. Спектакль – к празднику [Г. Мельничук в спектакле «Обелиск»] // Заря Приазовья. – 1974. - № 57. – С. 4.

Мельничук Г. «Тачанка» в пути // Заря Приазовья . – 1974. - № 91. – С. 4. 9

М ельничук Г. Вечер, посвященный Н. Островскому [«Идущий сквозь время»] // Заря Приазовья . – 1974. - № 123. – С. 4.

Мельничук Г. Смотр талантов // Заря Приазовья . – 1974. - № 124. – С. 4.

Мельничук Г. Намерены победить [в очередном фестивале самодеятельного искусства] // Заря Приазовья . – 1974. - № 145. – С. 4.

Телица С. Выступают володарцы [поездка в село Кременевка на концерт] // Заря Приазовья . – 1975. - № 19. – С. 4.

Ленский Ю. Володарский драматический – «народный» // Заря Приазовья . – 1975. - № 23. – С. 4.

[Фото Г. и Н. Мельничуков на сцене] // Заря Приазовья. – 1975. - № 38. – С. 4.

Х идченко А. «Я всегда улыбаюсь» [Спектакль Володарского народного театра] // Заря Приазовья . – 1975. - № 39. – С. 4.

Мельничук Г. Агитбригады на марше // Заря Приазовья . – 1975. - № 40. – С. 4.

Ковалёва Л. Нужны селу такие парни [спектакль «Обуховке нужны чудаки»] // Заря Приазовья. – 1975. - № 140. – С. 4. 10

Мельничук Г. Воспевая человека [художники из Володарского П. Носенко и П.Г. Гребенюк] // Заря Приазовья . – 1976. - № 23. – С. 4.

Мельничук Г. Для героев жатвы [агитбригада РДК] // Заря Приазовья . – 1976. - № 79. – С. 4.

Мельничук Г. «О чем поют гитары» [вок.-инструм. ансамбль В. Москалёва] // Заря Приазовья. – 1976. - № 122. – С. 4.

Мельничук Г. И песня, и стих [Григорий Мельничук – директор РДК] // Заря Приазовья . – 1976. - № 134. – С. 4.

Блинова Л. Лучше организовать досуг [Директор РДК Г. Мельничук отмечен как один из лучших] // Заря Приазовья . – 1977. - № 33. – С. 4.

Мельничук Г. Агитбригада в поле. Какой ей быть? // Заря Приазовья . – 1977. - № 44. – С. 2.

Мельничук Г. С обновленной программой [агиткультбригада «Сказка – ложь»] // Заря Приазовья . – 1977. - № 84. – С. 4.

М ельничук Г. «Тачанка» - в пути [за период жатвы сделано 28 выездов на поля] // Заря Приазовья . – 1977. - № 96. – С. 4.

Мельничук Г.В. Растет культура села [научно-практическая конференция. Фото] // Заря Приазовья. – 1978. - № 43. – С. 4.

Васильев Г. «Лунная соната» [на сцене клуба совхоза «Диктатура» премьера народного театра Володарского РДК] // Заря Приазовья . – 1978. - № 66. – С. 4.

[Фото Г. Мельничука со школьницами] // Заря Приазовья. – 1978. - № 79. – С. 4. 11

Мельничук Г. Культурный комплекс // Заря Приазовья . – 1978. - № 154. – С. 4.

Григорьев В. Есть театр в поселке // Заря Приазовья . – 1978. - № 156. – С. 4.

Ковалева Л. Счастливого ветра, «Тачанка»! // Заря Приазовья . – 1979. - № 81. – С. 4.

Мельничук Г. Льется песня [фестиваль патриотической песни] // Заря Приазовья . – 1980. - № 38. – С. 4.

Красуля А. Растет культура села [большой репертуар народного театра] // Заря Приазовья . – 1980. - № 76. – С. 4.

Редько В. Одной «Тачанки» маловато // Заря Приазовья . – 1980. - № 86. – С. 2.

Редько В. Самодеятельная, народная [агитбригаде «Тачанка» присвоено звание «народная», руководители – супруги Мельничук] // Заря Приазовья . – 1980. - № 121. – С. 4.

Григорьев В. Всё о нём [спектакль-диспут «Думая о нем»] // Заря Приазовья . – 1980. - № 154. – С. 4.

Мельничук Г. Помните, люди! [тематический вечер] // Заря Приазовья . – 1981. - № 76. – С. 1.

Ладина Г. Театралы // Заря Приазовья . – 1981. – 24 дек.

Мельничук Г. Учебник жизни [мероприятия по воспитанию подрастающего поколения] // Заря Приазовья . – 1982. - № 67. – С. 2.

Днепров В. Признание // Заря Приазовья . – 1982. – 30 июня. 12

13

Мельничук Г. Урок эстетики // Заря Приазовья . – 1982. - № 97. – С. 4.

Бугрим Ю. С юбилеем, «Тачанка»! // Заря Приазовья . – 1985. – 19 сент.

Вильчевская Л. Пламя супругов Мельничук // Заря Приазовья . – 1990. – 3 апр. – С. 4.

Мельничук Г.В. Почему мы ушли из РДК // Заря Приазовья . – 1990. -23 март.

Иванов А. Реквием маленькому человеку [к годовщине смерти Г.В. Мельничука] // Заря Приазовья . – 2006. - 4 янв. – С. 4.

Степаненко Г. Легендарная «Тачанка» [воспоминания об агитбригаде 70-80 г.] // Заря Приазовья . – 2011. – 26 март. – С. 2.