- •1.1. Сутність поняття «організація»
- •1.2. Функції організації
- •2.1. Особливості виробничих систем
- •2.2. Принципи організації виробничих систем
- •2.3. Принципи розвитку виробничих систем
- •3.1. Виробнича структура підприємства
- •3.2. Виробничий процес
- •3.3. Організаційні типи виробництва
- •3.5. Організація партійного виробництва
- •3.6. Організація одиничного виробництва
- •3.7 Оперативна підготовка виробництва
- •3.8. Організація оперативно-виробничого планування
- •3.9. Диспетчерування та оперативне розпорядництво
- •3.10. Організація технічного контролю
- •4.1. Склад робіт
- •4.2. Конструкторська підготовка виробництва
- •4.4. Планування технічної підготовки виробництва
- •4.5. Освоєння нових видів продукції
- •4.6. Науково-дослідна
- •4.7. План організаційно-технічних заходів
- •5.1. Вимоги і завдання
- •5.2. Інструментальне господарство
- •5.3. Ремонтне господарство
- •5.4. Енергетичне господарство
- •5.5. Транспортне господарство
- •6.1. Сутність, класифікація та кодування нововведень та інновацій
- •6.2. Організація нддкр
- •6.3. Аналіз та прогнозування організаційно-технічного рівня виробництва
- •6.4. Формування портфелів нововведень та інновацій
- •6.5. Організаційно-технологічна підготовка виробництва
- •Класифікація технологій
- •6.6. Ефективність інноваційної діяльності
- •7.1. Принципи раціоналізації процесів
- •7.2. Сутність організації виробничого процесу
- •Сутність окремих понять, що входять у структуру системного поняття
- •«Виробничий процес»
- •7.3. Характеристика типів організації виробництва
- •7.4. Форми організації виробництва
- •7.4.3. Комбінування виробництва
- •7.5. Особливості організації основного виробництва в машинобудуванні
- •8.1. Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва
- •8.2. Організація енергетичного господарства
- •8.3. Організація інструментального господарства
- •8.4. Організація ремонтного господарства
- •8.5. Організація транспортного і складського господарства
- •8.6. Організація й обслуговування робочих місць
- •9.2. Вітчизняний досвід керування якістю продукції
- •9.3. Закордонний досвід керування якістю продукції
- •9.3.2. Японія
- •9.4. Аналіз концепції загального керування якістю. Система забезпечення кон ку рентосп роможності
- •9.5. Міжнародна система якості: стандарти ісо серії 9000
- •9.6. Інструменти підвищення якості продукції
- •9.7. Організація контролю якості продукції
- •9.8. Сертифікація продукції і систем якості
- •10.1. Функції і структура
- •10.2. Сегментація ринку
- •10.3. Організація реклами товару
- •10.4. Організація і стимулювання збуту товару
- •10.5. Аналіз ефективності маркетингу
- •11.1. Поняття банкрутства. Суб'єкти банкрутства
- •11.2. Аспекти формування механізму банкрутства в Україні
- •11.3. Банкрутство підприємств: підстави та наслідки
- •11.4. Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств
- •11.5. Проблеми механізму банкрутства та шляхи їх вирішення
- •12.1. Сутність та сучасні
- •12.2. Методи та критерії вибору планів
- •12.3 Системний підхід
- •13.1. Система планів підприємства
- •13.2. Інформаційна
- •13.3. Організаційні форми планування
- •14.1. Зміст та основні завдання виробничої програми підприємства
- •14.2. Формування та методика розрахунку показників плану виробництва
- •14.3. Оптимізація та календарний розподіл виробничої програми
- •15.1. Виробнича потужність підприємства і фактори, які її визначають
- •15.2 Методика обчислення виробничої потужності
- •15.3. Динаміка виробничої потужності та ліквідація диспропорцій виробничих потужностей підрозділів підприємства
- •16.1. Зміст та основні завдання плану
- •16.2 Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах
- •16.3. Запаси, їх види та регулювання
- •17.1. Потреба підприємства у трудових ресурсах, основи її планування
- •17.3. Оплата праці. Показники плану, методика обчислення фондів оплати праці за різних систем та форм оплати праці
- •17.4. Матеріальне стимулювання працівників підприємства
- •18.1. Роль та склад допоміжних виробництв і обслуговуючих господарств
- •18.3. Планування ремонтного обслуговування виробництва
- •19.1. Складання плану збуту, його зміст та призначення
- •19.2. Планування реклами та комунікаційна політика у здійсненні планів збуту продукції
- •20.1. Змісті плану
- •20.2. Калькулювання собівартості продукції і кошторис витрат на виробництво
- •20.3. Планування зниження собівартості продукції
- •21.1. Зміст і завдання фінансового плану
- •21.3. Планування прибутковості підприємства
- •22.1. Формування планів
- •23.1. Завдання та зміст плану організаційного і технічного розвитку підприємства. Система показників плану, методика їх розрахунку
- •24.1. Бізнес-план, його призначення та зміст
- •25.3. Оперативно-календарне планування у масовому виробництві
- •26.3. Планування
3.1. Виробнича структура підприємства
Основними виробничими підрозділами промислового підприємства є цехи, або самостійні дільниці.
Цехом називається відособлена в адміністративно-господарчому плані виробнича дільниця підприємства, що складається із декількох дільниць та спеціалізується на випуску певної продукції (заготівок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів (термічних, гальванічних, оздоблюваних і т. ін.).
Вирізняють такі види цехів:
Основні, у котрих здійснюється основний виробничий процес із випуску продукції, що розчленовується на три стадії— заготівельну, обробну та складально-оздоблювану. До основних цехів також належать цехи, що випускають продукти іншого призначення, ніж ті, на яких спеціалізується підприємство, але з того ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, що випускають напівпродукти (наприклад, цех нормалей — гвинтів, шайб, гайок і т. д.).
Допоміжні, безпосередньо ті, що не беруть участі у виробництві готової продукції, але забезпечують основним цехам безперебійне виконання виробничого процесу: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний і т. п.
Обслуговуючі, що сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів: транспортування та зберігання сировини, напівфабрикатів, готової продукції, подача енергії і т. п.
Побічні (ширвжитку), що займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів народного споживання. Побічне виробництво може бути організовано і як самостійна галузь роботи підприємства, що виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини).
32
Експериментальні, призначення яких — виготовлення дослідних зразків виробів та виконання різних експериментальних робіт.
Виробнича структура цеху — це склад його дільниць та допоміжно-обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер їх спеціалізації та кооперування за сумісним процесом виготовлення продукції.
Дільниця являє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства. Початковим його елементом є робоче місце. Дільниці можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними ланками. Підприємства, що мають без-цехову структуру, складаються тільки із самостійних дільниць.
Залежно від масштабів виробництва та характеру спеціалізації дільниця може мати різну назву: майстерня — це відносно велика та слабо спеціалізована дільниця; відділення цеху — це велика дільниця або декілька функціонально пов'язаних дільниць; у поточному виробництві вузько спеціалізовану дільницю називають лінією, у серійному — конвеєром.
Дільниця має оперативну та організаційну самостійність: отримує окреме виробниче завдання та виділяється в оперативному обліку; госпрозрахункова дільниця характеризується оперативно-плановою самостійністю. Керівництво дільницею здійснює майстер, старший майстер або начальник дільниці.
Виробничі дільниці (отже, і цехи) можуть бути організовані за технологічним або предметним принципом.
При технологічній спеціалізації кожна дільниця (цех) виконує технологічні операції певного виду. Дільниці у цеху сполучені між собою таким чином, що кожна наступна виконує доробку продукції, що отримується від попередньої. Номенклатура виробів— різноманітна, але з однорідним технологічним процесом. Через постійну зміну номенклатури виробів міняється і послідовність операцій, тому устаткування розташовується не за ходом технологічного процесу, а за групами однорідних агрегатів. Це призводить до збільшення часу на транспортування виробів, переналагодження устаткування, а також до подовження виробничого циклу.
Цехи та дільниці, що спеціалізуються за технологічними ознаками, є переважними на підприємствах металургійної, хімічної та текстильної промисловості. На машинобудівних та металообробних підприємствах вони характерні для одиничного та дрібносе-рійного виробництва.
При предметній спеціалізації на дільниці (у цеху) здійснюються різнорідні технологічні процеси, що утворюють замкнутий
33
цикл
із виробництва окремого виробу або його
складових частин, що
потім надходять до складального цеху.
На предметно-замкнутих
дільницях
виробляється повна обробка (або майже
повна,
без окремих операцій), у результаті
котрої виходить закінчена
продукція (заготівка, деталь, виріб).
Предметна спеціалізація у порівнянні з технологічною має ряд переваг:
забезпечує прямоточність виробничого процесу завдяки розміщенню обладнання протягом технологічного процесу;
спрощуються міждільничі зв 'язки, що покращує та полегшує оперативно-виробниче планування, скорочує внутрішньоце-хові переправи;
скорочує виробничий цикл, тому що оброблювані вироби не мають зворотних маршрутів;
створюються широкі можливості втілення групових методів обробки та поточних методів виробництва;
зростає роль та відповідальність майстра, бо перед ним ставиться конкретне виробниче завдання— виконання плану в точно вираженій номенклатурі: деталях, комплектах і т. д.
У випадках, коли неможливо організувати предметну спеціалізацію у зв'язку з невеликим виготовленням продукції, застосовують спеціалізацію цехів та ділянок за змішаним предметно-технологічним принципом.
