2. Принципи організації самостійної пізнавальної діяльності

Сьогодні суспільство вступає в принципово новий період свого розвитку, пов’язаний з бурхливим розвитком інформаційної техніки і технологій, які стали грати величезну роль не тільки у сфері матеріального виробництва, але й у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Не капітал, труд і матеріальні ресурси, а саме інформація значною мірою визначає в сучасних умовах суспільний розвиток.

Інтерес до феномена інформації в наш час надзвичайно зріс. Слова і словосполучення “інформація”, “біт”, “інформаційний підхід”, “інформаційний пошук”, “надлишкова інформація”, “інформаційна потреба” можна зустріти на сторінках багатьох наукових і науково-популярних видань, які представляють різні, іноді далекі одна від одної галузі знань. Причина цього явища в тому, що інформаційний підхід є ефективним засобом для підвищення рівня як наукових досліджень, так і забезпечення вирішення ряду практичних потреб народного господарства, в тому числі підвищення якості навчально-виховного процесу в навчальних закладах різних рівнів.

Важко переоцінити міру впливу інформації та інформаційних технологій на формування людської особистості, світогляду, способу життя. Сприйняття людиною навколишнього світу стало залежати головним чином від інформації, що отримується через різні канали комунікації (ЗМІ, Інтернет, тощо). Саме визначальна роль інформації і стала приводом до того, щоб назвати сучасне західне суспільство “інформаційним”. Головне, що багатьох приваблює в ньому – це можливість відійти від традиційної логіки товарно-грошових відносин і перетворити людину в самоціль суспільного розвитку. Отже, з “інформаційним суспільством” пов’язані надії на благо людини, забезпечуючи весь спектр “свобод для”, основу якої складають такі найважливіші соціокультурні трансформації як зміна характеру праці та необмежений доступ до інформації, можливість комунікації за допомогою комп’ютерної мережі тощо.

Отже, суттєво змінюються умови, засоби та принципи самостійної пізнавальної діяльності будь-якого суб’єкту пізнання, шляхи забезпечення ефективності та цілісності цього процесу. У зв’язку з цим розглянемо окремі принципи організації самостійної пізнавальної діяльності.

2.2.1. Принцип здійснення повного циклу пізнавальних дій

Оволодіння знаннями – складний процес. Він включає в себе систему навчально-пізнавальних дій, кожна з яких виводить на більш високий рівень засвоєння матеріалу, що вивчається, формування та вдосконалення практичних умінь і навичок. Якщо побудувати модель пізнавальної діяльності, то вона включатиме виконання таких етапів: сприйняття інформації, її осмислення, запам’ятовування, вміння використати засвоєні знання на практиці.

Слід наголосити, що лише здійснення повного циклу пізнавальних дій гарантує міцне засвоєння і розуміння навчального матеріалу. У практиці вищої школи зустрічаються факти, коли студенти обмежуються поверховими уявленнями про предмет і явища, які ними вивчаються. В цьому випадку вони не в змозі чітко і в певній логічній послідовності відтворити вивчений матеріал. І, можливо, головним недоліком цього є невміння використати отримані знання у практичній діяльності, адже для повного відтворення потрібного знання (в теоретичному плані – насамперед) завжди можна скористатися посібниками, довідниками, інструкціями і т.п. Передумовою ефективності організації навчально-пізнавальних дій може бути залучення студентів (чи учнів) до активного пізнавального процесу, адже ефективність будь-якої діяльності багато в чому залежить від мотивації суб’єкта та його ставлення до неї. При цьому виникає необхідність використання низки психолого-педагогічних прийомів, основою яких є створення таких дидактичних умов, які викликають у суб’єкта пізнання переживання внутрішніх протиріч між знанням і незнанням, пізнавальними задачами і недостатністю знань для їх вирішення, між наявним і необхідним рівнями наукової підготовки.

У нових умовах знання взагалі і наукове включно не лише відіграє принципово нову роль у відтворенні соціальних і культурних відносин, але змінює й сам характер його взаємодії з іншими компонентами соціальної реальності. Значною мірою змінюється і те, що ми називаємо “знання”, “пізнання”, змінюється уявлення про раціональне знання, взаємовідносини пізнання, діяльності і комунікації, явного і неявного знання, роль пізнавальної рефлексії, питання про різноманітність видів і форм знання і, нарешті, питання, що пов’язані з пізнанням соціально-культурних феноменів сучасного суспільства [470].