428

Інститут педагогіки і психології професійної освіти

Академії педагогічних наук України

На правах рукопису

Солдатенко Микола Миколайович

УДК 378.147.111.021.464

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

13.00.04 – “Теорія і методика професійної освіти”

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Науковий консультант

Зязюн Іван Андрійович,

доктор філософських наук,

професор, дійсний член

АПН України

Київ – 2006

ЗМІСТ

Умовні скорочення……….………………………………………………….	5
Вступ ………………………………………………………………………….	6
Розділ 1. ПРОБЛЕМИ САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ УЧІННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ........................	26
1.1. Самостійна пізнавальна діяльність в інформаційному суспільстві........................................................................................................	26
1.1.1. Пізнавальна діяльність в умовах розвитку інформаційних технологій……………………………………………………………..	29
1.1.2. Деякі проблемні питання комп’ютеризації процесу пізнавальної діяльності………………………………………………	42
Самостійна пізнавальна діяльність у контексті сучасної освітньої політики……………………………………………………………	50
1.2.1. Самостійна пізнавальна діяльність майбутніх учителів у зарубіжних дослідженнях……………………………………………	61
Сучасний стан освіти в Україні в дискурсі самостійної пізнавальної діяльності……………………..…………………………….…	70
Висновки до розділу 1.....................................................................................	101
Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ...................................................	103
2.1. Поняттєво-термінологічний апарат теорії самостійної пізнавальної діяльності ……………………………………………..……………………..	103
2.2. Принципи організації самостійної пізнавальної діяльності………..	120
2.2.1. Принцип здійснення повного циклу пізнавальних дій……….	121
2.2.2. Принцип взаємопов'язаності практичної діяльності, пізнання та комунікації……………………….……………………...	123
2.2.3. Принцип поняттєво-концептуалізуючої та тлумачної діяльності……………………………………………………………....	124
2.2.4. Принцип взаємозв'язку пізнавальної діяльності і творчого процесу…………………………………………………………………	127
2.2.5. Принцип переходу особистого знання в соціальне…………..	128
2.2.6. Принцип взаємодії суб'єкта та об'єкта пізнання…………...…	131
2.2.7. Принцип функціонування та розвитку системи колективної міжсуб'єктної діяльності пізнання……………………………………	133
2.3. Системні характеристики самостійної пізнавальної діяльності……	134
2.4. Особливості пізнавальної діяльності…………………………………	142
2.4.1. Психологічні особливості пізнавальної діяльності………….	142
2.4.2. Навчально-пізнавальна діяльність і дослідно-пошукова робота студентів…………..…………………………………………..	152
2.4.3. Навчальне і наукове пізнання в професійній підготовці майбутнього вчителя………………………………………………….	157
2.4.4. Самостійна пізнавальна діяльність і творчість……………….	162
2.5. Педагогічна майстерність учителя в контексті організації самостійної пізнавальної діяльності…………..……………………………	175
Висновки до розділу 2 ……………………………….………………………	186
Розділ 3. САМОСТІЙНА ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ. МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ...............................…………….	188
3.1. Самостійна пізнавальна діяльність в системі неперервної освіти …	188
3.2. Самостійна пізнавальна діяльність як чинник професійного становлення фахівця……………….……………………………………..….	214
3.3. Самостійна пізнавальна діяльність як компонент професійної підготовки в умовах входження України в Болонський процес..................	230
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………	244
Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………….....	247
4.1. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів та студентів…	247
4.1.1.Забезпечення мотивації як один з найважливіших чинників на шляху реалізації самостійної пізнавальної діяльності………….	247
4.1.2.Формування пізнавальних інтересів - передумова забезпечення самостійної навчальної діяльності……………………	260
4.2. Управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів та студентів ..........................................................................................................	271
4.2.1. Розвиток умінь і навичок пізнавальної діяльності………...…	278
4.2.2. Навчально-методичне забезпечення самостійної пізнавальної .діяльності………………………………………………	286
Висновки до розділу 4……………………………………………………….	291
Розділ 5 ЗАСОБИ АКТИВІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ТА УЧНІВ……...	292
5.1. Активізація пізнавальної діяльності як педагогічна проблема…….	292
5.1.1. Деякі практичні аспекти активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів та учнів…………………………………………	304
5.2. Самостійна пізнавальна діяльність – дієвий чинник активізації студентів у навчальному процесі………………………….………………..	322
5.2.1. Особливості активізації пізнавальної діяльності студентів на лекційних заняттях……………………………………………………	322
5.2.2. Активізація пізнавальної діяльності на семінарських та практичних заняттях………………………………………………….	333
5.2.3. Конспектування як один із засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння…………………………….	337
Аналіз результатів педагогічного експерименту………	344
Прогностичний аспект розвитку самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів та студентів	355
Висновки до розділу 5……………………………………………………….	351
Загальні висновки ……………………………………………………………	354
Список використаних джерел.........................................................................	364
Додатки.............................................................................................................	401

Умовні скорочення

АПН – Академія педагогічних наук

ВНЗ – Вищий навчальний заклад

ВПУ – Вище професійне училище

ЗОШ – Загальноосвітня середня школа

ІКТ – Інформаційно-комп'ютерні технології

НО – Неперервна освіта

НДІ – Науково-дослідний інститут

НПД – Навчально-пізнавальна діяльність

ОТ – Обчислювальна техніка

ПТУ – Професійно-технічне училище

ПТО – Професійно технічна освіта

РАО – Російська академія освіти

СНД – Самостійна навчальна діяльність

СРС – Самостійна робота студентів

СПД – Самостійна пізнавальна діяльність

СНПД – Самостійна навчально-пізнавальна діяльність

Вступ

Актуальність та доцільність дослідження. У зв’язку зі значними соціально-економічними змінами, що відбуваються в Україні, особливої гостроти набула потреба кардинального оновлення системи освіти, необхідність не лише вдосконалення форм і методів підготовки кваліфікованого фахівця та вдосконалення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, а передусім – перегляд основних концептуальних положень навчально-виховного процесу; відбувається зміна підходів до освіти, що пов’язана з переорієнтацією на розвиток людини, її особистісні якості та культурні цінності.

Освіта є засобом розвитку особистості, відтворення інтелектуального та духовного потенціалу нації, визначальним чинником науково-технічного та соціального прогресу. Щодо реформування системи підготовки вчителя, то реалії сучасності вимагають не лише високого рівня його теоретичної підготовки, а й відповідного формування особистості вчителя, його культурного потенціалу, високого рівня психолого-педагогічної підготовки, готовності до саморозвитку, самовиховання. Без цих складників неможливо забезпечити професійне становлення вчителя, формування й розвиток його педагогічної майстерності.

Традиційно суть реформування педагогічної освіти полягала в тому, що вчені намагалися відшукати найбільш мобільні елементи дидактичної системи і довести, що, змінивши їх, можна докорінно змінити рівень підготовки вчителя, забезпечити високу ефективність його діяльності. Останнім часом науковці, як теоретики, так і практики, все частіше доходять висновку, що пошуки в перебудові освіти необхідно здійснювати не в напрямі вдосконалення навчальних програм, навчальних планів, модернізації підручників, а, швидше, в напрямі переорієнтації базових принципів, основних позицій професійної підготовки вчителя. Відповідно, з’являються й нові підходи до осмислення проблеми, пропонуються нові концепції надання педагогічної освіти. Але незалежно від кількості та різноманітності підходів у перспективі в навчальному процесі нам необхідно буде позбутися установки на абсолютизацію засвоєння знань, і коли все інше – (другорядне) оголошується несуттєвим. Бажання пізнати світ – це природне бажання дитини, яке ми, на жаль, іноді легко і швидко “вбиваємо” неприродними умовами організації навчальної діяльності, тому що робимо їх зручними для вчителя-дилетанта, вкрай ігноруючи потреби самого учня. Якщо останній буде почувати себе захищеним, якщо за ним буде узаконеним право на рівень діяльності, оптимальний саме для нього, якщо учень буде позбавлений страху перед оцінкою, вчителем, а вчитель сприйматиметься не як контролер і наглядач, – саме тоді стануть можливими безцінні виховні ефекти. Це має враховуватися у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя.

Слід зазначити, що, незважаючи на порівняно високий рівень педагогічної освіти в Україні, вона не завжди закладала відповідний потенціал подальшого розвитку пізнавальної і професійної активності людини.

Результати дослідження дозволяють стверджувати, що в більшості випускників вищих навчальних закладів сформована орієнтація на пошук зовнішньої допомоги, в основному засвоєна позиція споживача, якому не обов'язково докладати особистих зусиль. Безумовно, з такою орієнтацією людині дуже важко прийняти нову позицію, що передбачає особисту відповідальність за результати своєї діяльності, необхідність, передусім, самостійно докладати зусилля для подолання життєвих труднощів. Тобто, зі вступом до вищого навчального закладу або після його закінчення процес пошуку індивідом свого місця в житті, у соціальній та професійній структурі суспільства не завершується, він лише видозмінюється. У цьому зв'язку нині значно змінюється погляд на сутність, зміст та структуру освіти, форми її організації. Здійснюється активний пошук прогресивних педагогічних технологій, методів і засобів активізації навчальної діяльності учнів та студентів, які б забезпечили неперервність освіти, можливість постійного професійного зростання.

Сьогодні система освіти має передбачати пріоритетний розвиток особистості майбутнього спеціаліста, його професійне та інтелектуальне удосконалення. В період соціально-економічних і політичних змін, бурхливого розвитку науково-технічної революції з її великими побудовчими і руйнівними можливостями на перший план висувається проблема життєвого визнання пріоритету особистості людини з притаманними їй розумовими і фізичними здібностями, потребами, ідеалами тощо. Забезпечення такого розвитку особистості стане можливим, на наш погляд, при впровадженні індивідуалізації навчання.

Незважаючи на те, що індивідуалізація навчання до цього часу не стала ще ланкою кардинальних перетворень у напрямі поліпшення якості підготовки майбутнього фахівця, їй приділялась певна теоретична увага. Це питання вивчалось філософами, психологами і педагогами. В різні роки увага до індивідуалізації навчання то зростала, то зменшувалась. Ще й до цього часу в літературі можна зустріти різні погляди щодо тлумачення цієї проблеми. Однією з причин цього є не тільки розбіжності у поглядах різних авторів щодо тлумачення понять, пов'язаних з диференціацією та індивідуалізацією навчання, а передусім в тому, що не проводилось достатньою мірою комплексних, цілеспрямованих досліджень, які б мали базуватися на фундаментальних теоретичних розробках та практичній перевірці.

Процес індивідуалізації навчання покликаний враховувати особистісні якості індивіда і розпочинатись ще в дошкільних закладах освіти та школах різних типів. Результати розгляду проблеми особистісно-орієнтованого навчання засвідчують, що вирішення задачі удосконалення професійної підготовки спеціалістів у сучасних умовах можливе лише за умов застосування нової парадигми педагогічного процесу в закладах освіти. Сутність цього підходу полягає в тому, що в основі навчально-виховного процесу розглядається особистість студента (учня) як суб'єкта навчання, а педагогічний процес будується таким способом, щоб максимально забезпечити індивідуальний розвиток особистості та перебудувати у відповідності до її індивідуальних особливостей й формувати її як неповторну індивідуальність. Особливої значимості цей процес має набути у вищих закладах освіти.

Одним з головних засобів реалізації індивідуалізованого навчання є самостійна навчально-пізнавальна діяльність, без якої вищенаведене є практично нездійсненним. Не дивлячись на те, що різним аспектам самостійної навчальної роботи студентів присвячується низка публікацій, але дослідження проблеми показало, що організації цього процесу у ВНЗ приділяється недостатня увага. Ще меншої уваги цьому питанню приділяється в загальноосвітніх школах, ПТУ та інших закладах середньої освіти. Ми вважаємо, що навчити студента (учня) вчитись, самостійно набувати знання, розвивати індивідуальні якості протягом усього активного життя – це завдання, яке необхідно вирішити як для забезпечення неперервності освіти, так і для формування творчої особистості спеціаліста будь-якої галузі.

Особливе місце в дослідженні займає формування особистості майбутнього вчителя та його орієнтації на неперервність освіти. Для ефективного функціонування системи неперервної освіти необхідно сформувати потребу та забезпечити можливості самостійної навчально-пізнавальної діяльності, індивідуалізації навчання не лише студентів та учнів, а й дорослих з метою забезпечення їх професійного становлення, підвищення кваліфікації чи можливої перекваліфікації. Важливим також є формування установки на розвиток пізнавальної діяльності суб'єктів учіння, їх інтересу до навчання, формування умінь та навичок самостійної навчально-пізнавальної діяльності, здійснення самооцінки та самоконтролю, створення умов для такої діяльності та організаційних можливостей управління навчально-виховним процесом у нових умовах. Головним результатом має стати орієнтація навчального процесу на студента, розвиток його своєрідності і неповторності, створення умов для формування творчої ініціативи, педагогічної сміливості та самостійності майбутнього фахівця.

Удосконалення системи професійної підготовки вимагає максимальної інтенсифікації навчально-виховного процесу, підвищення вимог до практичної підготовки майбутніх спеціалістів. Намагаючись максимально інтенсифікувати навчання, педагоги, психологи й методисти активно вводили різноманітні прийоми та вправи, напрацьовані функціональні зразки, розглядаючи їх як засоби, які застосовуються при вивченні окремих навчальних дисциплін. Проте, як виявилося пізніше, для ефективного оволодіння суб’єктом учіння новою інформацією цього недостатньо.

В освітніх системах багатьох країн світу нині відбуваються значні зміни. Впровадження нових навчальних технологій, комп'ютеризація навчання, розвиток дистанційної освіти піднімають на новий рівень самостійну пізнавальну діяльність учнів та студентів. Вже сьогодні у більшості навчальних закладів України питома вага самостійної навчальної роботи студентів становить близько 40 відсотків часу, який виділяється на вивчення різних дисциплін. При цьому наголос робиться на більш чіткій організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності, що сприяє більш ефективному використанню часу, виділеного для самоосвіти. Це не тільки досягнення оптимізації стаціонарних занять з самостійною навчальною діяльністю студентів, а й інформаційно-методичне забезпечення, комп'ютерна підтримка навчального процесу. Створені у ВНЗ сучасні технічні можливості, коли студенти можуть включатися в комп'ютерну мережу в домашніх умовах, сьогодні вже досить широко використовуються в багатьох індустріально розвинених країнах. Це розширює можливості самостійної навчальної роботи студентів всіх форм навчання – стаціонарної, заочної, вечірньої, а також і дистанційної.

Навички самостійної пізнавальної діяльності – якість, необхідна для кожного фахівця і вони формуються в основному в процесі професійної підготовки. Значення і роль самостійної навчальної роботи у ВНЗ є тим більш важливою, що загальний рівень розвитку навичок самостійної роботи абітурієнтів невисокий: більшість випускників шкіл не вміють планувати свою інтелектуальну діяльність, не вміють виділити головне з прочитаного, не володіють вміннями роботи з каталогами, картотеками і довідковою літературою.

Слід зазначити, що сьогодні і роль середньої школи в житті суспільства все більше сприймається через призму проблем, пов'язаних з соціалізацією особистості, тобто підготовкою молодої людини до життя в суспільстві. Іншими словами, суспільство значною мірою враховує той факт, що середня школа сьогодні здійснює трансляцію соціокультурного досвіду з певним рівнем його професійного спрямування, коли методи дослідницької та проектної діяльності все ширше використовуються на практиці. З цих причин самостійну пізнавальну діяльність ми розглядаємо як системоутворюючий дидактичний чинник, спільний для навчального процесу як ВНЗ, так і середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, ПТУ тощо.

Підвищення якості професійної підготовки є завжди актуальною проблемою. Тому є необхідність постійного вдосконалення існуючих і пошуку нових, більш ефективних методів навчально-виховного процесу. Традиційно виходили з того, що студента необхідно вчити, для чого і розроблялись відповідні системи навчання. Поступово педагоги прийшли до необхідності іншого підходу, а саме: студент повинен вчитись, завдання ж викладачів та навчальних закладів – створити для цього необхідні умови. Зауважимо, що така ідея не є новою, бо ще відомий педагог Я.А.Коменський (1592-1670) зазначав, що “Альфою і омегою нашої дидактики нехай буде пошук та відкриття способу, при якому б учителі менше навчали, а учні більше б учились” [213, с.162].

На особливе значення самостійної роботи в процесі навчання звертав увагу і К.Д.Ушинський. Самостійну навчально-пізнавальну діяльність він вважав єдиною міцною основою будь-якого плідного навчання.

Над проблемою підвищення ефективності навчання працюють сьогодні такі відомі вчені як А.М.Алексюк, В.П.Андрущенко, Є.С.Барбіна, Вол.І.Бондар, С.У.Гончаренко, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, Н.Г. Ничкало, О.М.Пєхота, О.Я.Савченко, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва, та ін.

Протягом останніх десятиліть надії на підвищення ефективності навчання пов'язувались з такими новаціями, як практична орієнтованість занять, використання технічних засобів навчання та ПЕОМ, комп'ютеризація процесу навчання, створення проблемних ситуацій, розвиваюче, особистісно орієнтоване навчання тощо. Однією з ефективних методик став модульний підхід, який дає можливість організувати систематичну роботу студентів і забезпечити високий рівень професійної підготовки, що знайшло своє підтвердження в рішеннях Болонської конвенції. Аналіз різних способів навчання свідчить, що ефективність цього процесу визначається рівнем мотивації, вмінням та можливостями самостійної навчальної роботи.

Вагомий внесок у вивчення впливу самостійної роботи на процес пізнання внесли А.М.Алексюк, В.К.Буряк, В.М.Вергасов, Б.П.Єсипов, Л.В.Жарова, В.А.Козаков, О.Г.Мороз, В.К.Майборода, Р.А.Нізамов, М.Д.Нікандров, П.І.Підкасистий та інші дослідники.

Питання самостійної навчальної роботи студентів узагальнені в монографії П.І.Підкасистого “Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении” [358], навчальному посібнику В.А.Козакова “Самоcтоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение” [206] та його докторській дисертації “Теория и методика самостоятельной работы студентов” [207], навчальному посібнику під загальною редакцією А.М.Алексюка “Организация самостоятельной работы студентов в условиях интенсификации обучения” [337], навчальному посібнику “Організація самостійної роботи студентів з педагогіки” (В.І.Євдокимов та ін.) [338].

Окремі результати досліджень, пов'язані з самостійною пізнавальною діяльністю, знайшли своє відображення в докторських [В.К.Буряк ( 74 ), В.А.Козаков ( 207), Б.А.Сусь (461), А.Х.Аренова (23) –з Казахстану] та в кандидатських дисертаціях [62, 72, 101, 132, 258, 265, 331, 334, 411, 498, 525, 546 та ін.] .Значна частина цих досліджень присвячена формуванню та розвитку пізнавальної самостійності учнів загальноосвітньої школи.

Більшість дисертаційних досліджень, перелік яких наведено вище, стосуються розгляду питань, так чи інакше пов’язаних з організацією самостійної навчальної діяльності учнів при вивченні ними окремих навчальних дисциплін. Помітно коротшим є перелік робіт, в яких розглядаються питання, пов'язані з самостійною пізнавальною діяльністю студентів.

Все ж, як зазначає професор А.М.Алексюк, проблема оптимального управління систематичною самостійною роботою студентів залишається дуже актуальною, “кардинальні заходи не знайдені і нереалізовані”. Відсутнє навіть єдине загальноприйняте визначення самостійної роботи студентів [14]. Більше того, іноді тлумачення цього поняття у різних авторів суперечить одне одному.

Все частіше фахівці наголошують, що навчання – це не процес передачі знань, а передусім вміння самостійно відшукувати та осмислювати інформацію, орієнтуватися в інформаційному просторі. Необхідність розв’язання наведених вище суперечностей, гостра потреба в удосконаленні системи професійної підготовки вчителя в сучасних умовах, недостатня теоретична та практична розробленість проблеми розвитку та впровадження самостійної навчально-пізнавальної діяльності в навчально-виховний процес вищої педагогічної та загальноосвітньої школи зумовлюють актуальність і невідкладність обраної нами теми дисертаційного дослідження “Теоретико-методологічні основи розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів наукової роботи відділу теорії і практики педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України “Розвиток педагогічної майстерності вчителя в умовах інтегративних процесів в освіті” (РК № 0101U000102) та “Діагностика і розвиток педагогічної майстерності у професійних навчальних закладах (РК № 0104U000693).Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України 25 травня 2006 р., протокол № 5 та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 26 вересня 2006 року, протокол № 7.

Об’єктом дослідження є навчально-пізнавальна діяльність суб’єктів учіння.

Предмет дослідження – теоретичні засади та організаційно-педагогічне забезпечення самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутнього вчителя.

Мета дослідження. На основі результатів аналізу виявити теоретико-методологічні і практичні засоби розвитку самостійної пізнавальної діяльності у професійній підготовці майбутнього вчителя як чинника для підвищення його кваліфікаційного рівня.

В концепції дослідження ми виходимо з того факту, що самостійна навчально-пізнавальна діяльність повинна стати одним із найважливіших чинників процесу професійної підготовки спеціалістів, в тому числі і майбутніх вчителів. Для вчителя ця проблема є ще більш актуальною, ніж для спеціалістів інших галузей (хоча слід зазначити, що цей процес є важливим для фахівців будь-якої галузі).

Провідна ідея дослідження полягає в тому, що самостійна пізнавальна діяльність суб’єктів учіння в сучасних умовах інформатизації та комп’ютеризації суспільства, нових навчальних технологій і т.п. набуває особливо важливого значення як у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя, так і подальшого забезпечення його кваліфікації та самоосвітньої діяльності в системі неперервної освіти, є одним із засобів розвитку особистості. Самоосвітня діяльність розглядається як процес пожиттєвого забезпечення неперервності освіти, перманентного підвищення кваліфікації, перекваліфікації, а також задоволення широких пізнавальних потреб кожної людини.

Лише системна організація та увага з боку органів управління освітою може забезпечити ефективність давно задекларованої самоосвітньої діяльності вчителя, яка повинна стати базовим елементом навчально-виховного процесу не лише у вищій школі, а й в усіх типах середніх шкіл. Оволодіння вміннями самостійно вчитися сприятиме не тільки формуванню та розвитку особистості вчителя, а й рівня його професійної діяльності. Навчально-пізнавальна діяльність, науково-пошукова та дослідна робота як складові системи пізнавальної діяльності відіграють системоутворюючу роль у забезпеченні процесу професійної підготовки вчителя та складових його професійної компетентності.

Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів педагогічних навчальних закладів розглядається також як необхідна умова підготовки майбутнього вчителя до організації самостійної навчальної діяльності учнів. Організація самостійної пізнавальної діяльності та шляхи її активізації розглядаються як наскрізна дидактична проблема навчально-виховного процесу всіх освітніх установ, починаючи з дитячих дошкільних закладів.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що науково обґрунтована організація самостійної навчально–пізнавальної діяльності в педагогічних вищих навчальних закладах уможливлює більш ефективну професійну підготовку майбутнього вчителя, зокрема, його готовність навчити учнів вчитися. Загальна гіпотеза конкретизована на низці часткових:

• якісна професійна підготовка майбутнього вчителя можлива за умови функціонування цілісної системної організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні;

• самостійна навчально-пізнавальна діяльність буде ефективнішою за умови врахування вітчизняного та зарубіжного досвіду такої діяльності, зокрема, у зв'язку із входженням України в європейський освітній простір;

• забезпечення рівня готовності майбутнього вчителя до організаційно-методичної роботи щодо вирішення ним проблеми: навчити учнів вчитися.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан розробленості проблеми самостійної пізнавальної діяльності в теорії і практиці сучасної вітчизняної і зарубіжної педагогічної освіти.

2. Уточнити принципи та поняттєво-термінологічний апарат сучасної теорії самостійної пізнавальної діяльності.

3. Дослідити сутність і структуру самостійної пізнавальної діяльності майбутніх учителів у сучасних умовах.

4. Дослідити особливості пізнавальної діяльності суб'єктів учіння.

5. Визначити сучасні організаційно-педагогічні умови реалізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів педагогічних навчальних закладів.

6. Здійснити дослідно-експериментальну перевірку забезпечення та розвитку самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутніх учителів у сучасних умовах.

7. Узагальнити засоби активізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів в умовах професійної підготовки як чинника підвищення кваліфікаційного рівня майбутнього вчителя.

Методологічну основу дослідження становлять основні ідеї теорії пізнання про єдність свідомості і діяльності, соціальної природи особистості та її розвитку, об’єктивні закономірності розвитку пізнавальної діяльності, детермінацію її об’єктивними та особистісними чинниками.

При обґрунтуванні методологічної основи дослідження враховується також положення щодо нерозривного зв’язку та цілісності організаційно-педагогічних умов навчального процесу у вищій школі; особливостей професійної підготовки майбутнього вчителя в сучасних умовах, взаємодії суб’єктів навчальної діяльності, а також готовності майбутніх вчителів до організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Концептуальні положення дослідження ґрунтуються на основних засадах Конституції України, Законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національної доктрини розвитку освіти, Державної програми “Вчитель” та вимог, пов’язаних із входженням України до Болонської конвенції.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, які розкривають специфіку професійної підготовки вчителя та його практичної діяльності (Є.С.Барбіна, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюн, Н.Г.Ничкало, Н.В.Кузьміна, А.І.Кузьмінський, В.А.Семиченко, Н.Ф.Тализіна та ін.); філософії освіти (В.П.Андрущенко, І.А.Зязюн, А.І.Кавалєров, В.Г.Кремень, В.С.Лутай та ін.); пізнавальну діяльність студентів та учнів, шляхи і засоби забезпечення її ефективності (В.К.Буряк, Л.В.Жарова, В.А.Козаков, І.А.Лернер, О.Г.Мороз, О.Я.Савченко, В.О.Тюріна та ін.); теоретичні основи неперервної професійної освіти (І.А.Зязюн, В.С.Ледньов, В.І.Луговий, Н.Г.Ничкало, В.Г.Онушкін, В.В.Олійник, С.О.Сисоєва та ін.); основи діяльності і розвитку особистості (Б.Г.Ананьєв, І.Д.Бех, В.В.Рибалка, Г.П.Васянович, Т.В.Іванова, С.У.Гончаренко, В.В.Серіков, О.М.Пєхота та ін.); активізацію пізнавальної діяльності учнів та студентів (В.М.Вергасов, А.А.Кирсанов, М.І.Махмутов, Р.А.Нізамов, Б.А.Сусь, Т.І.Шамова, Г.І.Щукіна та ін.); порівняльної педагогіки (Н.В.Абашкіна, М.П.Лещенко, Л.П.Пуховська та ін); загальнодидактичних основ навчального процесу (А.М.Алексюк, С.І..Архангельський, Ю.К.Бабанський, В.В.Краєвський, О.Я.Савченко, В.В. Ягупов); педагогічних технологій (М.В.Кларін, І.А.Зязюн, О.М.Пєхота, С.О.Сисоєва та ін.).

Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження, зокрема:

Теоретичний аналіз педагогічної, філософської, психологічної літератури з проблем пізнання, узагальнення теоретичних положень і практичних результатів вітчизняняної і зарубіжної педагогічної освіти, вивчення педагогічного досвіду організації самостійної пізнавальної діяльності студентів та учнів, мотивації до навчання;

Емпіричні методи, зокрема, анкетування, інтерв’ю, бесіда, вивчення результатів навчальної та наукової роботи студентів, рефлексії власної педагогічної діяльності, метод незалежних експертів, педагогічний експеримент.

Дослідження проводилось поетапно. На першому етапі (1988 – 1995 рр.) була визначена наукова проблема, пов’язана з визначенням стану організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів педагогічних навчальних закладів; з’ясовано сутність і місце самостійної пізнавальної діяльності в умовах забезпечення неперервності освіти; вивчалась мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів та їх готовність до самостійного набуття знань.

Результати цього етапу дослідження дозволили зробити висновки про незабезпеченість неперервності освіти в Україні; наявність окремих, несистематизованих те епізодичних даних про організацію самостійної пізнавальної діяльності студентів взагалі, і в тому числі – в системі педагогічної освіти; відсутність однозначного розуміння і трактування понять, приналежних даній проблемі. Ці дані знайшли своє відображення у відповідних публікаціях автора даної роботи та інших дослідників.

На другому етапі дослідження (1995 – 2000 рр.) на основі аналізу та узагальнення набутого на той час досвіду організації самостійної пізнавальної діяльності студентів педагогічних навчальних закладів проводилась теоретична розробка принципів організації самостійної пізнавальної діяльності студентів, особливостей їх пізнавальної діяльності, розроблено та апробовано спецкурс з організації самостійної пізнавальної діяльності студентів, перевірено його ефективність та шляхи активізації самостійної пізнавальної діяльності, уточнено поняттєво-термінологічний апарат теорії самостійної пізнавальної діяльності суб’єктів учіння.

На третьому етапі дослідження (2000 – 2006 рр.) в рамках педагогічного експерименту перевірено ефективність організації самостійної пізнавальної діяльності в ряді педагогічних навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації, з метою здійснення порівняльного лонгітюдного аналізу розвитку самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутнього вчителя; здійснено аналіз сучасного стану розвитку самостійної пізнавальної діяльності в контексті сучасної освітньої політики в Україні, а також у зв’язку із входженням України в європейський освітній простір. Самостійна пізнавальна діяльність розглядається як ефективний чинник професійного становлення майбутнього вчителя, а також необхідна складова у навчально-виховному процесі середньої загальноосвітньої школи.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалась в Національному педагогічному університеті ім. М.П.Драгоманова; Бердянському, Глухівському, Одеському педагогічних університетах, Херсонському державному університеті, Миколаївському та Рівненському педагогічних інститутах, Київському міському №1, Дубнівському та Коломийському педагогічних училищах, Київському професійно- педагогічному коледжі ім. А.С.Макаренка.

На різних етапах дослідження в експерименті брали участь 1211 студентів та 134 викладачі, зокрема, до формуючого експерименту було залучено 127 студентів педагогічних вищих навчальних закладів.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що виконано комплексне дослідження теоретичних основ пізнавальної діяльності та організаційно-педагогічних умов, що впливають на ефективність самостійної пізнавальної діяльності суб’єктів учіння; на основі здійснення ретроспективного аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду систематизовано основні підходи до визначення ролі самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів педагогічних навчальних закладів; уточнено й доповнено поняття “самостійна робота”, “самостійна пізнавальна діяльність”, “навчально-пізнавальна діяльність”, “самостійна навчально-пізнавальна діяльність”; “інформація”, “знання”; досліджено педагогічні умови, які сприяють підвищенню ефективності самостійної навчальної роботи студентів та учнів, розроблено пропозиції щодо реалізації основних засобів активізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів та студентів. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність розглядається як системоутворюючий дидактичний чинник, спільний для суб’єктів учіння як вищих, так і середніх закладів освіти. З урахуванням теоретичного розгляду процесу пізнання та експериментальних матеріалів обґрунтовано концептуальні основи розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутніх вчителів та їх готовності до організації самостійної навчальної діяльності учнів.

Практичне значення дослідження полягає в:

• розробці організаційно-педагогічних умов забезпечення активізації пізнавальної діяльності суб’єктів учіння;

• розробці та експериментальній перевірці спецкурсу “Організація самостійної пізнавальної діяльності студентів”, що знайшло своє практичне втілення в дослідженнях аспірантів та реалізації у вищих навчальних закладах;

• виданні методичних посібників для викладачів та студентів з рекомендаціями щодо організації самостійної навчальної роботи студентів та учнів загальноосвітньої школи;

• матеріали дослідження можуть бути використаними у вищих навчальних закладах в процесі професійної підготовки вчителів та в системі післядипломної педагогічної освіти (самоосвітня діяльність вчителя).

Упровадження результатів дослідження. Положення, висновки й рекомендації, розроблені на основі узагальнення дослідницьких матеріалів упроваджено в навчально-виховний процес Глухівського державного педагогічного університету (довідка № 4287 від 22.12.2006), Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського ( довідка № від 2006), Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя ( довідка № 04/1680 від 27.12.2006), Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (довідка № 3745 від 20.12. 2006), Херсонського державного університету ( довідка № 07-12/27 від 12.10.2006), Республіканського вищого навчального закладу Кримський гуманітарний університет (м.Ялта) ( довідка № від 2006)

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно розроблено теоретико-методологічні основи самостійної пізнавальної діяльності суб’єктів учіння як складових професійної підготовки майбутнього вчителя, запропоновано та апробовано авторський спецкурс “Організація самостійної пізнавальної діяльності студентів”. У працях, написаних у співавторстві з В.М.Володьком та Б.А.Сусем, розроблено загально педагогічні підходи до розвитку питання індивідуалізації навчального процесу та його забезпечення засобами самостійної навчально-пізнавальної діяльності у вищих навчальних закладах педагогічного профілю та загальноосвітніх школах, ліцеях, гімназіях, ПТУ тощо. Автор брав участь у розробці проектів Концепції педагогічної освіти (1998 р.), а також у формуванні цільової комплексної програми “Вчитель” (1997 р.), яка згодом після відповідної доробки та узгодження затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 року №379 як Державна програма “Вчитель”.

Вірогідність отриманих результатів і висновків дослідження забезпечується теоретичною обґрунтованістю та аргументованістю його вихідних положень, здійснених шляхом аналізу і порівняння значного обсягу літературних джерел, достатньою тривалістю та охопленням дослідно-експериментальною роботою педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації, поєднанням кількісного та якісного аналізу експериментальних даних, широкою апробацією широкою апробацією основних положень дисертації у процесі навчання.

На захист виносяться:

1. Концепція, яка дозволяє забезпечити підвищення ефективності пізнавальної діяльності суб’єктів учіння в педагогічних навчальних закладах та забезпечити самоосвітню діяльність вчителя впродовж всього життя в системі неперервної освіти.

2. Принципи самостійної навчально-пізнавальної діяльності: здійснення повного циклу пізнавальних дій; взаємопов’язаності практичної діяльності, пізнання та комунікації; поняттєво-концептуалізуючої та тлумачної діяльності; взаємозв’язку пізнавальної діяльності і творчого процесу; переходу особистого знання в соціальне; взаємодії суб’єкта та об’єкта пізнання; функціонування та розвитку системи колективної міжсуб’єктної діяльності пізнання.

3. Організаційно-педагогічні основи самостійної пізнавальної діяльності, які дозволяють реалізацію процесу професійної підготовки в умовах різних форм навчання, в т.ч. екстернату, дистанційної освіти і самоосвітньої діяльності впродовж усього життя.

4. Засоби активізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутнього вчителя в сучасних умовах..

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження оприлюднювались на 25 науково практичних конференціях різного рівня, зокрема: на міжвузівській науково-практичній конференції “Шляхи вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителя в умовах перебудови середньої і вищої школи”, 22-23 травня 1990 р., м.Ніжин; науково-практичній конференції „Педвуз и проблемы современной общеобразовательной школы”, 22-23 жовтня 1990 р., м. Кривий Ріг; Республіканських педагогічних читаннях „Взаємодія психолого-педагогічної теорії і практики в умовах перебудови народної освіти”, 26-28 березня 1991 р., м. Харків; Міжнародній науково-практичній конференції „Науково-педагогічні проблеми професійної освіти”, 5-8 грудня 1994 р., м. Харків; міжрегіональній науково-практичній конференції „Становлення шкіл нового типу: досвід, проблеми, перспективи”, 12-13 вересня 1995 р., м. Миколаїв; Міжнародній науково-практичній конференції „Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми”, 28-31 жовтня 1996 р., м. Чернівці; звітній науковій конференції за 1996 р., грудень 1996 р. – січень 1997 р., м. Київ, м. Львів; звітній науковій конференції „Неперервна професійна освіта: творчі здобутки і перспективи”, 27-29 березня 2000р., м. Київ; методологічному семінарі „Теоретико-методологічні проблеми неперервної професійної освіти”, 6 грудня 2001 р., м. Київ; Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми професійної підготовки вчителя школи майбутнього”, 30-31 жовтня 2001 р., м. Мелітополь; звітній науковій конференції Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України „Теоретичні і методичні проблеми неперервної професійної освіти”, 30 січня, 2 лютого, 14-15 березня 2001 р., м. Київ, м. Львів; Четвертій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку”, 11-12 жовтня 2001 р., м. Миколаїв; Другій Міжнародній науково-практичній конференції „Теоретичні і методичні проблеми підготовки педагога професійної школи до впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання”, 17-19 травня 2001 р., м. Київ; звітній науковій конференції Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України 6-7 лютого 2002 р., м. Київ, м. Львів; Всеукраїнській науково-практичній конференції „Професіоналізм педагогічних кадрів: сучасні підходи, концепції, досвід”, 19-20 вересня 2002 р., м. Ніжин; Всеукраїнській науково-практичній конференції „Національна освіта: провідні тенденції та перспективи” (до 140-річчя від дня народження Б.Д.Грінченка), 15-16 грудня 2003 р., м. Київ; Міжнародній науково-практичній конференції „Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень та перспективи” (Присвячується 10-річчю Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України), 1-2 грудня 2003 р., м. Київ; Міжнародній науково-практичній конференції „Неперервна професійна освіта педагогічних працівників: теорія і практика”, квітень 2003 р., м. Черкаси; ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Інновації у вищій освіті”, 21-22 вересня 2004 р., м. Ніжин; науково-практичному семінарі „Методологічні засади мистецької освіти”, 26 квітня 2004 р., м. Київ; Всеукраїнському методологічному семінарі „Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи”, 19-20 травня 2004 р., м. Глухів; ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Інновації у вищій освіті”, 22-23 грудня 2005 р., м. Київ, м. Ніжин; Всеукраїнському методологічному семінарі „Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи”, 19-20 травня 2005 р., м. Глухів; Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції „Теоретичні та методичні засади розвитку професійно-педагогічної освіти у контексті європейської інтеграції”, 12 травня 2005 р., м. Київ; VI Міжнародному „Тижні освіти дорослих” в Україні „Освіта дорослих для свободи совісті і віри”, 19-24 вересня 2004 р., м. Київ; звітній науковій конференції Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за 2005 рік „Теорія і практика професійної освіти в умовах Європейської інтеграції”, 13-14 березня 2006 р., м. Київ; Всеукраїнському науковому семінарі “ІV педагогічні читання пам'яті О.П.Рудницької”, 30 листопада 2006 року, м.Київ та опубліковані в роботах [71, 89, 90, 375, 394, 427-450, 462, 493].

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук на тему “Исследование механических напряжений и дефектов структуры в гетероэпитаксиальних системах Ge-Si и Ge-GaAs” захищена в 1978 році, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 69 публікаціях, з них 42 написані без співавторів, у тому числі 1 одноосібна та 3 колективні монографії, 2 методичних рекомендацій, 26 статей в наукових фахових виданнях, 29 статей і тез у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску – 37,2 авторських аркуша.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (552 найменування, з них 31 – роботи автора) на 37 сторінках та 11 додатків на 21 сторінці. Повний обсяг дисертації становить 427 сторінок, основний текст займає 368 сторінок. Робота містить 3 таблиці на 3 сторінках основного тексту.

Розділ 1. ПРОБЛЕМИ САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ