20.1. Змісті плану

пособіварості продукції

Собівартіспь продукції— один з найважливіших по­казників, що відображає у грошовій формі всі витрати підприєм­ства, пов'язані з виробіицтвом та реалізацією продукції.

У собівартості знаходять своє відображення: рівень технічної оснащеності підприємітва; ступінь використання основних фон­дів, матеріалів, енергії робочої сили; удосконалення методів ор­ганізації праці й управііння виробництвом.

Собівартість вистуїає невід'ємним елементом усіх планових та техніко-економічнж розрахунків ефективності господарських заходів і береться до уваги при виборі найбільш ефективного розподілу капітальних вкладень за галузями та районами країни, визначенні оптимальних меж концентрації та спеціалізації про­мислового виробницпа, розрахунку ефективності впровадження нової техніки, технол)гії, удосконалення організації виробницт­ва, виявленні раціональних кордонів підвищення якості продукції.

Собівартість продусції є базою для формування та удоскона­лення цін, визначення національного доходу, прибутку та інших фінансових показники державного плану. Вона є тією ланкою, в якій виробничо-господарська діяльність ув'язується у нерозривне ціле.

З розвитком ринкових відносин «собівартість» як економічна категорія з часом траноформується в категорію «витрати», оскі­льки підприємства, вирішуючи питання про максимізацію прибу­тку, приймають рішеїня на основі «економічних витрат». Еконо­мічні витрати — поняття більш ємне, ніж собівартість продукції, яка за своїм складом відповідає «бухгалтерським» або так званим явним витратам. У звязку з цим, собівартість в основному реалі­зує облікову функцію а витрати — управлінську.

Планування собівартості базується на сукупності розрахунків по виробництву продукції, наданні послуг, плані матеріально-

443

технічного забезпечення, праці і кадрах та інших розділів плану економічного й соціального розвитку.

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які до неї включаються. Як відомо, ви­трати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються до собівартості, є питанням їх розподілу між за­значеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає у тому, що через собівартість повинні відшко­довуватись ті витрати підприємства, які забезпечують просте від­творення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.

Планування собівартості продукції включає комплекс таких розрахунків: визначення рівня собівартості продукції, її знижен­ня під впливом технічних, організаційних та інших факторів; складання кошторисів непрямих витрат; розрахунок собівартості продукції, робіт, послуг по видах (калькуляція собівартості оди­ниці кожного виду) і всієї товарної продукції, а також загальної суми витрат на її виробництво і реалізацію; визначення витрат на 1 грн товарної продукції. Ці розрахунки виконуються у повному обсязі при розробках річних планів економічного і соціального розвитку підприємства. При складанні перспективних планів ви­трати на 1 грн товарної продукції та її собівартість визначаються укрупнено на основі пофакторного методу.

У практиці планування та обліку промислового виробництва для характеристики рівня та динаміки собівартості продукції за­стосовують абсолютні та відносні показники.

До складу показників, що характеризують абсолютну величи­ну собівартості, входять такі три показники: собівартість одиниці продукції, собівартість всієї товарної продукції, кошторис витрат на виробництво продукції.

На величину абсолютних показників здійснюють вплив: до­сягнутий рівень собівартості продукції, зміна обсягу виробниц­тва, зрушення в структурі виготовленої продукції, зміна норм витрат матеріальних ресурсів, удосконалення організації вироб­ництва та праці, а також інші фактори. Тому виникає необхід­ність використовувати для характеристики динаміки собіварто­сті продукції відносні показники, які усувають вплив перерахо­ваних факторів.

До відносних показників належать показники «відсоток зни­ження собівартості порівнянної продукції» та «витрати на 1 гри­вню продукції».

444

Показник «відсоток зниження собівартості порівнянної про­дукції» застосовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції, що виготовляється. До порівнянної відносяться усі ви­ди продукції, які виготовлялися в базовому періоді, з урахуван­ням часткових змін, але які не призвели до введення нової моде­лі, стандарту.

Цей показник являє собою суму економії по всіх видах проду­кції, виражену у відсотках, що співвідноситься з собівартістю цієї ж продукції у базовому періоді.

Для характеристики динаміки собівартості всієї продукції ви­користовується показник «витрати на 1 гривню продукції», який розраховується шляхом ділення собівартості виготовленої проду­кції у кожному році на її обсяг вартісному виразі.

Використання зазначених показників як директивних сприяє економії та ефективному використанню сировини, матеріалів, а відповідно, і зниженню собівартості продукції.