1.1.2. Деякі проблемні питання комп'ютеризації процесу пізнавальної діяльності
Широка реалізація дистанційної освіти та комп'ютерного забезпечення крім зазначених вище зустрічає й інші “перешкоди”, однією з яких є інформаційна нерівність.
Проблема інформаційної нерівності є частиною більш важливої і глибокої проблеми – проблеми переходу до нової економіки, яка ґрунтується на знаннях. Цей процес відбувається сьогодні в усіх провідних країнах світу і, фактично, мова тут іде про третю економічну революцію. Вважається, що перша революція пов’язана з винаходом парової машини (кінець XVIII ст.). У кінці ХІХ століття відбулася друга революція, пов’язана з відкриттям та використанням електричної енергії. Сьогодні ж ми є свідками третьої, глобальної інформаційної революції. Щоб вона не залишилася нами непоміченою, як це сталося в 70-і роки минулого століття з технологічною трансформацією нашого суспільства, ми повинні змінити ставлення до названого процесу з боку суспільства і держави. Адже без глибокого розуміння процесів, які відбуваються, нас чекають досить сумні перспективи: ми “випадемо” з глобального процесу розвитку нової цивілізації, який уже йде повним ходом.
Наявність інформаційної нерівності зумовлюється передусім економічними чинниками. Більшість населення світу сьогодні не може скористатися всіма благами процесу інформатизації. Так, сьогодні у світі налічується до 100 млн. чол., які мають щорічний прибуток понад 20 тис. Доларів США на рік. У той же час із 4,5 млрд. жителів країн, що розвиваються, 80 % не користуються телефоном, а 50 % його навіть не бачили [492].
Інший приклад інформаційної нерівності пов’язаний з тим, що 80% обсягу програмного продукту у світі сьогодні створюється англійською мовою, яку однак 75% населення світу не знає. Перелік подібних прикладів можна було б продовжити.
Отже,
не вирішивши проблеми інформаційної
нерівності, не можна повною мірою задіяти
людський ресурс, який у нових
соціально-економічних стосунках відіграє
вирішальну роль. Незважаючи на очевидність
цієї проблеми, інформаційна нерівність
у нашій країні продовжує залишатися
більш, ніж на низькому рівні. Для прикладу
(як аналог) можна навести також стан
цієї проблеми в Росії, яка, складаючи
частину населення світу, займає лише
200-е місце за рівнем інформатизації [там
само, с. 4].
Аналізуючи питання про створення в Росії “електронної держави”, спеціалісти вважають, що, практично, найближчим часом це є неможливим, незважаючи на те, що на одного чиновника припадає 1,17 комп’ютера, причому останнього покоління. Справа в тому, що 65 % цих комп’ютерів не об’єднані у відповідну мережу, лише 3 % інтегровані в інформаційні системи високого рівня. Але незважаючи на це, в РФ сьогодні вже здійснюються рішучі кроки на шляху до створення системи електронного управління. Слід зазначити, що Україна та інші пострадянські країни сьогодні частіше використовують у своїй діяльності електронну документацію.
Інформатизація навчального процесу та досліджень зумовлює нагальну необхідність підготовки вчителів (викладачів), які володіють новими інформаційними технологіями і здатні працювати в технологічній дистанційній системі освіти. Адже сьогодні дистанційна освіта виступає як така форма педагогічних інновацій, що найбільш швидко розвивається, а у структурі останніх комп’ютер розглядається і як технічний, і як дидактичний засіб навчання. Щодо якості навчального процесу, то він значною мірою залежить від складу викладачів та вчителів, здатних працювати в нових умовах і забезпечувати функціонування освітньої системи та т’юторіалу. Для прикладу зазначимо, що в рамках концепції інформатизації ВНЗ у Новосибірському педагогічному університеті розроблено програму організації і розвитку системи підготовки викладачів-т’юторів для дистанційної освіти [251]. Особливостями цієї програми порівняно з існуючими програмами підвищення кваліфікації викладачів є інноваційний характер; високий рівень інформатизації, що забезпечується використанням сучасної матеріально-технічної бази; модульний характер, що визначає самостійний вибір як траєкторії, так і різних форм навчання; акцентування на регіональному компонентові, що дозволяє враховувати специфіку ринку освітніх послуг регіону; участь психологів, що дає можливість вивчити характер динаміки психофізіологічного стану слухачів курсів на різних етапах процесу навчання.
Впровадження в освітній простір телекомунікаційних технологій сприяє новому осмисленню дидактичної складової: учень – комп’ютер – викладач (т’ютор). Учень має можливість використовувати глобальну інформаційну систему для одержання всієї необхідної інформації, а т’ютор – можливість організації найбільш оптимального засвоєння знань. Такий розподіл позицій у сфері освіти означає не лише інформаційну насиченість, а й самодостатність системи. Це реалізується у формі постійного діалогу в умовах відкритого педагогічного освітнього простору, який більшою мірою, ніж якийсь інший, забезпечує саморозвиток особистості.
Вершиною кваліфікації і професійної зрілості викладача-т’ютора є уміння розробляти електронні дидактичні засоби, ефективно включати їх в навчальний процес, а також організовувати постійний моніторинг якості освіти. Комплекс вимог, яким повинні відповідати навчальні посібники на електронних носіях, включають формальні (форма представлення), організаційні (структура посібника), технічні, науково-методичні та ергономічні ознаки.
Відзначимо, що при організації т’юторіала використовуються сучасні педагогічні технології, які передбачають:
Чітку схему процесу викладання з орієнтацією на структуру матеріалу, розділеного на певні етапи (модулі). На кожному з етапів має передбачатися критичне осмислення конкретних ситуацій, пошук логічних зв’язків між ними. Особливу увагу слід звернути на аналіз та вирішення конкретних завдань, які вимагають від студента самостійного мислення і творчого підходу;
Неперервний творчий розвиток. Кожне заняття має бути оригінальним, оскільки воно характеризується новизною як за формою та змістом, так і за способами подачі інформації.
Як показує практика, високі технології, – особливо це стосується швидких і прецизійних технологічних процесів, для здійснення контролю за якими обов’язковими є високоточні маніпулятори, якими управляює комп’ютерна техніка, об’єднують широкий спектр наукових знань, то й опанування їх у ході експерименту вимагає від студентів і викладачів систематизації і класифікації власних знань. З огляду на це система підготовки спеціаліста з використання високих технологій передбачає наявність в освітньому процесі програмного продукту, який би дозволяв проектувати і моделювати різні процеси, зокрема вибір рішень і об’єктів, які при цьому пропонуються, розробка технологічних процесів, проведення комп’ютерних віртуальних лабораторних робіт.
Відзначимо, що вперше термін “інформаційне суспільство” увів О. Тоффлер (Третья война // США – экономика, политика идеология. – 1982. – №10). Дослідник надав цьому поняттю описового характеру через перерахування елементів, які є дидактично новими для сьогоднішньої дійсності і докорінно змінюють життя нинішнього покоління. Не вдаючись до глибокого аналізу та визначення поняття, можна погодитись з тим, що характерними ознаками інформаційного суспільства на сьогодні є:
забезпечення пріоритету інформації порівняно з іншими ресурсами;
інформаційні технології набувають глобального характеру, охоплюють всі сфери соціальної діяльності людини; відбувається формування інформаційної єдності всієї людської цивілізації.
При всьому позитивному і корисному, що пов’язане з розвитком та використанням комп’ютерної техніки в освітніх процесах, все ж досить сумнівними, на наш погляд, є посилання деяких авторів на реалізацію гуманістичних принципів керування суспільством та вплив на навколишнє середовище завдяки комп’ютерній техніці. Адже сьогодні можна назвати й цілу низку негативних тенденцій, які є показовими для інформаційного суспільства, зокрема, на думку дослідників цих проблем, до негативних тенденцій слід віднести те, що:
за їх допомогою стало можливим втручання у приватне життя людей і організацій; при цьому виникає реальна загроза для осіб, проти яких можуть бути використані ті чи інші особисті дані;
завдяки тому, що перехід до нової системи настільки сильно змінює всі параметри сучасного соціуму, що швидка адаптація до нових умов стає можливою тільки для деяких індивідів;- існує також небезпека розриву між “інформаційною елітою“ (людьми, які займаються розробкою інформаційних технологій) та рядовими споживачами;
спостерігається деформація світосприйняття і поява різних нервових розладів у людей, особливо це є характерним для дітей, учнів. Інтенсивна атака “неконтрольованої” інформації на мозок дітей і підлітків рухомими зображеннями і звуками блокує необхідні для традиційного текстового навчання канали сприймання й осмислення інформації – молодь уміє, але не любить читати, оскільки при цьому швидко втомлюється. Такі повідомлення можна знайти на сторінках педагогічної преси та засобів масової інформації.
І справа тут не лише в шкідливості електронного випромінювання, коли дитина довго сидить за комп’ютером. Для дітей віком 10-15 років надмірне захоплення комп’ютерними технологіями навчання може привести навіть до того, що реальний світ продуктивної діяльності заміниться екранним, віртуальним. А це закономірно призведе до формування в них спотворених уявлень про навколишню дійсність, втраченого почуття реальності, аж до психічного розладу. Неконтрольоване захоплення іграми веде до замкнутості (аутизму), невміння й небажання спілкуватися, нерівномірного розвитку тощо. Бажання бути схожим на безстрашного комп’ютерного героя та спроба самоствердитися в реальному житті іноді доводить таких дітей і до людських трагедій (див. “Комсомольская правда в Украине”, 12 августа 2003 г.).
Варто також побоюватися формування маніпулятивно-утилітарної парадигми у свідомості людей, оскільки це спричиняє викривлене сприйняття навколишньої дійсності: реальним світом неможливо так маніпулювати, як віртуальним. Є ціла низка свідчень про те, що надмірне захоплення штучно створеними світами є досить небезпечним.
Сьогодні Інтернет перетворився в середовище науково-освітнього процесу, за межами якого вже неможливо уявити існування науки й функціонування системи освіти. І хоча Україна значно поступається розвиненим країнам за масштабами використання “світового павутиння”, перспектива розвитку освіти і науки країни нерозривно пов’язана з Інтернетом. Число електронних документів, повнотекстових файлів постійно зростає, окремі документи існують лише в електронному варіанті. Кожну секунду до 1 млрд. 400 млн. web – сторінок, які сьогодні вже є в Інтернеті, додається, за даними NEC Research Institute, 25 нових. Уже можна констатувати, що Інтернет розвивається за геометричною прогресією і число користувачів сьогодні становить орієнтовно 1 млрд. чол., а це складає до 15 % населення планети. Інформаційні ресурси Інтернету величезні і нараховують понад 6 млрд. різних документів, в тому числі і з питань освіти і науки. Досить лише навести факт, що в 1995 році наукове співтовариство забирало майже половину всього світового трафіка.
Хоча шлях у майбутнє лежить тільки через загальну інформатизацію суспільства, а, отже, й через повну його комп’ютеризацію, все ж сьогодні непоодинокими є випадки зловживання можливостями Інтернету, коли через його мережу поширюються не лише матеріали, які було б доцільно подавати дітям, а й інструкції зі створення саморобних бомб та інших матеріалів терористичного чи екстремістського характеру. Як показало дослідження, поки що не витримується баланс між вільним інформаційним потоком і захистом громадських та особистих інтересів. Більше того, цей специфічний засіб комунікації через свій транскордонний характер важко піддається правовому регулюванню, і організатори освіти тут не можуть нічого вдіяти. З розвитком Інтернету та доступу до нього старше покоління, сім’я та система освіти поступово втрачають можливість контролювати ту інформацію, яка надходить до молоді і слугує формуванню її свідомості. Надалі, в міру розвитку “неконтрольованих” інформаційно-виховних засобів, які сьогодні знаходяться лише на початковій стадії свого розвитку, ця проблема може стати глобальною і важко вирішуваною щодо ефективності планування, організації та забезпечення діяльності системи освіти, особливо в частині емоційно-інформативних впливів на учня.
Виходячи з того, що учні і студенти сьогодні помітно випереджають своїх наставників у знаннях та вміннях щодо використання комп’ютерів та інших новітніх засобів пошуку інформації, в майбутньому необхідне одночасне оновлення змісту, а також методики навчання на всіх рівнях системи освіти. Особливо важливим стане етап навчання у старших класах школи, ліцею, гімназії, коли значна частина випускників готується до вступу у вищі навчальні заклади, де особливо будуть відчутними їх уміння і навички пошуку, переробки та накопичення потрібної інформації.
Якщо раніше вчитель був практично єдиним джерелом знань у навчальному закладі, то сьогодні він уже не є “монополістом” нових для учня знань. Отже, пояснюючи на уроці т. зв. “новий матеріал”, учитель повинен враховувати, що, можливо, учень з ним уже ознайомився завдяки Інтернету. Тут необхідна справді майстерність, щоб “включити” цього учня, привернути його увагу до розгляду матеріалу, який подається. При цьому слід мати на увазі, що знання, отримані учнем самостійно (з Інтернету чи інших джерел), враховуючи його незначний вітагенний досвід, можливо, не будуть досить глибокими, тобто і в цьому випадку знання учня можуть бути збагачені, уточнені чи, можливо, “олюднені” за рахунок досвіду та професіоналізму вчителя. Отже, можна говорити, що в майбутньому ніколи не відпаде необхідність у вчителях – майстрах. Тут надзвичайно важливим є захоплення, емоційність викладу, співпереживання, методика “пред’явлення” нової інформації учням, яка б стала для них цікавою у подальшій самостійній пізнавальній діяльності.