2.3. Принципи розвитку виробничих систем

Безперервно функціонуючи, перебуваючи у динамічній рівновазі, виробнича система постійно розвивається. Цей розви­ток об'єктивно обумовлений:

• змінами зовнішнього середовища (зміна потреби в кількос­ті, видах та якості продукції системи, зміни у якості поставлених матеріалів та комплектуючих виробів, зміни соціальних потреб, інфраструктури тощо);

• зношення матеріальних елементів структури, розвит­ком особистостей, що складають трудовий колектив, його онов­лення;

• технічним прогресом, який дозволяє удосконалювати тех­нологію, використовувати краще обладнання тощо.

Розвиток виробничої системи здійснюється безперервно, але швидкість цього розвитку не однакова. Новостворена система розвивається повільно, але для її швидкісного розвитку ще не до­зріли передумови. Повільний розвиток системи приводить до на­копичення причин, які сприяють змінам системи. У певний мо­мент часу стає очевидною доцільність реконструкції виробничої системи — настає період її швидкісного розвитку.

Розвиток виробничої системи підпорядкований принципам інерції, еластичності та неперервності її удосконалення.

Принцип інерції, базуючись на об'єктивно існуючому законі інерції матеріальних об'єктів, відображає властивість виробничої системи зберігати свій стан, доки який-небудь вплив його не змі­нить. Цей принцип наочно ілюструється станом та розташуван­ням обладнання, а також матеріальними зв'язками робочих місць. Він також виявляється в повільній зміні виробничого колективу. Тимчасова структура виробничого процесу теж інертна: явність виконання робіт, їх розподілення за робочими місцями значною мірою визначається встановленим порядком, традиціями на да­ному підприємстві.

В процесі керування виробничою системою здійснюються ча­сові (тактичні) зміни її структури, які усувають протиріччя, обу­мовлені названими обставинами. Наступні керуючі впливи мо­жуть відмінити раніше викликані зміни в структурі системи, і вона повернеться до початкового стану. У цьому різниця між процесами організації системи (її створенням, корінною, страте­гічною зміною), які виключають повернення до попереднього стану, та процесами керування нею.

28

Інертність виробничих систем обумовлює й інертність спосо­бів досягнення цілей системи і підсистем. Ця інертність поглиб­люється психологічними можливостями осіб та колективів. Інте­реси людини не можуть змінюватися миттєво. Під впливом тих чи інших обставин вони деформуються, але не адекватно потре­бам моменту, а завжди з деякою затримкою, поступово; вони по­вністю відповідають зміненим обставинам (якщо останні зали­шаються стабільними) лише через довгий проміжок часу. Також поступово робітники реагують на зміни організації системи. Це потребує перебудови динамічного стереотипу, що супроводжу­ється деякими незручностями для них. Звідси виникає необхід­ність прогнозування динаміки способів досягнення мети вироб­ничої системи.

Найбільш важливим є прогнозування якості, удосконалення, структури асортименту та обсягу випуску продукції. Необхідно прогнозувати і зміни самої виробничої системи, обумовлені як зміною продукції, так вимогами навколишнього середовища (в тому числі технічного прогресу, зносом обладнання, зміною со­ціальної характеристики колективу). По мірі зменшення строків прогнозу останній стає все більш різнобічним та конкретним. На­явність прогнозу зміни продукції системи та її самої дає можли­вість своєчасно виконувати необхідну організаційну перебудову у виробничій системі.

Принцип еластичності виробничої системи виявляється у здатності системи деформуватись, змінюватися з плином часу відповідно до змінюваних умов. Еластичність виробничої систе­ми проявляється у різноманітних аспектах: кількісному (можли­вість зміни обсягу виконуваних робіт) та якісному (можливість виконання нових робіт, які суттєво відрізняються конфігурацією, розмірами деталей, точністю обробки та іншим характеристикам від раніше виконуваних); оперативному (можливість зміни під впливом оперативних дій) та стратегічному (можливість присто­сування до змін навколишнього середовища через довгий промі­жок часу). Оперативна еластичність системи забезпечується ор­ганізаційними, інтенсивно-екстенсивними та матеріальними ре­зервами. Стратегічна еластичність виробничої системи визнача­ється еластичністю найбільш довготривалих (повільно оновлю­ваних) елементів системи: виробничих площ, будівель, облад­нання. Тобто для забезпечення стратегічної еластичності системи необхідна еластичність її елементів.

Еластичність робітників виробничої системи забезпечується системою їх навчання — курсами технічної та економічної осві-

29

ти, навчанням передових способів праці, самоосвітою та іншими способами.

Підвищення якісної еластичності виробничого колективу сприяє його оновленню внаслідок вибуття пенсіонерів, звільнен­ня робітників, які не змогли пристосуватися до змінених умов, та прихід нових робітників і спеціалістів. Таким чином, рівень елас­тичності колективу — величина, яка піддається оптимізації.

В кількісному аспекті еластичність трудового колективу може змінюватися внаслідок регулювання його чисельності та відповід­ної зміни змінності праці, а також внаслідок впливу зовнішнього середовища на виробничу систему, що діє в умовах ринкової економіки.

Еластичність обладнання забезпечується резервуванням його можливостей, тобто при виборі обладнання в процесі проекту­вання нового (реконструйованого) підприємства приймається до уваги ймовірність зміни номенклатури продукції, що випускаєть­ся, з відповідною зміною робіт, виконуваних на кожному або де­кількох робочих місцях. Тому вузькоспеціалізоване обладнання виявляється достатньо ефективним лише при стійкій номенкла­турі випуску продукції на протязі достатньо довгого періоду. Звичайно параметри обладнання у виробничих системах допус­кають більш або менш значні зміни виконуваних робіт. Рівень спеціалізації обладнання обумовлений багатьма обставинами: об­сягом потреби в даному виді обладнання; ступенем зниження за­трат внаслідок збільшення серій випуску та подорожчання вна­слідок підвищення універсальності; питомою величиною зміни експлуатаційних витрат; строком служби обладнання; динамічні­стю номенклатури продукції та робіт; широтою цих змін. Тобто рівень еластичності обладнання та інших елементів виробничої системи підлягає оптимізації. Оптимізуються також резервні площі та резервні потужності.

Необхідна еластичність виробничої системи визначається ви­могами навколишнього середовища. (Ці вимоги розглядаються у відповідних дисциплінах).

За інших рівних умов значні резерви зниження впливу навко­лишнього середовища на еластичність виробничої системи зосе­реджені в уніфікації. Уніфікація зменшує необхідність оператив­ної гучності внаслідок скорочення номенклатури деталей, інструментів тощо. Але головний ефект уніфікації— зниження потреби в стратегічній гнучкості внаслідок більш повільної (у ча­сі) зміни названої номенклатури. Уніфікація повинна бути ком­плексною, тобто охоплювати не тільки деталі, вузли, вироби, ін-

30

струменти, але й технологію (використання групової технології), заготовки тощо.

Оскільки уніфікація, поряд з позитивним впливом на вироб­ничий процес, потребує додаткових витрат або призводить до де­якого збитку, то потрібно прагнути не максимального, а перева­жного рівня уніфікації.

Принцип неперервності удосконалення системи обумовле­ний змінами навколишнього середовища та змінами вимог, пред'явлених нею до виробничої системи по обсягу, якості, виду продукції, що випускається, її вартості. Зміни можливостей на­вколишнього середовища по ринках збуту та по поставці ресурсів виробничій системі також потребують її пристосування до нових умов. Необхідність удосконалення виробничої системи назріває також внаслідок її особистого розвитку. Звичайно необхідні змі­ни у виробничій системі здійснюються в межах її еластичності. Але еластичність системи обмежена, і надмірне збільшення її економічно невигідно. Звідси випливають два види розвитку: са­морозвиток системи та реконструкція системи.

31

_РОЗДІЛ

Зг~—і основи ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА