- •1.1. Сутність поняття «організація»
- •1.2. Функції організації
- •2.1. Особливості виробничих систем
- •2.2. Принципи організації виробничих систем
- •2.3. Принципи розвитку виробничих систем
- •3.1. Виробнича структура підприємства
- •3.2. Виробничий процес
- •3.3. Організаційні типи виробництва
- •3.5. Організація партійного виробництва
- •3.6. Організація одиничного виробництва
- •3.7 Оперативна підготовка виробництва
- •3.8. Організація оперативно-виробничого планування
- •3.9. Диспетчерування та оперативне розпорядництво
- •3.10. Організація технічного контролю
- •4.1. Склад робіт
- •4.2. Конструкторська підготовка виробництва
- •4.4. Планування технічної підготовки виробництва
- •4.5. Освоєння нових видів продукції
- •4.6. Науково-дослідна
- •4.7. План організаційно-технічних заходів
- •5.1. Вимоги і завдання
- •5.2. Інструментальне господарство
- •5.3. Ремонтне господарство
- •5.4. Енергетичне господарство
- •5.5. Транспортне господарство
- •6.1. Сутність, класифікація та кодування нововведень та інновацій
- •6.2. Організація нддкр
- •6.3. Аналіз та прогнозування організаційно-технічного рівня виробництва
- •6.4. Формування портфелів нововведень та інновацій
- •6.5. Організаційно-технологічна підготовка виробництва
- •Класифікація технологій
- •6.6. Ефективність інноваційної діяльності
- •7.1. Принципи раціоналізації процесів
- •7.2. Сутність організації виробничого процесу
- •Сутність окремих понять, що входять у структуру системного поняття
- •«Виробничий процес»
- •7.3. Характеристика типів організації виробництва
- •7.4. Форми організації виробництва
- •7.4.3. Комбінування виробництва
- •7.5. Особливості організації основного виробництва в машинобудуванні
- •8.1. Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва
- •8.2. Організація енергетичного господарства
- •8.3. Організація інструментального господарства
- •8.4. Організація ремонтного господарства
- •8.5. Організація транспортного і складського господарства
- •8.6. Організація й обслуговування робочих місць
- •9.2. Вітчизняний досвід керування якістю продукції
- •9.3. Закордонний досвід керування якістю продукції
- •9.3.2. Японія
- •9.4. Аналіз концепції загального керування якістю. Система забезпечення кон ку рентосп роможності
- •9.5. Міжнародна система якості: стандарти ісо серії 9000
- •9.6. Інструменти підвищення якості продукції
- •9.7. Організація контролю якості продукції
- •9.8. Сертифікація продукції і систем якості
- •10.1. Функції і структура
- •10.2. Сегментація ринку
- •10.3. Організація реклами товару
- •10.4. Організація і стимулювання збуту товару
- •10.5. Аналіз ефективності маркетингу
- •11.1. Поняття банкрутства. Суб'єкти банкрутства
- •11.2. Аспекти формування механізму банкрутства в Україні
- •11.3. Банкрутство підприємств: підстави та наслідки
- •11.4. Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств
- •11.5. Проблеми механізму банкрутства та шляхи їх вирішення
- •12.1. Сутність та сучасні
- •12.2. Методи та критерії вибору планів
- •12.3 Системний підхід
- •13.1. Система планів підприємства
- •13.2. Інформаційна
- •13.3. Організаційні форми планування
- •14.1. Зміст та основні завдання виробничої програми підприємства
- •14.2. Формування та методика розрахунку показників плану виробництва
- •14.3. Оптимізація та календарний розподіл виробничої програми
- •15.1. Виробнича потужність підприємства і фактори, які її визначають
- •15.2 Методика обчислення виробничої потужності
- •15.3. Динаміка виробничої потужності та ліквідація диспропорцій виробничих потужностей підрозділів підприємства
- •16.1. Зміст та основні завдання плану
- •16.2 Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах
- •16.3. Запаси, їх види та регулювання
- •17.1. Потреба підприємства у трудових ресурсах, основи її планування
- •17.3. Оплата праці. Показники плану, методика обчислення фондів оплати праці за різних систем та форм оплати праці
- •17.4. Матеріальне стимулювання працівників підприємства
- •18.1. Роль та склад допоміжних виробництв і обслуговуючих господарств
- •18.3. Планування ремонтного обслуговування виробництва
- •19.1. Складання плану збуту, його зміст та призначення
- •19.2. Планування реклами та комунікаційна політика у здійсненні планів збуту продукції
- •20.1. Змісті плану
- •20.2. Калькулювання собівартості продукції і кошторис витрат на виробництво
- •20.3. Планування зниження собівартості продукції
- •21.1. Зміст і завдання фінансового плану
- •21.3. Планування прибутковості підприємства
- •22.1. Формування планів
- •23.1. Завдання та зміст плану організаційного і технічного розвитку підприємства. Система показників плану, методика їх розрахунку
- •24.1. Бізнес-план, його призначення та зміст
- •25.3. Оперативно-календарне планування у масовому виробництві
- •26.3. Планування
20.2. Калькулювання собівартості продукції і кошторис витрат на виробництво
Найбільше застосування в обліку, аналізі та плануванні собівартості продукції мають групування по елементах та статтях.
Групування витрат за елементами здійснюється по ознаці їх економічної однорідності і використовується при складанні кошторису витрат на виробництво, що дозволяє визначити структуру, обсяг витрат, собівартість реалізованої, валової, товарної продукції. Групування за статтями визначає функціональну роль витрат у виробничому процесі, які можуть бути визначені за місцем їх формування.
Але групування за елементами не застосовується для вирішення ряду питань, пов'язаних з прогнозуванням витрат та контролем за їх витрачанням. На його основі не можна визначити собівартість одиниці продукції, величину загальновиробничих, загальногосподарських, комерційних витрат. У зв'язку з цим застосовується групування витрат за калькуляційними статтями, яке дозволяє визначити витрати за місцем їх виникнення, видами продукції або робіт (послуг) та виробничим призначенням (ремонт, управління та ін.).
Калькулювання — розрахунок собівартості одиниці продукції, кінцевим результатом якого є складання калькуляцій, тобто документа, в якому представлені всі витрати на виробництво та ре-
445
алізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.
Розрізняють планову, нормативну, кошторисну і звітну (фактичну) калькуляції.
Планова калькуляція являє собою оптимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, що передбачаються на плановий період.
Нормативна калькуляція обчислюється на основі чинних на початок місяця норм матеріальних, і трудових витрат, квартальних кошторисів по управлінню та обслуговуванню виробництва.
Кошторисні калькуляції розраховуються при конструюванні нових виробів, на які відсутні норми витрат і призначені для відображення можливого рівня витрат на продукцію, що випускається вперше на підприємстві.
Звітна (фактична) калькуляція відображає сукупність усіх витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції, що фактично склалися на підприємстві, і використовується для контролю за виконанням планових завдань, зниженням собівартості по конкретних видах продукції, служить базою для аналізу рівня і динаміки собівартості продукції.
Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції може бути різним залежно від виду діяльності, особливостей організаційної та виробничої структури підприємства і визначається підприємством самостійно. У промисловості застосовується таке типове групування витрат за статтями калькуляції:
Сировина і матеріали, у т. ч. основні і допоміжні.
Паливо та енергія на технологічні цілі.
Заробітна плата виробничих робітників (по тарифу і доплати).
Відрахування на соціальні заходи.
Утримання та експлуатація обладнання.
Загальновиробничі витрати.
Загальногосподарські витрати.
Витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати.
У комплексних виробництвах з одного виду сировини в одному технологічному процесі одержують кілька різновидів продукції, тому використовується кілька методів визначення собівартості одиниці виробу залежно від галузевих особливостей.
Перший метод — метод виключення витрат. Суть даного методу полягає в тому, що із загальної суми витрат на виробництво виключають собівартість проміжної продукції. Отриману величину приймають за собівартість основного продукту. Планова ж собівартість проміжної продукції визначається виходячи з вироб-
446
ничої собівартості відповідної продукції в умовах відокремленого виробництва, а при відсутності останнього— її виробничої собівартості, врахованої у розрахунках оптової ціни підприємства. Цей метод, як правило, використовується на підприємствах, які виготовляють один основний продукт і в невеликій кількості проміжну продукцію.
На підприємствах, де виробляють кілька основних продуктів, але при цьому відсутня проміжна продукція, застосовують метод розподілу витрат. Цей метод передбачає розподіл витрат між виготовленими продуктами пропорційно економічно обґрунтованим коефіцієнтам, обумовленим виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку чи інших показників. Загальні витрати можуть розподілятися також пропорційно собівартості аналогічних продуктів, виготовлених у відокремлених виробництвах.
У складному комплексному виробництві використовується комбінований метод визначення собівартості одиниці продукції. Цей метод передбачає, що спочатку із загальної суми витрат виключають собівартість проміжної продукції, а частина витрат, що залишилася, розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.
Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практиці планування застосовують два методи калькулювання собівартості: метод загальної калькуляції (повного розподілу витрат) і метод величини покриття (розподілу лише змінних витрат).
Метод загальної калькуляції передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції.
В умовах високого ступеня визначеності, коли вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон'юнктурою, в основі якої лежить зміна попиту і пропозиції, перевагу варто віддавати складанню калькуляцій собівартості продукції методом величини покриття, суть якого полягає в тому, що по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати.
Економічний зміст «величини покриття» полягає в тому, що Його величина є тією частиною виручки від реалізації продукції, яку підприємство, з одного боку, використовує для покриття умовно-постійних витрат, а з іншого боку — по можливості для відрахування у прибуток. Величина покриття (маржинальний прибуток) собою нібито покриває умовно-постійні витрати і прибуток. Коли умовно-постійні витрати менші від маржинального прибут-
447
ку,
то вироби
будуть прибутковими, в іншому випадку—
збитковими.
Саме цією залежністю обґрунтовується
застосування такого терміна, як
калькуляція «методом величини
покриття».
Для складання планових калькуляцій собівартості продукції попередньо складаються кошториси комплексних витрат, зокрема: витрат на виробництво по допоміжних цехах, витрат по утриманню і експлуатації обладнання, загальновиробничих витрат змінного і постійного складу, витрат на збут та адміністративних витрат. У першу чергу розраховуються кошториси для допоміжних цехів, оскільки їх послуги розподіляються між цехами основного виробництва та іншими структурними підрозділами і знаходять своє відображення в усіх інших кошторисах витрат.
Планування собівартості продукції допоміжних цехів включає: розробку кошторису витрат по кожному цеху і зведеного — по всіх цехах; калькулювання собівартості одиниці продукції або послуг допоміжних цехів та розподіл їх загальної суми витрат між іншими цехами (споживачами). Кошторис витрат по кожному цеху розраховується у калькуляційному розрізі та по економічних елементах.
Собівартість одиниці продукції (послуг) допоміжного виробництва визначається або діленням загальної суми витрат по цеху на обсяг продукції чи послуг (наприклад, розрахунок собівартості 1 т пару, 1 м стиснутого повітря, 1 н-год послуг ремонтного цеху), або шляхом її калькуляції (собівартість інструменту, стандартного виду ремонту на 1 р. о. складності обладнання тощо).
На основі плану розподілу продукції та послуг допоміжного виробництва між споживачами їх витрати відносять:
безпосередньо на собівартість продукції (собівартість нестандартного обладнання, інструмент на сторону, витрати на капітальний ремонт обладнання тощо);
на витрати по утриманню і експлуатації обладнання;
на загальновиробничі витрати змінного і постійного складу;
— на взаємні послуги цехів допоміжного виробництва. Кошторис витрат по утриманню і експлуатації обладнання
(ВУЕО) може включати такі статті витрат: амортизацію, поточний ремонт та експлуатацію обладнання і транспортних засобів, витрати на інструмент, інші витрати.
Кошторис загальновиробничих витрат включає, як правило, такі статті: оплату праці апарату управління цехами, орендну плату за використання основних фондів загальноцехового призначення, удосконалення технологій та організації виробництва, інші витрати.
448
Кошторис загальногосподарських витрат за економічним змістом включає два попередніх, але відрізняється від них місцем утворення, масштабами, більш широкою номенклатурою і включає витрати на утримання загальногосподарського персоналу, здійснення технологічного контролю, утримання виробничих приміщень, охорону праці і навколишнього середовища, удосконалення технології та організації виробництва тощо.
На відміну від ВУЕО, загальногосподарські витрати (у т, ч. на управління та обслуговування виробництва) зазвичай в незначній мірі залежать від обсягів виробництва, тобто є умовно-постійними. Із зростанням обсягів виробництва розмір цих витрат в розрахунку на 1000 грн товарної продукції зменшується, що, в свою чергу, впливає на зниження собівартості продукції в цілому.
До адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат відносять витрати, які пов'язані з управлінням підприємства та реалізацією продукції: утримання апарату управління і основних засобів загальногосподарського призначення, витрати на транспортування і зберігання продукції, ЇЇ передпродажну підготовку тощо.
Якість розробки кошторисів витрат по обслуговуванню й управлінню виробництвом забезпечується обґрунтованим визначенням обсягів робіт та використанням прогресивних нормативів витрат допоміжних матеріалів, палива, енергії, трудових витрат тощо.
Розрахунок окремих статей калькуляції здійснюється за допомогою таких методів: визначення прямих статей калькуляції (сировини, матеріалів, основної заробітної плати виробничих робітників тощо) на основі запланованих норм на одиницю конкретного виду продукції; на основі розподілу комплексних витрат (ВУЕО, загальновиробничих, загальногосподарських, адміністративних, на збут тощо) на кожен об'єкт калькулювання з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності). Характеристика способів калькуляції наводиться в табл. 20.1.
Обґрунтованість визначення собівартості кожного виду продукції в значній мірі залежить від правильно обраної бази розподілу комплексних витрат і, відповідно, способу включення їх до собівартості окремих виробів пропорційно сумі прямої заробітної плати основних робітників.
449
обладнання кожного цеху об'єднується по групах за ознаками його технічної взаємозаміни і приблизно однакових витрат на одну годину роботи. По кожній групі обладнання визначаються витрати на його утримання та експлуатацію і, відповідно, нормативна вартість однієї машино-години, яка по одній з груп приймається за одиницю. Коефіцієнти приведення по решті груп обладнання розраховуються по відношеню до 1;
по кожному виробу встановлюється необхідна кількість машино-годин роботи по групах обладнання і за допомогою коефіцієнтів приведення визначається сумарна кількість коефіцієн-то-машино-годин на виготовлення одиниці виробу;
розраховується загальна кількість коефіцієнто-машино-го-дин на плановий випуск продукції, на яку ділиться плановий кошторис ВУЕО. Таким чином визначається вартість однієї коефі-цієнто-машино-години;
множенням отриманого значення на кількість коефіцієнто-машино-годин, що припадає на одиницю конкретного виробу, і визначають кошторисну ставку ВУЕО для включення у планову калькуляцію.
Планова собівартість товарної продукції за статтями калькуляції розраховується на основі планових калькуляцій окремих виробів. Для цього витрати по кожній статті калькуляції перемножують на річну програму випуску даних виробів і отримані добутки сумують по всіх видах товарної продукції.
У кошторисі витрат на виробництво продукції визначається повний обсяг усіх витрат, необхідних для забезпечення роботи підприємства у плановому періоді, і включаються всі витрати основного й допоміжного виробництва як на випуск та реалізацію продукції, так і на послуги стороннім організаціям, зокрема капітальне будівництво, капітальний ремонт будівель і споруд, що не включаються до складу товарної продукції. Кошторис розраховується в розрізі економічних елементів та є вихідним документом Для розробки фінансового плану.
451
Для розробки кошторису витрат на виробництво продукції застосовують два методи: 1) на основі інших розділів плану економічного і соціального розвитку; 2) на основі кошторисів витрат по підрозділах основного і допоміжного виробництва.
У першому випадку витрати на виробництво по кожному елементу визначають на основі відповідних розділів плану економічного і соціального розвитку та планових кошторисів цільових витрат (оплата службових відряджень, медичне обслуговування тощо).
У другому — сумують витрати по всіх підрозділах основного й допоміжного виробництва, загальновиробничі витрати та внутрішній оборот, який являє собою вартість послуг інших цехів і включений до кошторису витрат кожного цеху у вигляді комплексних витрат (інструмент, напівфабрикати власного виробництва, послуги ремонтного, транспортного та інших цехів).
Застосування цих методів забезпечує узгодженість планових витрат на виробництво по підрозділах та підприємству в цілому, сприяє підвищенню якості процесу планування собівартості продукції.
По завершенню розробки кошторису витрат на виробництво продукції необхідно забезпечити його ув'язку з собівартістю товарної продукції.
