Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

(повне найменування вищого навчального закладу)

Кафедра української літератури

(повна назва кафедри)

Курсова робота

з української літератури

на тему: Використання елементів компаративного аналізу на уроках української літератури .

Студентки ___4__ курсу __У-41__ групи

напряму підготовки 6.020303 Філологія. Українська мова та література

спеціальності ______________________

__Демічева Анастасія Юріївна____

(прізвище та ініціали)

Керівник старший викладач

Виговська Алла Олександрівна

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Полтава – 2014рік

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Місце та роль компаративістики в системі шкільного курсу української літератури.

1. Методика уроку компаративного аналізу.

Розділ 2. Застосування методу компаративного аналізу під час вивчення романів.

2.1. Порівняння головних жіночих образів романів Мирного «Повія» та Толстого «Воскресіння».

2.2 Розробка уроку з української літератури з використанням компаративного аналізу.

Висновки

Використана література.

1.Вступ

Використання порівняльного аналізу художніх творів сприяє підвищенню якості літературної освіти, загальнокультурного рівня розвитку учнів, формуванню уявлень про різноманітність літературного простору, вихованню толерантного ставлення до інших національних культур. Систематичне використання компаративного аналізу та створення багатомовної ситуації на уроках літератури забезпечує стабільний розвиток полікультурної компетентності учнів, сприятиме розвиткові цілісного сприйняття дійсності. Важливо, щоб учні усвідомили глибинні, сутнісні відмінності між національними культурами, невід'ємним складником яких є література, пізнали самобутні, специфічні риси народу у контексті світового літературного процесу.

Об’єктом дослідження стала методика компаративного вивчення української і зарубіжної літератур у їх естетичній, ментальній та морально-духовній специфіці.

Предмет дослідження – зміст, форми, методи і прийоми компаративного вивчення української літератури у загальноосвітній школі.

Мета дослідження полягає в тому, щоб розробити, науково обґрунтувати й експериментально перевірити теоретико-методичні засади компаративного вивчення шкільних курсів української літератури.

Актуальність дослідження з означеної проблеми продиктована насамперед необхідністю відображення в навчанні логіки мистецьких явищ, в яких домінує принцип взаємозв’язку елементів структури. За цим принципом функціонують як національні літератури, так і світова.

Цілісність, як відомо, забезпечується різними чинниками. По- перше, наявністю констант світової літера тури, універсальних позачасових структур, запасом усталених форм (топосів), актуальних в усі часи й в усіх народів. По -друге, спільністю стадій розвитку (архаїчного періоду; традиціоналізму художнього мислення й поети ки стилю та жанру; індивідуально творчої художньої свідомості). По- третє, близькістю літератур різних країн, тобто типологічними уподібненнями (конвергенціями). І, нарешті, міжнародними літературними контактами

(взаємовпливами й запозиченнями). Єдність усіх цих факторів породжує культурний синтез — продуктивнее джерело становлення і розвитку регіональних і національних літератур.

Відтак, актуальність цієї теми з окресленої проблеми продиктована, насамперед, необхідністю відобра ження в навчанні логіки мистецьких явищ, в яких домінує принцип взаємозв'язку структурних елементів. За цим

принципом функціонують, як національні літератури, так і світова, тому порівняльний підхід допоможе учням глибше осягнути не лише національну літературу, а й світову, усвідомити місце української літератури у світовому

літературному процесі. Запропонований підхід до викладання літератури уможливить виявлення нових резервів розвитку художнього мислення, розширить погляди учнів на будь яку сферу явищ, навчить їх узагальнювати й об'єднувати навіть абсолютно розрізнені факти, оскільки в процесі порівняльного вивчення літератури школярі зможуть реалізувати свою готовність до встановлення міжпредметних асоціацій, оперуватимуть прийомами аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення. З'ясування контактів між кількома літературними явищами також сприятиме формуванню національної самосвідомості, гуманістичного світогляду і патріотичних почуттів учнів.

Крім того, компаративний підхід допоможе усвідомити культуру як єдину систему текстів, причому систему діалогічну, багаточасову, відкриту. Тому назріла потреба спеціального цілеспрямованого дослідження

закономірностей компаративного вивчення шкільного курсу літератури.

Мета — сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності української та світової літера тури в культурно історичному розвитку суспільства, розкрити ідейно естетичну сутність кожного з порівнюваних

творів, літературних явищ чи понять. Реалізація мети потребує вирішення

основних завдань: — формувати та розвивати навички порівняльного аналізу літературних творів; — розвивати вміння порівнювати різнонаціональні

літературні явища на рівні їх походження, різнонаціональних творів, близьких за темою, ідеєю, сюжетом, проблематикою, образами, особливостями поетики; — розвивати такі прийоми мислення учнів, як аналіз, порівняння, узагальнення; — створити базу для подальшого ефективного вивчення предметів гуманітарного циклу.

Результативність вивчення творів залежить від уміння вчителя добирати важливий за змістом матеріал, визначати оптимальні методи, прийоми, види і форми роботи над художніми творами, створювати навчальні ситуації, спрямовані на активізацію асоціативного мислення учнів.

Пріоритетними є методи творчого читання, евристичний, дослідницький, прийом компаративного аналізу художніх творів, інтегровані форми навчання.

Компаративний аналіз літературних творів стимулює інтелектуальні процеси, зокрема образне й абстрактнее мислення, асоціативність, фантазію, відтворюючу і творчу уяву, а відтак активізує особистісні якості школяра як

естетичного суб'єкта, його готовність до творчого сприймання і самостійної оцінки літературних явищ. Системний підхід до реалізації міжпредметних зв'язків двох літературних курсів допомагає учням глибше сприймати такі

теоретико літературні поняття, як зміст, форма, художні образи, образні аналогії, мандрівні сюжети, вічні образи,переклад, переспів, загальнолюдські ідеали, національні риси, індивідуальний стиль тощо.

У процесі взаємопов'язаного вивчення творів світової та української літератур учні одержують відомості про компаративістичні поняття та оволодівають спеціальними компаративістичними вміннями, основними серед яких є:— зіставлення літературних твори на рівні теми, ідеї, проблематики, системи образів, сюжету, композиції, тропів;— виявлення літературних аналогій; — виокремлення загальнолюдського і національно своєрідного у творах;— складання плану порівняльної характеристики образів персонажів; — аргументування фактів типологічних і генетичних зв'язків; — побудова усної відповіді з елементами порівняння. Особливістю змісту і завдань курсу є переважно усний характер опрацювання навчального матеріалу, обговорення літературних творів, що є предметом вивчення на уроках світової та української літератури.

Розділ 1. Місце та роль компаративістики в системі шкільного курсу української літератури.

Естетична реальність словесно-художнього твору моделює за допомогою знакової системи мови різні аспекти дійсного світу. У національних літературах, особливо колоніальних, прикметної ваги набув соціологічний аспект. З огляду на це методика викладання літератури попередніх десятиліть багато в чому залежала від обставин тоталітарного режиму, від диктаторської політики в галузі освіти, коли літературі відводилася роль прикладної дисципліни у справі навчання і виховання підростаючих поколінь. Нерідко в художній літературі вбачали позаестетичний зміст, розглядали і використовували її образний світ як ідеологічний засіб і, таким чином, ігнорували художню автономність мистецтва. Методи навчання літератури в такому разі були генетично споріднені з нав’язуванням ідеологічних стереотипів, однозначною, переважно тенденційною, інтерпретацією художніх явищ, з їх спрощеною оцінкою.

Напевне, саме тому багатющий потенціал ідей, концепцій, понять, які виробила світова літературознавча думка ХІХ – ХХ століття, не знайшов свого реального відображення в шкільному курсі викладання літератури, і як наслідок маємо одноманітні методи роботи з твором, спрощене, а нерідко й спотворене уявлення про світ художньої літератури. Навіть такій важливій і самоочевидній грані національної літератури, як її включеність у глобальний всесвітній літературний процес, її зв’язки з іншими регіональними літературами, приділялося мало уваги. Важливо, щоб учні усвідомили глибинні, сутнісні відмінності між національними культурами, невід’ємною складовою яких є література, пізнали самобутні, специфічні риси естетичної свідомості свого народу. Але не менш важливим є те, щоб вони відчули симфонічний, діалогічний характер української літератури, почули в ній унікальне, індивідуальне звучання голосу своєї нації в цілісному хорі народів світу.

Ця цілісність, як відомо, забезпечується різними чинниками. По-перше, наявністю констант світової літератури, універсальних надчасових структур, запасом стійких форм (топосів), актуальних в усі часи й в усіх народів. По-друге, спільністю стадій розвитку (архаїчного періоду; традиціоналізму художнього мислення й поетики стилю та жанру; індивідуально-творчої художньої свідомості). По-третє, близькістю літератур різних країн, тобто типологічними сходженнями (конвергенціями). І нарешті, міжнародними літературними контактами (взаємовпливами й запозиченнями). Єдність усіх цих факторів породжує культурний синтез – продуктивне джерело становлення і розвитку регіональних і національних літератур.

Порівняльний підхід допоможе учням краще осягнути не тільки національну літературу, а й зарубіжну, усвідомити її місце у світовому літературному процесі. Запропонований підхід до викладання літератури уможливить виявлення нових резервів розвитку художнього мислення, розширить погляди учнів на будь-яку сферу явищ, навчить їх узагальнювати й об’єднувати навіть абсолютно розрізнені факти, оскільки в процесі порівняльного вивчення літератури школярі зможуть реалізувати свою готовність до встановлення міжпредметних асоціацій, оперуватимуть прийомами аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення. Установлення контактів між кількома літературними явищами також сприятиме формуванню національної самосвідомості, гуманістичного світогляду і патріотичних почуттів учнів. Крім того, компаративний підхід допоможе усвідомити культуру як єдину систему текстів, причому, систему діалогічну, багаточасову, відкриту. Тому нині назріла необхідність спеціального цілеспрямованого дослідження закономірностей компаративного вивчення шкільного курсу літератури.

Об’єктивний розвиток методичної науки висуває нагальну проблему теоретичного розроблення, експериментальної перевірки і практичного впровадження системи компаративного вивчення української і зарубіжної літератур. Актуальність обраної теми визначається, окрім зазначеного вище, ще й тим, що в сучасній методичній науці остаточно не розв’язане питання щодо компаративного вивчення української літератури.У своїх теоретичних обґрунтуваннях ми спиралися на ідеї класика української педагогіки В.Сухомлинського. У загальному підході відбилися погляди на мистецтво й літературу таких видатних мислителів, як А. Бергсон, Л. Виготський, М. Гайдеггер, Г.-Г. Гадамер, Ф. Ніцше, О. Потебня, З. Фройд. Використано досягнення естетики і літературознавства (праці Г. Абрамовича, М. Бахтіна, Д. Благого, С. Бочарова, Ю. Борєва, Г. Грабовича, М. Гаспарова, В. Жирмунського, С. Єфремова, У. Еко, М. Кагана, І. Качуровського, Б.Кормана, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, Ю. Мана, Д. Наливайка, С. Павличко, Л. Тимофєєва, М. Фуко, Д. Чижевського, Ю. Шевельова, П. Хропка) та педагогіки (роботи А. Алексюка, Ю. Бабанського, Н. Волошиної, О. Богданової, А. Капської, Є. Квятковського, І. Лернера, Є. Пасічника, П. Підкасистого, М. Скаткіна, В. Щербини та ін.), психології (дослідження І. Беха, Л. Божович, П. Гальперіна, В. Давидова, О. Леонтьєва, О. Никифорової, Н. Тализіної, П. Якобсона, Т. Яценко та ін.).

Також ураховано той факт, що в шкільних підручниках не розкривається поняття “мотив” (хоча існує ціла компаративна теорія мотиву, розроблена ще О.Веселовським), не розмежовуються поняття “тема” і “проблема”, випадає з поля зору поняття пафосу (емоційної тональності) як важливого компонента змісту, що забезпечує його цілісність. До того ж, компаративне вивчення шкільного курсу літератури передбачає формування в учнів таких важливих понять, як текст, дискурс, інтерпретація, контекст, архетип, антиципація, аналогія, рецепція тощо. Для того, щоб оперувати зазначеними поняттями, необхідно визначити їх термінологічне наповнення, окреслити можливі параметри функціонування.

Уперше в методиці української літератури методологічно опрацьовано концепцію компаративного вивчення української і зарубіжної літератур; обґрунтовано технологію компаративного підходу до вивчення літератури, яка охоплює різноманітні методи, засоби і форми навчальної діяльності; з’ясовано теоретичні, методичні аспекти порівняльного вивчення літератури в середній школі. Окрім того, у роботі окреслено шляхи і способи розвитку емоційно-естетичного сприймання зразків вітчизняної літератури в порівнянні з їх зарубіжними аналогами, розроблено найрізноманітніші види завдань, які сприяють усвідомленому і міцному засвоєнню літературознавчих понять.

Практична значущість дослідження зумовлена тим, що в ньому розроблено психолого-педагогічні засади порівняльного вивчення сучасного шкільного курсу літератури, змодельовано педагогічну систему компаративного вивчення української літератури. Ця система розширює сферу діяльності учнів на уроках літератури, збагачує їхні знання й уміння, сприяє літературному і загальному розвитку школярів. Дослідження відкриває нові можливості вдосконалення й істотного корегування шкільних програм, підручників, посібників з літератури, пропонує словесникові конкретну методику. Теоретично і методично обґрунтований у роботі метод літературного компаративізму дає змогу екстраполювати проблему літературних взаємозв’язків і взаємодій в інші методики.Вибудовуючи систему застосування принципу компаративізму в літературній освіті школярів, учені спиралися на основні положення Закону України “Про освіту”, Концепції національного виховання (1995), Концепції літературної освіти, державних освітніх стандартів.