3.3. Самостійна пізнавальна діяльність як компонент професійної підготовки в умовах входження України в Болонський процес

Як відомо, в кінці 90-х років минулого століття Євросоюз розпочав створення органів, які координують обмін викладачів і студентів з урахуванням ринкових освітніх потреб. Про це свідчить угода про розширення загального простору вищої освіти, яка була прийнята в червні 1999 року й дістала назву “Болонський процес”.

На сьогодні Україна вже чітко визначила свій орієнтир щодо входження в Європейське товариство, єдину сім’ю європейських народів. Основними напрямами інтеграції визначено “впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС” [56].

Важливим чинником, що окреслює єдність людської культури, є розвиток науки, оскільки “наукове знання є єдиною формою духовної культури, спільною для всього людства, незалежною у своїй основі від історичного чи географічного місця і часу” (В.Вернадський). Проникнення науки в загальнолюдську культуру відбувається передусім через вищу школу. Тому, наголошував В.Вернадський [254], форми вищої школи повинні бути одними і тими ж у світовому масштабі, відрізняючись тільки окремими, несуттєвими відтінками. Ці слова великого вченого особливо актуальні і сьогодні, в час глобалізації, створення світового освітнього простору.

Серед основних завдань для створення зони Європейської вищої освіти можна назвати шість цілей Болонського процесу:

• уведення двоциклового навчання, тобто передбачається отримання ступеня бакалавра (3 –4 роки навчання) та магістра (через 1-2 роки) після одержання першого ступеня;

• запровадження кредитної системи – пропонується запровадити у національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах;

• контроль якості освіти – передбачається організація незалежних акредитаційних агентств;

• розширення мобільності студентів, викладачів та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом;

• забезпечення працевлаштування випускників на європейському ринку праці, де визнання кваліфікації має бути спрощеним за рахунок повсюдного використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО;

• забезпечення привабливості європейської системи освіти; вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

В якості важливого положення слід розглядати акцентування на забезпеченні неперервності навчання. Вища освіта оцінюється як складова процесу реалізації навчання впродовж усього життя. Потрібно вживати всіх можливих заходів і вибудовувати свою національну політику так, щоб забезпечити досягнення цієї мети і спрямувати вищі навчальні заклади та інші зацікавлені організації до збільшення можливостей для навчання впродовж усього життя на рівні вищої освіти, враховуючи надбання попередньої освіти.

Відомо, що для забезпечення неперервної освіти необхідне виконання таких трьох умов: уміння самостійно вчитися, мати відповідну мотивацію та умови для навчання. У зв’язку з інформатизацією суспільства проблема забезпечення неперервності освіти ниніє ще більш актуальною, ніж у минулому. Адже неперервна освіта – це діяльність індивідууму, спрямована на систематичне поповнення знань, пов’язана з розвитком науки, техніки, культури, з удосконаленням професійної підготовки спеціаліста, задоволенням зростаючих духовних потреб людини. Така освіта забезпечується як у навчальних закладах, так і шляхом самоосвітньої діяльності.

Визначальними критеріями освіти в контексті вимог Болонського процесу є якість підготовки спеціалістів; зміцнення довіри між суб’єктами освітнього процесу; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Наведений вище перелік є певною програмою розвитку системи вищої освіти України. Основним завданням на період до 2010 року є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів [56]. Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів при переході з однієї навчальної програми на іншу, включаючи і програми післядипломної освіти. Ця система стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи – можливість ураховувати всі досягнення студента, а не лише навчальне навантаження, зокрема, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах.

У майбутньому вища освіта має стати загальною, неперервною, враховувати індивідуальні особливості тих, хто навчається, умови їхнього навчального середовища. Йдеться про навчання та підвищення кваліфікації громадян у зручний для них час і в зручній формі (очне, вечірнє, заочне), ширше впровадження дистанційного навчання, створення і використання навчальних модулів, систем обліку (контролю) і заліку знань, організацію “віртуальних” вищих закладів освіти, застосування потенціалу нових методів і технологій навчання, розроблення ефективних організаційно-педагогічних форм тощо.

Нині в системі освіти десятки університетів і коледжів реалізують дистанційну або “віртуальну” форму навчання. За допомогою глобальної мережі ІНТЕРНЕТ громадяни самостійно одержують від адміністрації навчальних закладів завдання, консультації, лекції і т. ін. “Віртуальна” вища освіта в більшості країн світу визнається при працевлаштуванні. Вона дає змогу заощаджувати фінансові ресурси і час на навчання [522].

Вищі навчальні заклади чимало зробили в забезпеченні навчального процесу науково-методичною літературою, запровадженні новітніх технологій навчання. Затверджено Концепцію та Програму розвитку дистанційної освіти. Створено умови для проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу, в якому беруть участь 59 вищих навчальних закладів. Затверджено програму цього експерименту, тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців, базові ВНЗ, склад координаційної ради Міністерства освіти і науки для супроводу та узагальнення результатів педагогічного експерименту. У системі вищої освіти активізується її наукова складова, завданням якої сьогодні є розробка навчального та науково-методичного забезпечення з широкого аспекту спеціальностей освітянської галузі. Звичайно ж, не менш важливу роль відіграватиме також організаційно-управлінська складова системи та її матеріально-технічне забезпечення.

Питання ставиться так, щоб стан вищої освіти України відповідав високому рівню та забезпечував інтеграцію в Європейський освітній простір. Вважається, що радикальним методом зацікавленості майбутнього фахівця в необхідності постійної навчальної роботи є такий, коли підсумки поточного контролю безпосередньо враховуються й відображаються в екзаменаційній оцінці. Це дозволяє зреалізувати модульно-рейтингову система навчання та оцінювання знань і вмінь студентів. Як свідчать матеріали наукових праць [52, 404, 449], досвід багатьох ВНЗ, переконливо доводить ефективність та перспективність використання такої навчальної технології. Вона позитивно сприймається студентами, допомагає їм відповідним способом організувати самоосвітню діяльність та краще виконати програму навчання.

Зазначимо, що принципово новим тут можна вважати швидше потребу в адаптації вищої освіти України до вимог Болонського процесу, аніж розробку власне модульної системи навчання. Справа в тому, що у вищих навчальних закладах України вже багато років здійснюються як теоретичні, так і практичні розробки модульно-рейтингової системи навчання (див., наприклад, роботи А.М.Алексюка, І.М.Богданової, В.І.Бондаря, А.В.Фурмана та ін.).

Передумовами входження України до цього процесу є адаптація законодавства, структурні зміни освіти, запровадження в систему вищої освіти Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS), проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III – IV рівнів акредитації.

Останнім часом у вищих закладах освіти розширилася експериментально-пошукова робота в рамках аналізу слабких сторін лекційно-семінарської системи навчання та пошуків різних форм самостійної роботи студентів, принципово нових підходів до визначення не лише змісту, а й удосконалення системи навчально-виховного процесу. Значного поширення в системі структурування та вивчення навчальних курсів набув модульно-рейтинговий підхід; сьогодні він оцінюється як новітнє досягнення сучасної методики вищої школи. В одній із можливих технологій навчання – модульно-т’юторській системі його організації – самостійна робота студентів стає реальною і визначальною основою навчально-виховного процесу.

Як показали сучасні дослідження, традиційна технологія навчання недостатньо впливає на мотивацію студента, не сприяє створенню атмосфери систематичної самостійної роботи з оволодіння знаннями. Традиційні контрольні заходи цієї системи – поточний та підсумковий контроль (що складається з семестрового контролю та державної атестації студента) – дозволяють студенту працювати на повну силу безпосередньо перед контрольним заходом, після складання якого настає, як правило, різкий спад інтенсивності самостійної навчальної роботи. Цей період іноді триває досить довго, а вивчений матеріал швидко забувається. Крім того, у сесійний період після три – чотириденного вивчення матеріалу однієї дисципліни під час передекзаменаційної підготовки студенти одразу ж орієнтуються на вивчення іншої дисципліни. Такий стрибкоподібний процес оволодіння знаннями негативно впливає на якість професійної підготовки.

Контроль знань за традиційною методикою має низку й істотних недоліків, пов’язаних із значними емоційними, фізичними та психологічними навантаженнями під час сесії як студентів, так і викладачів. Оскільки екзаменаційна оцінка є основним критерієм рівня знань за семестр, більшість студентів не надають суттєвого значення поточному контролю знань і не працюють протягом семестру систематично. Через значне накопичення матеріалу та дефіциту часу викладач не може якісно та об’єктивно оцінити знання студентів. Необхідно також врахувати, що традиційна форма проведення екзамену (студент одержує білет з переліком питань) пов’язана з елементом випадковості при одержанні питань та об’єктивності оцінки його знань.

Негативно впливає на формування фахівця також і те, що до всіх студентів ставляться однакові вимоги, розраховані на середній рівень навчання. При цьому не враховуються здібності та рівень професійної орієнтації. Орієнтація на середній рівень позбавляє талановитих студентів можливості розкрити свій індивідуальний потенціал. Тому останнім часомвикладачів ВНЗ все більше приваблює рейтингова система контролю знань. Рейтингова система як форма організації самостійної роботи студентів та контролю навчальної роботи активно впливає на характер навчального процесу у ВНЗ. Насамперед нова система організації навчального процесу та контролю знань підвищує мотивацію студентів до навчання за рахунок постійного контролю їх знань та вмінь, змагальності та системи заохочення, зменшує емоційну напруженість, підвищує об’єктивність оцінювання знань студентів. Така організація навчального процесу активізує роботу студентів протягом семестру, примушує їх працювати систематично та самостійно, розширює можливості для всебічного розкриття здібностей, розвиває творче мислення, індивідуалізує навчання, розширює рамки самостійної пізнавальної діяльності та суттєво змінює взаємовідносини в системі “викладач-студент”, створює атмосферу співпраці. Про позитивне ставлення студентів до означених вище питань засвідчують дослідження у педагогічних закладах різних рівнів акредитації.

Навчальний процес стає більш відкритим для студентів: він набуває демократичного характеру, а це дає змогу кожному обирати рівень навчання та спосіб одержання підсумкової оцінки з дисципліни, постійно контролювати власний рівень підготовки, вносити своєчасні корективи в навчальну роботу. Індивідуалізується процес навчання, а вимоги, що пред’являються, відповідають здібностям студентів. Це усуває зрівняльний підхід у навчанні та оцінці їх роботи. Особлива увага може надаватися всебічному творчому розвитку здібних та обдарованих студентів, що позбавляє примусу учитися.

Рейтингова система оцінки знань відповідає індивідуальним здібностям та можливостям кожного, хто навчається. Рівень знань студента оцінюється сумою балів, які він міг отримати з дисциплін, що вивчаються протягом семестру, курсу та всього періоду навчання. У цьому відношенні нова система вигідно відрізняється від традиційної, за якою всіх студентів поділяють на тих, хто навчається на “відмінно”, “добре” і “задовільно”. Рейтингова система оцінки дозволяє ранжувати студентів, тобто виділяти першого й останнього. Це вносить справжню змагальність у навчальний процес. Крім того, система дозволяє контролювати педагогічний процес на проміжних етапах навчання й відкриває можливість своєчасно вносити відповідні корективи.

Найважливіші положення цієї системи, які забезпечують цілісне розуміння її призначення та принципових моментів функціонування, описані в роботах А.М.Алексюка, І.М.Богданової, В.І.Бондаря [14; 15; 52; 60]:

• модульно-т’юторська система навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання;

• модуль – це відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить передусім одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів;

• засвоєння модуля розпочинається оглядово-установчою лекцією. Наступний етап – індивідуальна самостійна навчальна робота, консультації. Потім проводиться кілька т’юторських занять за опрацьованими джерелами. В вони впроваджуються замість традиційних семінарських занять і у своїй сукупності складають зміст модуля;

• організаційно кожне т’юторське заняття включає три-чотири види навчальної роботи, серед яких два є постійними (невелика письмова робота та дискусія за змістом опрацьованих джерел), інші – змінними (аналіз ситуації, розв’язання педагогічних задач, евристична бесіда, рольові та ділові ігри тощо);

• студент може достроково вивчити і скласти “звіт” з матеріалу, що входить до того чи іншого модуля, за домовленістю з викладачем. Звіт студента за змістом конкретного модуля вважається прийнятим, якщо під час співбесіди з викладачем він продемонструє розуміння головних ідей модуля і послідовно, арґументовано викладе їх (письмово та усно);

• для студентів, які опанували матеріал і відзвітували за змістом усіх модулів до закінчення семестру, іспит з навчальної дисципліни відміняється;

• у разі, коли студент не зміг з певних причин вчасно скласти звіт за змістом чергового модуля, він має змогу зробити це за домовленістю з викладачем під час консультації;

• при організації індивідуальної навчальної діяльності залишається актуальним питання про стимулювання систематичної самостійної роботи студентів з першоджерелами. Оскільки практика показала, що формальний контроль за її результатами тільки шкодить справі, то перевірка конспектів першоджерел відміняється, і факт наявності або відсутності останніх у студентів не впливає на оцінку якості їхньої навчальної праці;

• виконання навчальних завдань оцінюється певною кількістю залікових одиниць, облік яких ведуть як викладач, так і сам студент. Оскільки наперед відомо, яку кількість їх треба набрати для того, щоб отримати оцінку “5”, “4” або “3”, кожен студент дістає можливість протягом усього періоду вивчення предмету контролювати та свідомо регулювати успішність свого просування у засвоєнні курсу шляхом цілеспрямованого планування та розподілу своїх зусиль для досягнення навчальних результатів, що відповідають його запитам. Остаточна оцінка успішності вивчення предмета визначається підсумовуванням залікових одиниць, які були отримані студентом за виконання усієї сукупності навчальних занять [15, с. 5-6].

Модульний спосіб структурування навчального матеріалу дозволяє чітко визначити тезаурус знань, забезпечити організацію систематичної самоосвітньої діяльності студентів, вести рейтингову оцінку рівня засвоєння навчального матеріалу. Останнє дозволяє найбільш ефективно здійснювати контроль та оцінку знань студентів, посилює мотивацію до навчання, сприяє вихованню в них професійно необхідних якостей.

При модульно-рейтинговій системі організації навчального процесу важливе значення має облік поточної успішності – модульних, накопичених і підсумкових оцінок, що гарантує об’єктивність формування оцінок з опановуваної дисципліни [60]. Поточний облік результатів навчальної діяльності студентів здійснює викладач відповідно до графіка організації навчальної роботи на основі шкали оцінок за виконання різних видів навчальних завдань у балах (залікових одиницях).

Певний період питання “Чи стане рейтингова система помічником в оновленій освіті?” (див. ”Освіта”, 1992 р., № 51, 52) було дискусійним, цікавим і в той же час актуальним. Сьогодні можна відзначити й той факт, що перебудова вищої школи (і в цілому освіти насамперед) потребує перегляду низки питань організаційно-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу в рамках переходу від командної педагогіки до педагогіки співробітництва, співпраці та забезпечення самостійності в навчанні. Наше суспільство сьогодні не задовольняє рівень фахової підготовки спеціалістів – це вже не викликає ніяких сумнівів. На думку більшості, для вирішення цього питання не може бути одного чи двох-трьох кардинальних заходів. Потрібна ціла система, відповідний комплекс. Серед них в педагогічній літературі наведено багаторівневу підготовку спеціалістів, модульне навчання, індивідуалізацію навчання та самостійну навчальну роботу студентів, рейтингову систему оцінки успішності студента, підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ і т.д.

При розгляді питання доцільності впровадження рейтингової системи нами зазначалося, що вона в той час розглядалася звужено, лише як система визначення якості успішності. Разом з цим, рейтингова система, крім контрольно-оціночної функції, одночасно виконує (і може саме це – в першу чергу!) роль засобу організації навчальної діяльності студента. Навіть не здійснюючи всебічного аналізу, а лише із загальнопедагогічних міркувань, можна дати позитивну відповідь на поставлене вище проблемне питання. Але дійсно, враховуючи історію нашого розвитку, тоді важко було щось прогнозувати, тому що не все, що доцільне та ефективне, в нас застосовують. Але ми хотіли показати, що це цілком можливо й виправдано, рейтингова система оцінки роботи може стати чи не найсуттєвішим чинником стимулювання пізнавальної діяльності студентів та, можливо, й учнів. І проблема не тільки в тому, що традиційна чотирибальна система оцінок не дає змоги вичерпно та об’єктивно оцінити знання (саме тим вона викликає незадоволення викладачів), а в тому, на наше переконання, що тих очікуваних знань бракує. Тобто, проблема не в тому, що цей контроль недосконалий, а в тому, що особливо не було чого контролювати.

Чотирибальна система (формально – п’ятибальна) є документом авторитарної педагогіки, яка передбачала, чого студентів треба вчити. І ми їх вчили. Читали лекції, проводили практичні, лабораторні заняття, семінари і т. п. І були задоволені, коли студенти могли відтворити те, що їм давали. І найвищу оцінку “5” ставили, якщо студент на екзамені повторить те, що їм повідомив викладач. Та система оцінок обмежувала знання і знизу (“незадовільно”) і зверху (“відмінно”). Для традиційної системи оцінювання характерна також, до деякої міри, і випадковість оцінки. Така система ніби й не готова до того, що студент може сказати більше, ніж його “навчив” професор. Тобто пізнання в результаті самостійної навчальної роботи не мало оцінки, студента не стимулювали. І в широкому розумінні – краща посада і життєві блага переважно залежали не від старань, здібностей та успіхів у навчанні.

Рейтингова система оцінки ставить всіх студентів в однакові умови, отже, елемент випадковості оцінювання усувається. Але найважливішим є те, що рейтингова система сприяє індивідуалізації навчання. І з огляду на це де в чому не можна погодитися з автором згаданої вище статті, що цю систему застосовують лише там, де є індивідуалізація навчання. Справа в тому, що сама рейтингова система сприяє індивідуалізації навчання, тобто вона не є наслідком, а першопричиною. І саме через те ми недарма висловили сподівання, що у становленні нашої о світи рейтингова система стане помічником, навіть засобом та основою перетворень. Наші переконання ґрунтуються на власному досвіді, набутому під час проведення експериментів. Так, у процесі вивчення фізики ми застосовували підсумкову оцінку – це фактично рейтингову систему, не обмежену ні згори, ні по горизонталі. Курс фізики розбивали на модулі – функціонально завершені частини і будь-які дії студента в пізнавальному процесі оцінювалися певною кількістю балів. Оцінювались як традиційні відповіді на занятті, контрольні роботи, семінари, експрес-контроль тощо, так і нетрадиційні елементи діяльності – складання короткого самостійного конспекта після заняття, коли на першій годині студент працює за готовим, виданим друкарським способом конспектом лекції, а на другій годині – викладач подає цей же матеріал у прискореному темпі, а студент слухає (не конспектуючи) методику розв’язування задач до практичного заняття, компетентне обговорення цих задач на занятті, складання конспектів з питань, які частково виходять за рамки програми, ініціативні виступи на семінарах та інше. Всю традиційну і нетрадиційну самостійну роботу стимулювали відповідною кількістю балів і, як наслідок, студент набирав суму, яку ми назвали підсумковою оцінкою і яка зумовлювала його рейтинг. При цьому ми переконалися, що навіть в оточенні, де панує колективістський спосіб навчання та оцінювання, підсумкова оцінка настільки стимулювала індивідуальну діяльність студентів, що вони без примусу (і всі без винятку) виконували все, що їм пропонували і, навіть, більше. Тому ми переконані, що рейтингова система може стати надійним помічником в індивідуалізації навчання і становлення на цьому ґрунті нашої освіти.

Характерно, що студенти навіть висловлюють бажання, щоб їхнє сумління в роботі було оцінено належним чином. Крім того, в цій системі студент може вже й сам до деякої міри оцінювати себе. Іноді до цього спонукають пропуски занять з об’єктивних причин.

Більшість студентів досить схвально ставиться до рейтингової системи оцінювання знань ще й тому, що вона вимагає системної самоорганізованої роботи, адже частина з них (особливо студенти перших курсів) не може самостійно й чітко організувати свою діяльність, до того ж, що останню необхідно узгоджувати з планами кафедри. Звичайно, ті, хто не хоче навчатися, виявляють себе досить швидко, задовго до екзаменаційної сесії, майже автоматично вибуваючи з цього процесу.

Слід наголосити, що внаслідок запровадження модульної системи змінюється психологія студента: він працює самостійно, ініціативно, його спонукають до систематичної праці по-діловому, а не словами.

Змінюється також і психологія викладача: а) відпадає потреба переказувати в лекціях тему за темою – кожна лекція має бути прочитана на рівні останніх досягнень даної галузі наукового знання, без повторів підручника; б) з урахуванням підготовки студентів така лекція перетворюється з монологу на діалог; інакше – на цю лекцію ніхто не піде; в) викладач по-справжньому починає працювати з кожним студентом; г) студент може навчатися за стандартним мінімумом, а за бажанням може взяти й максимальний варіант; д) час оволодіння матеріалом диференційований не тільки щодо окремого модуля, а й усього курсу навчання (зможеш закінчити курс на рік раніше – добре); е) якщо викладач необ’єктивний до студента чи помиляється в оцінці, то вихід із цього становища є: кінцевий іспит відбувається у вигляді співбесіди кожного студента з групою викладачів, де екзаменаційна “лотерея” виключається.

Розмірковуючи, наскільки ефективна ця система оцінювання знань, відзначимо, що для досягнення успіху необхідно переглянути не лише діяльність викладача і студента, а й функціонуючу систему планування навантаження викладача, адже його роль тут не лише як інформатора, передавача знань, а насамперед, організатора, консультанта, екзаменатора. Крім того, зростає обсяг роботи викладача щодо підготовки наукового і навчально-методичного забезпечення студента, що теж необхідно враховувати.

Звичайно, в багатьох ВНЗ України ще немає матеріально-технічної бази, за допомогою якої можна було б забезпечити в навчально-виховному процесі самостійну навчальну роботу студентів (необхідні тексти лекцій, конспекти, підручники, методичні вказівки та рекомендації, контрольні завдання, технологічні карти, тощо). Про це свідчать результати опитування студентів вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, в яких серед пропозицій щодо вдосконалення самостійної пізнавальної діяльності всі студенти на перше місце ставлять необхідність забезпечення їх навчальною літературою, комп’ютером тощо.