1. Самостійна пізнавальна діяльність майбутніх учителів у зарубіжних дослідженнях

Входження України в загальноєвропейський освітній простір вимагає врахування чинників, виявлених на основі аналізу розвитку професійної освіти в зарубіжних країнах, та обгрунтування перспектив удосконалення підготовки вчителів з огляду на вимоги сьогодення. Виявлені принципи і тенденції педагогічної освіти у США та країнах Західної Європи можуть сприяти розвитку системи підготовки вчительських кадрів України.

Потреба в удосконаленні системи підготовки вчителів постійно виникає не лише через об”єктивні закони розвитку освіти в різних країнах, але й під впливом зовнішніх факторів – інтеграційних процесів в Західній Європі, що мають за мету створення єдиного європейського простору в освіті. Цей процес передбачає зближення систем підготовки вчителів у країнах Європейської Співдружності з одночасним збереженням і розвитком національної самобутності та вдосконаленням систем підготовки фахівців з вищою освітою (і насамперед учителя), виробленням загальних критеріїв професійних знань і вмінь учителя ХХІ століття. Це знайшло своє відображення у вимогах Болонської конвенції (див. розділ 2.3.). Виходячи з цього, навчальні плани та програми почали будуватися за модульним принципом (в Англії, наприклад, за таким принципом працюють близько 67% вищих педагогічних закладів).

У докторській дисертації Кошманової Т.С. зазначається, що однією з визначальних тенденцій розвитку педагогічної освіти США в останні десятиліття є активізація феномена учіння педагога та його учнів, розгляд учіння як процесу осмислення власного педагогічного досвіду на основі неперервності освіти, спрямованість на розв'язання основних завдань професійної підготовки майбутнього вчителя, уміння самостійно і творчо розв'язувати навчально-виховні завдання у різноманітних умовах роботи освітніх закладів.

У ХХ ст. наступив новий етап у підготовці вчителів професійних шкіл. Основним завданням підготовки учителів стало громадянське виховання підростаючого покоління. В Німеччині, наприклад, вважали, що успіх професійної школи повністю пов'язаний з постаттю учителя, до якого ставились такі вимоги: “…у першу чергу він повинен бути вольовою особистістю, яка спроможна здійснювати моральний вплив на молодих людей і тримати їх у дисципліні, не вдаючись до муштри. Вчитель повинен любити молодь і свою професію; бути добре ознайомленим з колом інтересів, у яке він має ввести своїх учнів; знати громадське й економічне життя; володіти високим рівнем знань та умінь, яких повинен навчати…”[1].

Після закінчення першої світової війни на випускних іспитах учителів професійної школи на екзамені з педагогіки була тема “Виховання самодіяльності і самостійності у професійних школах для працюючої молоді”. Саме екзаменаційна тема з педагогіки, присвячена вихованню самодіяльності і самостійності у професійних школах, є свідченням того, що виховання самостійності, творчої активності учнів, громадянської свідомості молоді було основним у підготовці вчителів професійних шкіл Німеччини.

Загалом на початку ХХ ст. виник задум теоретичної і практичної підготовленості учителя, а, отже, провідного принципу – єдності індивідуалізації та інтелектуалізації професійної підготовки – діяльнісної компетентності.Основні професійні вимоги, які при цьому зародилися, розвивалися відповідно до вимог часу, отже, дещо змінювалися, послужили основою для формування наукової концепції підготовки вчителів для професійно-освітніх закладів.Для сучасних студентів ВНЗ Німеччини показовими є вищий рівень свободи, що вимагає від них більшої самостійності, відповідальності. Вирішальним показником формування спеціаліста є іспити. З огляду на це значно підвищується значення самоконтролю та вимогливості до себе.

Німецькі науковці встановили, що у час швидкого розвитку неможливо передбачити в деталях майбутні вимоги до шкільного навчання, але вони впевнено прогнозують основні навчальні й мислительні уміння, які вимагатимуть від учнів. Серед цих умінь пріоритетними є уміння використовувати джерела інформації, передусім книги, самостійність навчання, соціальна вихованість.У документах Міністерства культури і спорту землі Баден-Вюртемберг зазначається, що в період швидких змін метою шкільної освіти повинна стати підготовка людей, які самостійно і осмислено організовують своє життя. У цьому зв'язку у навчальній практиці необхідно посилено звертати увагу на такі принципи як цілісний розгляд проблем, стимулювання самостійності, почуття відповідальності. Серед якостей професійної підготовленості самостійне мислення та уміння самостійного навчання є істотною умовою задоволення вимог технічного розвитку. Застосування нової техніки, яка в широкому аспекті змінює все суспільство, зумовлює необхідність глибокого дослідження та аналізу праці людини, що сприяє її раціоналізації.

Виходячи зі значення поняття раціоналізації як доцільної організації процесу досконалим виявляється й професійне навчання на робочому місці. Сприяючи функціональній різноманітності практики професійне навчання на робочому місці стимулює розвиток діяльнісного прояву інтелекту. Власна самостійна професійна діяльність активізує знання, засвоєні у процесі теоретичного навчання і вносить у поновлений процес змінену розумову діяльність, що перебуває у відповідності до цієї установки. Подальша особлива вимога до професійного навчання на робочому місці виходить з положення про те, що надання кваліфікації має реалізуватися таким способом, щоб стимулювати здатність до самостійного мислення і навчання, тому що навчившись самостійно мислити і самостійно здобувати знання, працівник буде в змозі справлятися з новими технічними вимогами, що виникнуть перед ним. Під час професійного навчання на робочому місці учень переживає реальний функціональний вплив виробничого процесу, відчуває справжність трудової ситуації, особливу атмосферу виробництва, серйозність, відповідальність, що в цілому сприяє становленню і розвитку його самостійності.

У п'яти нових землях Німеччини постало питання, в якому напрямі необхідно кваліфікувати працівників. Результати опитування показали, що існує потреба в таких кваліфікаційних якостях, як самостійність, ініціативність та особиста відповідальність. Стимулювання і розвиток самостійної роботи учнів є резервом нарощення вищого кваліфікаційного потенціалу. Крім цього, відповідальність та здатність до самовдосконалення є показниками зрілості розвитку індивіда, що знаходить своє вираження в умінні самостійного вибору професії, а також самостійного вирішення завдань професійної діяльності.

Після виникнення психоаналізу і руху за розумове здоров'я зміцніли позиції тих учених Заходу, які більшу роль відводили впливу соціальної й емоційної сфер на діяльність людини в цілому і на самостійну діяльність зокрема. Починаючи з винаходу перших навчальних машин (1920 р.) до сучасних комп'ютерних програм, усі зусилля вчених були спрямовані на стимулювання самостійної пізнавальної діяльності учнів.

Актуальною нині є проблема наступності організації самостійної роботи учнів і студентів.Підготовленість до кожної діяльності визначається наступністю у навчанні, що має відповідне психологічне обгрунтування. Основу психологічного обгрунтування процесу наступності у навчанні становлять положення асоціативно-рефлекторної, біхевіористської, гештальтпсихології, а також положення теорії поетапного формування знань.

Науковці Німеччини відмічають, що лекції визначають загальні напрями у вивченні предмета. Лекції можна використати для формування або удосконалення деяких умінь самостійної навчальної роботи.

У всіх випадках під час лекцій студенти зобов'язані робити нотатки по ходу лекцій, що допомагає визначити головне, співставляти новий матеріал з відомою інформацією, робити власні висновки. Перелічені вище уміння повинні сприяти подальшій самостійній навчальній роботі і формуванню професіоналізму у майбутній праці.

На відміну від лекції форма вільної дискусії вимагає більш високого рівня самостійної пізнавальної діяльності і застосування на практиці таких умінь, як уміння знаходити і добирати необхідний матеріал, логічно його обробляти. У ході застосування вільної дискусії формується уміння критично ставитись до одержаної інформації, уміння слухати, що разом складають істотні якості майбутньої професійної діяльності фахівця.

Ефективній організації самостійної роботи та індивідуалізації процесу навчання найкраще сприяє т'юторська система. Її основу становить самостійна робота студентів і написання рефератів, які разом обговорюються викладачем і студентами.

Завданнями т'юторської системи навчання є:

• адаптація школяра до навчання у ВНЗ;

• спільне з викладачем планування самостійної роботи студентів відповідно до вимог загальновузівської програми і планів;

• аналіз способів набуття знань учнями під час довузівського навчання;

• залучення студентів до самостійного набуття знань;

• формування відсутніх та удосконалення наявних умінь і навичок самостійної роботи;

• контроль самостійної пізнавальої діяльності в умовах післявузівського навчання.

Необхідність врахування індивідуальних особливостей студентів є також причиною широкого застосування у ВНЗ самостійної роботи студентів.

У Великій Британії у більшості закладів кожний метод навчання і кожна організаційна форма навчання спрямована на формування і розвиток у студентів умінь і навичок самостійної навчальної діяльності. Така робота не протиставляється іншим методам, а органічно входить до їх складу, виступаючи основою багатьох з них. Процес навчання будується так, що реалізується системна підготовка до самостійного набуття знань на кожному наступному етапі навчання з подальшим ускладненням самостійної пізнавальної діяльності.

У ВНЗ Великої Британії функціонує система засобів, що забезпечує ефективну організацію самостійної роботи студентів. Ця система визначається взаємодією педагога і учня. Найефективнішим засобом організації самостійної роботи студентів є система, що грунтується на партнерстві як на моделі взаємовідносин між викладачем і студентом.

В ряді країн, особливо у США, сьогодні набула поширення домашня освіта, де самостійна пізнавальна діяльність трактується як максимальний прояв освітньої автономії і незалежності. За останні десятиліття поняття автономії і незалежності перебувають у центрі уваги теоретиків і практиків навчання. Зарубіжні дослідники П. Бенсон і П. Воллер, трактуючи автономію як “здатність брати відповідальність за власну освіту”, розглядають п'ять варіантів використання цього терміну для означення навчальних ситуацій:

• у випадку, коли учні повністю навчаються самостійно;

• тоді, коли формування певних умінь і навичок потребує самоосвіти;

• при необхідності стимулювання навичок учня, які пригнічуються в традиційних навчальних закладах;

• за умов розвитку відповідальності учнів за процес і результати навчання;

• для забезпечення права особистості вибирати мету і зміст навчання [550].

Водночас ними відзначається, що освітня автономія виконує різні функції у навчальному процесі, зокрема, вона може виступати засобом досягнення високих результатів навчання. З іншої точки зору, вона є ідеальним результатом ефективного навчання. Незалежне і автономне навчання найчастіше вживаються як синонімічні, інколи поняття “незалежності” тлумачиться як активна відповідальність за власне навчання.

За Роджерсом [385] “автономна індивідуалізація – це повністю функціональна особа”. В освіті автономія і незалежність використовуються в аспекті виховання індивідуальності, яка стане ядром демократичного суспільства. У цьому сенсі поняття автономності і незалежності носять і революційний характер, про що свідчать і визначення фундаментальної мети сучасної освіти як розвиток в особистості здатності приймати власні рішення стосовно своїх думок і дій.

Очевидно, слід мати на увазі, що фундаментальною ідеєю самостійності у пізнанні є творення особистістю власного пізнавального світу без жорсткого контролю і примусу інших [550]. У конкретній навчальній ситуації потрібно враховувати те, що пізнавальний розвиток особистості може бути забезпечений тільки нею самою, а завдання тих, хто навчає – спрямувати, мотивувати, полегшити цей процес, весь час контролюючи позицію вчителя в тому плані, чи допомагає вона учневі забезпечити індивідуальний і неповторний процес набуття нових знань.

Зазначимо, що термін “домашнє навчання” не є широко вживаним в українській педагогічній літературі. Проте, у педагогічному словнику С.У.Гончаренка знаходимо таке визначення: “Домашня освіта – форма загальноосвітньої підготовки в умовах сім'ї. До становлення системи освіти (переважно в стародавні часи й у середньовіччя) відігравала істотну роль у забезпеченні станово-професійної наступності, в суспільствах з розвинутими освітніми структурами могла зберігати своє значення як форма індивідуалізації і оптимізації навчання. Законом України “Про освіту” передбачається можливість одержання загальної (початкової і середньої) освіти в сім'ях з правом на державну атестацію” [106].

Не дивлячись на різноманітність підходів (типів професійної підготовки педагогічних кадрів, змісту їх навчання, його організації, дидактичного забезпечення тощо), що характерні для педагогічної освіти країн Західної Європи та США, спільним залишається актуальність проблеми індивідуалізації навчання та професійного саморозвитку вчителя в умовах неперервної освіти.

В цілому проблема реалізації самостійної навчальної діяльності в системі професійної підготовки США та країн Західної Європи є сьогодні вирішеною, чого не можна сказати про Україну. Серед причин, які сприяли незадовільному стану організації самостійної пізнавальної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України, на нашу думку, можна назвати:

• недосконалість навчальних планів та програм, де самостійній навчальній діяльності студентів не завжди відводиться належне місце;

• недостатня матеріально-технічна та комп'ютерна забезпеченість навчального процесу;

• відірваність наукових та навчально-методичних розробок, спрямованих на розвиток самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів, від реалій навчально-виховного процесу;

• подекуди формальне ставлення до організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутніх учителів – коли студентів-першокурсників не вчать вчитися, а лише даються завдання для самостійного вивчення ними певного розділу навчальної дисципліни.