5.2.3. Конспектування як один із засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння

Про роль конспекту та конспектування як засобу активізації пізнавальної діяльності на лекційних заняттях мова частково вже йшла в параграфі 5.2.1., де конкретно описано цей підхід як проблеми вищої школи. Але ж, на наш погляд, проблема конспектування виходить далеко як за рамки вищої школи, так і іституціонального способу здобуття знань взагалі. Ми тут маємо на увазі, що процес конспектування нерозривно пов’язаний із самостійною пізнавальною діяльністю як школяра, студента, слухача курсів, фахівця, який підвищує свою кваліфікацію чи здобуває нову спеціальність, так і кожного, хто в рамках забезпечення неперервності освіти самостійно підвищує свій рівень знань незалежно від того, чим це викликано: професійними потребами, з метою утвердження себе, просто “для себе” чи з цікавості і т.ін.

Конспектування (від лат. conspectus – огляд) – короткий виклад, запис змісту твору, доповіді, лекції [351]. Щоб зробити конспект, потрібно, як мінімум, джерело інформації. Конспект, по суті, є вторинним пред’явленням інформації, ніби другим її народженням, але в іншому вигляді – згорнутому, стиснутому. Конспект – це не просто короткий виклад первинного тексту, а виклад, який носить адресний характер, тобто придатний, як правило, для особистого користування. Більшість викладачів та дослідників навчально-виховного процесу вищої школи вважають, що лекцію доцільно конспектувати; це створює сприятливі умови для її запам’ятовування. Записувати слід лише важливі думки лектора. Конспекти мають містити теми і плани лекції, літературу до них. Лекцію краще записувати своїми словами, постійно стежачи за міркуваннями викладача, аргументацією окремих положень. У процесі запису лекції доцільно робити скорочення окремих слів, рекомендується умовними значками позначати на полях конспекту головні положення, визначення, висновки, окремі факти, важкі для розуміння місця, до яких слід повернутися потім. Значення цих позначок полягає в тому що, роблячи їх, студент обдумує матеріал, аналізує його. Значну допомогу в конспектуванні може надати система скорочень, яку спроможний розробити кожний студент для свого користування, використавши при цьому скорочення слів (особливо часто вживаних і тому добре знайомих), загальноприйнятих абревіатур та скорочень термінів, позначок, відомих зі шкільних курсів фізики, хімії, математики, які відображають деякі процеси, поняття, величини та їх співвідношення. Ця система в кожного студента може бути своєрідною, в одного цих скорочень і позначок буде більше, в іншого – менше. При цьому слід враховувати, що конспект для студента – це лише додатковий матеріал для самостійної навчальної діяльності, він не повинен і не може замінити собою книги, підручники чи навчальні посібники.

Вважається, що найдоцільнішою формою запису лекції є тези, які, звичайно, викладач виділяє інтонацією, при цьому дещо сповільнює темп, інколи найбільш важливе повторює. Приклади, що ілюструють і підтвердужють думки, рекомендується коротко записувати на полях зошита, поряд з відповідним текстом. Співставлення пунктів плану лекції з тим, про що розповідає викладач, дає змогу студентам виділити головне, фіксувати увагу на ньому, а це сприяє їх більш свідомому сприйняттю. Глибоко усвідомлене легше запам’ятовується, а, отже, менше втомлює пам’ять студента.

Для формування уміння записувати лекцію у формі тез викладач не завжди дає її план, а пропонує студентам на основі записаного відновити план, структуру лекції, логіку її викладу. Це завдання допомагає кожному студенту перевірити свою увагу, рівень здатності до аналізу й узагальнення сприйнятої на слух інформації, мобілізувати себе на досягнення вищого рівня. Сприйняття на слух важче, ніж зорове, тому що мова носить дискретний характер, складається з окремих частин. Слухачеві необхідно володіти достатнім рівнем розвитку не тільки уваги, а й слухової пам’яті, щоб не упускати того, що вже прозвучало, і пов’язати з тим, що звучатиме далі, пов’язати наступне речення з попередніми. Без цього немає ні аналізу, ні узагальнення.

Заслуговує на увагу досвід студентів, які напередодні лекції прочитують її матеріал за підручником, знайомляться з планом семінарського заняття. Це створює певні умови для кращого сприйняття навчального матеріалу. З метою підвищення пізнавальної активності пропонується перед кожною лекцією прочитати конспекти минулих лекцій. Лекцію доцільніше опрацьовувати того ж дня: можна звірити свої записи із записами товариша, прочитати підручник і внести в конспект деякі доповнення, уточнити окремі положення. Кожну лекцію слід доповнювати матеріалами, отриманими під час самостійної роботи. Найголовніше під час лекції – встигнути занотувати висновки, схеми, нові терміни. Необхідно точно передавати думку лектора, а не окремі вирази, слова. Конспектування лекції – це своєрідна школа розвитку логічного мислення. Записувати необхідно стисло, іноді скорочено, але без шкоди для логіки записів.

Єдиної думки щодо того, як конспектувати лекції, все ж немає. Одні вважають, що лекції записувати необхідно, але в короткій формі, не відтворюючи змісту, обмежившись фіксацією висновків, правил, формул, законів і т.п. Інші вважають, що цього недостатньо, на їх погляд, необхідно відтворювати весь основний зміст лекції, її структуру, висновки. Є викладачі, які рекомендують записувати лекції якомога докладніше, попереджуючи, що на екзаменах будуть запитувати за конспектом (навіть вимагають пред'явлення останнього), усуваючи при цьому із системи підготовки підручники та навчальні посібники. Деякі викладачі рекомендують взагалі нічого не записувати на лекції, вважаючи психологічно неможливим одночасне слухання, розуміння лекційного матеріалу, а також (яке б то не було!) конспектування лекції.

Останній підхід забезпечує найбільш глибоке і повне розуміння матеріалу лекції, сприяє його засвоєнню, неперервному розвитку та вдосконаленню пам’яті й уваги студентів. У процесі такого “постійного слухання” лекції студент з’ясовує, що саме вимагає його особливої уваги в подальшій самостійній роботі. Ця розумова “проробка” навчального матеріалу, можливо, найбільш цінний момент роботи студента на лекції. При цьому слід відзначити, що часто можуть мати місце випадки, коли студент не зможе зафіксувати зміст такої лекції, або ж зробить це із значними пропусками, фрагментарно, безсистемно. Крім того, не завжди у студента є можливість записати прослухану раніше лекцію вдома по пам’яті, фактично скласти коротке резюме лекції. Таке відтворення лекційного матеріалу, звичайно, активізує самостійну роботу студента і веде його шляхом найбільш свідомого засвоєння знань. Але, як показує досвід, позитивний результат може бути лише за умови, якщо студенти переконуються в ефективності цього методу і візьмуть за правило обов’язково опрацьовувати матеріал лекції в той день, коли вона була почута. Проте, ця умова викликає деякі труднощі, адже в цей день у студента може не виявитися часу для запису лекції, а наступного дня буде вже пізно її відтворювати “по пам’яті”, але матеріал можна дещо забути, частина його під впливом інших лекцій, занять та життєвих турбот зовсім випаде з пам’яті. З цієї причини значна частина студентів не зможе відтворити не лише зміст, а й структуру лекції, а це необхідно для того, щоб самостійно зробити певні висновки. Отже, виникає небезпека, що студенти та учні залишаються без будь-яких записів прослуханого курсу, проте вони потрібні; інша справа – їх якість, форма і т.д. Крім того, таке відтворення лекційного матеріалу в домашніх умовах неможливо здійснити з усіх предметів, якщо взяти до уваги, що студенти, наприклад, слухають дві, а то й три лекції протягом дня.

Студенту важливо, готуючись слухати той чи інший лекційний курс, наперед ознайомитися з його програмою: знати, з яких розділів складається програма, яка послідовність викладу матеріалу, як викладач розподілив час на окремі розділи курсу, яка основна й додаткова література рекомендується. Програма організує роботу студента, допомагає йому оволодіти предметом, є керівним джерелом самоконтролю в засвоєнні знань. Чільне місце в лекції посідає аналіз чинників, їх порівняння, встановлення зв’язків між ними, аргументація висунутих положень, узагальнення і висновки, коли аналізуються літературні джерела, і поради щодо того, як доцільніше працювати над конкретною темою.

Як правило, на початку лекції викладач називає тему, оголошує план її викладу, дає літературу з короткою анотацією, повідомляє, які питання будуть розглядатися на лекції, а які виносяться на самостійне вивчення, актуалізує проблему. Студенту слід стежити за логікою викладу матеріалу. Як правило, викладач читає лекцію за такою логічною схемою: теза, аргументація, доведення, висновок. Під час викладу питання перехід від однієї думки до іншої може бути позначений прямою вказівкою, паузою, зміною інтонації. Викладач підкреслює важливі положення, висновки, основні формулювання, на які студентам слід звернути особливу увагу. Слухаючи лекцію, студент повинен виділяти головне, робити поетапний аналіз сприйнятого, цим самим ніби накреслювати план, за яким іде виклад, намагатися не лише зрозуміти, а й запам’ятати. Неможливо все, про що говорить педагог, занотувати, та цього й не потрібно робити. Проте необхідно запам’ятати його основні думки. Викладач, як зазначалося, використовує для цього спеціальні прийоми, але нерідко це потрібно робити й самому студентові.

Зміст конспекту має свою структуру. В нього входять: знання, уміння, відношення, творча діяльність. Гуманітарний або технічний тексти містять ці ж компоненти. У свою чергу, знання включають поняття, категорії, закони, принципи, закономірності, факти, дати, події, символи, ідеї, проблеми, статистичні дані, концепції, гіпотези, теорії і т.п. У будь-якому тексті чи виступі ми знайдемо ці компоненти. З них складається науковий зміст, всі інші слова, які входять у зміст конспекту, є побутовими, не науковими. Отже, конспектуючи, ми маємо справу з науковим текстом. Теоретичний текст наповнений категоріями, законами, принципами, символами, концепціями, гіпотезами, тобто, формами високого ступеню узагальнення, згорнутості знань. В емпіричному ж тексті буде більше фактів, подій, статистики, дат. Тому, щоб конспектувати зміст, необхідно знати його структуру, вміти виділяти компоненти, визначати тип змісту та його характерні особливості.

Умов, які визначають якість конспекта, достатньо багато (як зовнішніх, так і внутрішніх). До зовнішніх умов можна віднести насамперед характер інформації, адже бувають роботи, які не піддаються згортанню інформації. Це можуть бути роботи неякісно написані, з порушенням логіки, з мало зрозумілими виразами. Важко конспектуються і без того стиснуті тексти реферативного характеру, а також глибоко теоретичні роботи та занадто емпіричні, фактологічні, описові. Внутрішніх людських чинників значно більше. Це знання теми, ступінь володіння мовою її викладу, чітке уявлення про те, навіщо потрібен конспект, де він використовуватиметься, володіння технікою конспектування та ін.

Якщо мова йде про конспектування першоджерел, то цей процес починається з читання вибраного джерела. Відзначимо, що читання буває пошукове, оглядове, ознайомлювальне і таке, що має на меті вивчення тексту. Конспектування може бути вибірковим і суцільним. Перше здійснюється при пошуковому й оглядовому читанні. Його особливості: поверховий перегляд тексту, читання “по діагоналі” із зупинками в тих місцях, які несуть важливу (на погляд того, хто конспектує) інформацію і сприяють вирішенню навчально-пізнавальних задач. Суцільне конспектування здійснюється при обробці всього тексту “підряд” з рівним інтересом до будь-якої його частини.

У процесі конспектування доцільно використовувати різні “сигнальні знаки”, які збільшують інформативність стиснутого конспекта: стрілки, підкреслювання, лінії, виділення в рамку, знаки оклику і знаки питання, знак PS, який означає післямову, тобто написане після, приписане пізніше. Кожний може мати свою систему знаків, за допомогою яких оцінюється інформація не словесним, а умовним, символічним способом. Скороченню конспекта, згортанню інформації сприяє також використання абревіатур, тобто скорочених слів і словосполучень, використання замість слів певних знаків. Наприклад, замість слів “рівність, подібність, схожість” можна використати математичний знак “=”, замість слова “менше, більше,” – “< >”.

Психологи стверджують, що конспектування лекцій краще зберігає працездатність студента, ніж просте слухання лектора [41]. Педагоги підрахували, що матеріал лекції без її конспектування забувається практично через добу, екзаменаційні оцінки у студентів, які не конспектують, в середньому вдвічі нижчі, ніж у тих, хто записує лекції.

Отже, без сумніву, є користь від конспектування живої мови лектора, доповідача або вчителя. Цей процес сприяє мимовільному запам’ятовуванню інформації, підтримує увагу слухача, активізує його думку, підвищує працездатність. Якісне конспектування лекцій та уроків сприяє полегшенню навчальної пізнавальної діяльності.

Головним критерієм якісного конспекту є тривалість його “життя”, багаторазове його використання. Конспектувати можна заради цікавості щодо конкретної інформації, для складання іспитів і заліків, для майбутньої професійної діяльності, для написання реферату, наукового звіту, дипломної роботи, дисертації, статті, книги і т.п. Досвід показує, що якісно підготовлений конспект може бути не менш корисним, ніж самі книги чи лекції.