3.2. Виробничий процес

та принципи його організації

Виробництво — це сукупність процесів виробництва з використанням суттєвих елементів, техніки та природних проце­сів (висихання, старіння, бродіння), в результаті яких первинні матеріали та напівфабрикати перетворюються у готові вироби.

Виробничий процес розподіляється на основні процеси, у ре­зультаті яких виробляється товарна продукція, передбачена пла­ном підприємства, та допоміжні, результати яких або безпосере­дньо використовуються в основних процесах (наприклад, власне виробництво енергії), або забезпечують їх здійснення.

Процеси виробництва більшості продуктів є складними та складаються із ряду окремих процесів, які, у свою чергу, поділя­ються на виробничі операції.

Операція — частина виробничого процесу, що виконується на одному робочому місці одним або кількома робочими над од-

34

ним і тим самим предметом праці. Основні (технологічні) опера­ції полягають у безпосередній зміні геометричних форм, хімічно­го складу, фізико-механічних властивостей предметів праці або з'єднань частин виробу. До допоміжних операцій належать: транспортні, контрольні, завантажувальні, маркірувальні, нала­годжувальні, ремонтні та ін.

Залежно від способу впливу на предмети праці операції роз­поділяються на ручні, машинні, автоматизовані (апаратні).

Виробничий цикл широко використовується в оперативно-виробничому плануванні. Важливою умовою запровадження прогресивних методів організації виробництва є використання науково обґрунтованих нормативів організації виробничого про­цесу. До числа цих нормативів відноситься виробничий цикл, який характеризує проміжок часу від моменту запуску сировини або матеріалу у виробництво до здачі готової продукції на склад. Виробничий цикл визначає розподіл робіт за окремими виробни­чими підрозділами у часі.

Робочий час— час процесу праці, що розподіляється на час основних операцій та час допоміжних операцій.

Час природних процесів — час, на протязі якого предмет праці видозмінюється під впливом природних умов.

Час перерв— час, що обумовлюється режимом праці підпри­ємства (вихідні та святкові дні, неробочі зміни, внутрішньозмінні перерви), а також організаційно-технічними причинами (зайня­тість робочих відпрацюванням інших предметів, затримки з транс­портуванням готових деталей і т. п.).

Показником виробничого циклу є коефіцієнт робочого пері­оду, що визначається як відношення його довжини до величини всього циклу.

Довжина виробничого циклу скорочується за рахунок:

1. комплексної механізації та автоматизації виробничих про­цесів;

2. вдосконалення конструкції виробу та технологічного про­цесу (уніфікація деталей та вузлів, отримання точних відливок та штампувань, що не потребують додаткової обробки);

3. підвищення рівня організації підприємства (впровадження поточних методів в умовах масового та серійного виробництва);

4. скорочення міжопераційних перерв;

5. ліквідація непропорційності виробничої потужності та «ву­зьких місць», нечіткості у плануванні, несправності устаткуван­ня, перебоїв у постачанні матеріалами, напівфабрикатами, ін­струментами;

35

6. запровадження передових методів технічного контролю;

7. сумісність у часі технологічних та контрольних операцій;

8. скорочення часу на переміщення деталей шляхом перепла­нування робочих місць;

9. використання внутрішньозмінних перерв для виконання допоміжних операцій.

Принципи організації виробничого процесу. При всьому різ­номанітті організаційних форм виробничого процесу основними є такі: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточ-ність, безперервність, ритмічність.

Спеціалізація характеризується обмеженою та стабільною но­менклатурою продукції, що виготовляється у кожній виробничій ланці. Залежно від специфіки процесу виробництва спеціалізація буває декількох видів:

1. технологічна, при котрій за кожною ділянкою (цехом) за­кріплюється певна частина виробничого процесу (ливарні, термі­чні, ковально-пресові цехи);

2. предметна, коли за окремими цехами закріплюється обме­жена номенклатура виробів (моторний цех, паркетний цех і т. п.);

3. подетальна, що забезпечує закріплення за виробничими підрозділами виготовлення групи конструктивно та технологічно однорідних деталей;

4. функціональна, при котрій допоміжні та обслуговуючі ви­робництва відокремлюються в самостійні підрозділи.

Пропорційність передбачає рівне виробництво в одиницю ча­су всіх ланок виробництва, узгодженість у виробництві окремих деталей та вузлів одного виробу, з тим щоб на збірні операції всі вони потрапляли комплектно.

Паралельність — одночасне виконання окремих операцій при виготовленні деталей або паралельна обробка виробів на різних етапах та стадіях технологічного процесу. Паралельність виявля­ється також у сумісності у часі виконання основних та допоміж­них процесів та операцій.

Прямоточність— забезпечення найкоротшого шляху прохо­дження виробу по всіх операціях виробничого процесу та виклю­чення зустрічних та зворотних рухів у масштабі підприємства, цеху, дільниці.

Безперервність позначає ліквідацію всілякого типу перерв (міжзмінних, внутрішньозмінних, міжопераційних та внутрішньо-операційних) у виробництві певного виробу. Перехід предмета праці з одного робочого місця на інше повинен здійснюватися без затримки.

36

Ритмічність при запуску у виробництво позначає регулярне повторення процесів через рівні проміжки часу, а при випуску — рівномірне виконання плану за декадами, п'ятиднівками, добами, змінами.

Вона практично визначається діленням місячного завдання або обсягу робіт на кількість робочих днів у періоді. Вимоги ритмічнос­ті у рівній мірі відносяться до цехів та дільниць основного та допо­міжного виробництва, а також до системи управління ними.