2.2. Принципи організації виробничих систем

Принципи організації— це основні правила, які ві­дображають загальні (універсальні) закони організації та які слу­жать керівництвом в практичній діяльності організації виробни­чих систем. Принципи організації розробляються на основі ана­лізу багаторазово повторюваних реальних процесів організації виробництва та перевіряються на практиці. Незважаючи на те

19

що принципи формулюються людьми, вони об'єктивні та обо­в'язкові, їх необхідно наслідувати незалежно від бажання людей.

Саме по собі знання принципів не гарантує успіху. Необхідно навчитися використовувати їх на практиці. Нерідко люди, які гар­но знають ті або інші принципи теоретично, виявляються нездат­ними використовувати їх в повсякденній практичній діяльності з організації та керування виробництвом. Принципи не можна розглядати як догми. По мірі розвитку та вдосконалення самого виробництва, появи нових виробництв, нових знань, відкриття нових законів можуть вироблятися нові принципи, уточнюватися формулювання існуючих.

З великої кількості принципів організації виробничих систем, які широко використовуються на практиці, розглянемо основні.

Принцип відповідності виробничих систем цілям, які сто­ять перед ними. Він обумовлений найважливішою особливістю цих систем— їхньою цілеспрямованістю. В умовах ринкових відносин рішення про створення нового підприємства та реконс­трукцію діючого повинно прийматися, коли прогнозований при­буток від його функціонування перевищує середній.

Цілі утворення підприємства визначають вибір елементів ви­робничої системи, її масштаби, типи організації виробництва та Інше.

Цілі та підцілі утворення та функціонування виробничих сис­тем дуже різноманітні та численні. Концентрація уваги керівни­ків виробничої системи на недостатньо широкому переліку цілей приводить до зниження ефективності функціонування системи. Ті напрями функціонування виробничої системи, які довгий час не розвивалися, дуже часто стають досить ефективними. Тому при несистемному формулюванні цілей утворення неминучі відхи­лення від цілей наступною$багаторазовою переорієнтацією та іс­тотними втратами ефекту. Системне формулювання цілей та під-цілей допомагає забезпечити побудова дерева цілей. Дерево ці­лей— це графічне подання взаємозв'язків та підпорядкування цілей і задач однієї або декількох систем. При цьому складні та комплексні цілі розділяють відповідно до вибраних критеріїв на ряд менш складних, які також розділяють на прості цілі (підцілі) та задачі (підзадачі). Дерево цілей дозволяє оцінити ймовірність досягнення як нижчих, так і вищих цілей відповідно до наявних ресурсів, а також встановити пріоритет цілей.

Наявність системи цілей підприємства припускає оцінку фун­кціонування системи, її підсистем та елементів, яка повинна здій­снюватися вимірюванням ступеня досягнення поставлених цілей.

20

Ступень досягнення оперативних цілей може виражатися відпо­відним показником: процентом виконання планів та завдань, чис­лом добо-комплектів відставання від графіка і т. д.

Зіставлення величин досягнення цілей, сум ефекту, отри­маних (або недоотриманих) за різноманітними напрямками фун­кціонування виробничої системи та її підсистем, дає базу для ви­значення найбільш ефективних напрямів їхнього функціону­вання.

Одна з головних цілей функціонування виробничої системи — підвищення ефективності виробництва за рахунок неперервності функціонування всієї системи. Економічний ефект у цьому випа­дку утворюється тільки в період функціонування виробничої сис­теми; в період її застою (наприклад, у вихідні дні) ефект не утво­рюється, а частина ресурсів витрачається (на опалення, охорону і т. д., сюди також відноситься фізичне та моральне зношення бу­дівель, споруд, обладнання).

Принцип відповідності елементів системи один одному справедливий для усіх виробничих систем.

Під елементом виробничої системи розуміється не розділена на менші складові частини системи. Елементами виробничих систем нижчого рівня (ділянки, цеху) є: робоче місце (частина виробничої площини з розміщеними на ній станками або агре­гатами та обслуговуючими їх робітником або бригадою), осна­щене обладнанням та устаткуванням; партія деталей (або інше вимірювання предметів праці); ємності для їхнього зберігання та ін.

По мірі підвищення рівня ієрархи виробничих систем їхні елементи стають більшими. Це може бути: ділянка, цех, підпри­ємство. Аналогічно стають більшими вимірювачі предметів пра­ці, ємностей та ін.

При створенні виробничої системи, а також в процесі функці­онування достатньо чітко формулюються вимоги до продукції (послуг), що виробляється нею. Звичайно відоме й початкова си­ровина (матеріали). Тому перша відповідність, яка повинна додер­жуватись у виробничих системах, — це відповідність технологі­чного процесу сировині (матеріалам) і продукції.

Кожний елемент виробничої системи має визначену результа­тивність — на ньому можна виконати відомий обсяг робіт. Вироб­нича система може ефективно функціонувати лише при взаємо­пов'язаній результативності всіх елементів системи. Отже, необ­хідна відповідність виробничих потужностей, цехів, ділянок, груп обладнання та інших елементів виробничих систем один

21

одному. Поліструктурність виробничої системи визначає необ­хідність відповідності всіх підсистем одна одній та системі в ці­лому. У функціонуючих виробничих системах порушеїння цієї відповідності виправляються перерозподілом робіт між елемен­тами виробничої системи, зміною числа робочих годин на тиж­день, зміною режимів роботи обладнання та іншими методами. Ці виправлення потребують додаткових затрат, тому бажано вста­новити відповідність в результативності елементів систем» и вже в момент її створення.

Відповідність виробничих потужностей не вказує на їх рів­ність. Менш капіталоємні елементи виробничої системи повинні мати запас результативності.

Виробнича система являє собою єдине ціле, тому всі елементи повинні бути відповідними один до одного. Невідповідність яко-го-небудь елементу системи іншим ускладнює функціонування системи, викликає додаткові затрати.

Стрижнем, який дозволяє дійти відповідності елементів вироб­ничої системи один одному, є опис виробничого процесу, який об'єднує характеристики матеріальних та енергетичних ресурсів, які поступають в систему, технологічного процесу, використову­ваного обладнання, вимог до необхідних кадрів.

Отже, обов'язковим є взаємна відповідність обладнання та технологічного процесу.

Кожний елемент виробничої структури повинен бути раціона­льним. У застосуванні до робочого місця це означає:

• Правильне встановлення спеціалізації робочого місця (пе­реліку операцій, на ньому виконуваних, границь конфігурації, розмірів, точності та інших характеристик деталей або інших предметів праці, на ньому оброблюваних).

• Вибір обладнання згідно з даною спеціалізацією (з ураху­ванням можливих змін спеціалізації в майбутньому).

• Вибір виду організації труда (індивідуальна, бригадна, ба­гатоверстатне обслуговуванні та проведення планування ро­бочого місця, оснащений обладнанням, пристроями та інстру­ментом.

• Обслуговування обладнання робітниками відповідної ква­ліфікації, які володіють передовими прийомами праці.

Таким чином, вимога раціональності елементів виробничої системи обумовлює необхідність відповідності кваліфікації ро­бітників вибраному обладнанню та технологічному процесу.

На даній стадії проектування організації виробничої системи вже можливо достатньо визначено формулювати функції кожно-

22

го елементу системи та досягати відповідності кожного елемен­ту системи виконуваної функції. Останні визначаються як підцілі різноманітних рівнів — виробничі цілі системи.

Це, по суті, є подальшою конкретизацією принципу відповід­ності цілі: функція кожного елементу системи — це спосіб дося­гнення цілі, перед ним поставленої. Тому є наявним примат тех­нології у порівнянні з обладнанням і кадрами організації вироб­ничої системи.

Співвідношення між ціллю, поставленою перед елементом сис­теми, та його функцією можна звести до такого. Ціль елемента си­стеми обумовлена строком її досягнення (доба, місяць, рік) та зви­чайно має кількісну характеристику (ефект — тис. грн/рік, випуск продукції — шт., т/міс. та ін.). Функція елементу системи, як пра­вило, постійна на протязі всього строку функціонування системи та має перш за все якісний, а не кількісний вираз (наприклад, для робочого місця — виконання певних операцій).

Вимога відповідності елементу системи виконуваній функції розповсюджується на потоки вхідних в систему елементів (мате­ріалів, комплектуючих деталей та вузлів, інформації тощо) та на потоки вихідних елементів (продукції, інформації тощо).

Відповідність елементу системи виконуваної функції звичай­но встановлюється за допомогою функціонально-вартісного ана­лізу (ФВА).

Структура системи (і, відповідно, її організація) значною мірою визначається прийнятою формою організації виробничої системи. Остання об'єктивно обумовлена видом продукції, яка випускаєть­ся, та розміром партії деталей (виробів). При невеликих партіях запуску (складених з декількох штук або завантажуючих робочі місця на декілька годин), які рідко або зовсім не повторюються, можлива тільки одинична форма організації виробничої системи. В іншому крайньому випадку — при дуже великій партії запуску (виготовлення якої здійснюється на протязі тижнів, місяців, ро­ків) — доцільно використовувати масове (поточне) виробництво. В проміжних випадках використовується серійна або перемінно-поточна форма організації виробничих систем. Отже, необхідна відповідність форм організації виробничої системи виду продукції, Що випускається, та розмірам партії запуску виробів.

Принцип відповідності зв 'язків елементів системи їх влас­тивостям і сутності системи так, як і попередній, справедли­вий для усіх виробничих систем.

В системах елементи поєднані між собою зв'язками взаємодії (наприклад, верстат та робітник, що обслуговує його), матеріаль-

23

ними, інформаційними та іншими зв'язками. Крім службової ін­формації в системі циркулює найрізноманітніша особистісна ін­формація, яка має суттєвий вплив на поведінку усіх робітників, керівників і навіть колективів.

Класифікацію зв'язків елементів системи можна вести по різ­номанітним ознакам. За характером взаємозв'язків у просторі розрізняють жорсткі, альтернативні та компенсаційні матеріальні зв'язки.

При жорсткому зв'язку предмет праці передається з даного робочого місця тільки одному робочому місцю. (При обробці різ­номанітних предметів праці кожен предмет передається тільки одному робочому місцю, але таких робочих місць може бути де­кілька). У випадку альтернативного зв'язку предмет праці пере­ходить на одне з робочих місць. При компенсаційному зв'язку предмет праці поступає на склад, а звідти вже до іншого або ін­ших робочих місць системи. Жорсткі та альтернативні зв'язки можуть використовуватись в поточних та перемінно-поточних виробництвах, компенсаційні — в усіх типах виробництва. Мате­ріальні зв'язки визначають вибір типу транспортних засобів, їх кількість, а також, в значній мірі, обсяг вантажопотоків.

За характером взаємозв'язків у часі розрізняють постійні, цик­лічно повторювані та випадкові зв'язки. Перші характерні для масового типу виробництва, останні для одиничного.

Зв'язки між елементами системи повинні бути побудовані та­ким чином, щоб звести до мінімуму негативні наслідки особисті-сної інформації. До того ж поліструктурність виробничих систем визначає множину зв'язків кожного елементу з підсистемами та іншими елементами системи, а стохастичні зміни в системі та зо­внішньому середовищі обумовлюють необхідність використання не тільки постійних зв'язків, але й альтернативних (тих, які змі­нюються під впливом ситуацій) та компенсаційних (типу: еле­мент системи — склад). По мірі росту числа зв'язків, зменшення їх постійності та жорсткості організація системи суттєво усклад­нюється.

Тому в практичній діяльності значну увагу приділяють спро­щенню зв 'язків. Для кожного робочого місця у просторі треба ма­ти лише два матеріальних зв'язки fробоче місце (або склад), яке поставляє заготовки, та робоче місце (склад), яке приймає оброб­лені заготовки. Названа умова додержується у випадку жорстких зв'язків (наприклад, у поточній лінії) при рівності пропускної здатності робочих місць. Недостатність жорстких зв'язків поля­гає в тому, що негативні стохастичні обурення на одному робо-

24

чому місці дуже швидко розповсюджуються на всі робочі місця, об'єднані жорсткими зв'язками, а позитивні обурення не можуть бути реалізовані. Тому жорсткі зв'язки доцільні тільки у вироб­ничих системах високої надійності.

Повністю локалізуються наслідки стохастичних обурень на одному робочому місці у випадку компенсаційних зв'язків при достатній ємності складів та значних запасів незавершеного ви­робництва, який там зберігається, тобто коли існує можливість використання позитивних обурень.

У ряді випадків складність зв'язку прямо визначається його довжиною, під якою розуміється число структурних підрозділів та рівень ієрархії управління, охоплених цим зв'язком. За цією ознакою розрізняють (в порядку ускладнення) зв'язки всередині робочого місця (наприклад, при багатоверстатному обслугову­ванні), бригади, ділянки, зміни, цеху тощо. Доцільність спрощен­ня зв'язків обумовлює переваги предметної (а не технологічної) спеціалізації. Спрощення зв'язків досягається також їх впорядку­ванням, тобто незмінністю зв'язків у часі.

Зв'язки між елементами складають структуру системи. В умовах суттєвих стохастичних обурень найбільш ефективні системи здатні до зміни. А це можливо за наявності в системі еластичних зв 'язків.

Під еластичністю зв'язків розуміють можливість замінювати (на деякий період часу) зв'язки з одними елементами системи (робочими місцями, ділянками, цехами, підприємствами) на зв'язки з іншими елементами. Еластичність зв'язків дозволяє обійти елементи виробничої системи, які виявились непрацездат­ними (і, отже, суттєво підвищити надійність системи), а також у більшій мірі локалізувати негативні і повніше використовувати позитивні стохастичні обурення.

Впорядкованість та еластичність зв'язків знаходяться в діале­ктичній єдності. Зв'язки повинні бути впорядкованими (тобто бу­ти незмінними у часі) та еластичними (тобто мати можливість зміни під впливом обставин) одночасно.

Розглянуті види зв'язків характерні і для інших елементів ви­робничого процесу. Так, виконання даної операції може бути за­кріплено за одним робочим місцем (жорсткий зв'язок), за декіль­кома однотипними (альтернативний зв'язок) або за декількома різнотипними місцями (компенсаційний зв'язок).

Один і той же виробничий процес може бути складним при розділенні його на значне число відносно простих операцій або більш простим, якщо він розділений на невелику кількість склад­них операцій.

25

За кожним робочим місцем можливо закріплення лише однієї операції, а можливо — декількох і навіть багатьох. Ці операції можуть бути більш або менш однорідними. Прагнення спростити зв'язки приводить до доцільності укрупнення операцій. Останнє викликає складності конструкції машин та агрегатів, але ефект від спрощення зв'язків значно перекриває додаткові затрати, з ним пов'язані. Як приклад можна привести створення роторних ліній, робочих центрів, верстатів з програмним керуванням, ав­томатизованих комплексів.

Зв'язки між елементами виробничої системи визначають їх положення у просторі і формування організаційних підсистем. Отже, необхідна відповідність просторової та організаційної структур щільності зв'язків між елементами виробничої системи.

При додержанні цієї вимоги забезпечується раціоналізація внутрішньосистемних перевезень, з однієї сторони, а з іншої — створюються передумови для організації та функціонування ра­ціональної управлінської системи.

Складність керування виробничими системами, обумовлена їх поліструктурністю, наявністю великої кількості робітників, сто-хастичними та іншими явищами, робить необхідною взаємну від­повідність структури керованих та керуючих підсистем в усіх підсистемах та виробничій системі в цілому.

У виробничих системах важливу роль відіграє принцип резер­вів, який обумовлений необхідністю компенсації відхилень у пропускній здатності робочих місць, ділянок і цехів, які утворю­ються в окремі періоди внаслідок вимог споживачів продукції, особливостей або недоліків планування, локалізації негативних стохастичних обурень та створення передумов для використання позитивних стохастичних обурень всередині системи та за ЇЇ ме­жами. Стохастичні обурення включають: зміни рівня продуктив­ності кожного робочого місця у відносно невеликі проміжки ча­су, відмови обладнання та інструментів, зміну строків поставки заготовок та інших ресурсів, коливання явочної кількості робіт­ників за спеціальностями та в цілому тощо.

Резерви виробничих систем дуже різноманітні. їх можна об'єднати в такі групи:

— організаційні резерви, які створюють можливість перебу­дови системи (просторової — шляхом зміни зв'язків елементів, їх функцій, часової— шляхом зміни послідовності виконання ро­біт), а також можливість передачі деяких робіт іншим виробни­чим системам або, навпаки, прийому деяких робіт від інших ви­робничих систем даною системою;

26

Г

• інтенсивно-екстесивні резерви, які забезпечують часову зміну інтенсивності роботи обладнання (наприклад, зміна швид­костей різання) та робітників, збільшення кількості годин роботи обладнання (організація додаткових змін) та елементів системи (позаурочна праця);

• ресурсні резерви — резерви обладнання, робітників, неза­вершеного виробництва, інструменту, матеріалів тощо.

Ліквідація негативних наслідків стохастичних обурень, як і використання позитивних, може бути досягнута різноманітними шляхами. Так, негативні наслідки відмови верстата можуть бути ліквідовані в результаті використання раніше накопиченого неза­вершеного виробництва (з наступним відновленням його запа­сів); вводу в роботу резервного верстата; передачі даної операції на інший верстат тощо. Таким чином, резерви, на відміну від ре­сурсів, взаємозамінні. Співвідношення в заміні резервів непо­стійні та залежать від рівня насиченості даним резервом.

Резерви— це не тільки «надлишкова» частина використову­ваних ресурсів, але й «надлишкова» інформація (варіант техноло­гії, заміни матеріалу тощо). Різноманітність резервів та їх взаємо­замінність обумовлює і вибір ефективних видів резервів.

Ефективність видів резервів повинна визначатися в кожному конкретному випадку, вона залежить від типу виробничої систе­ми, виробничої ситуації, співвідношення видів ресурсів та бага­тьох інших причин. Зазвичай (стосовно машинобудівних заводів та аналогічних виробничих систем) найбільш ефективними є ор­ганізаційні резерви, зокрема резерви часу та інформації. Під ре­зервами часу розуміють можливість зміни встановленої черги робіт; під резервами інформації — варіантні технології, дозволи на заміну матеріалів, інструментів тощо. Ступінь економічності резервів інструментів та незавершеного виробництва досить ве­ликий. Найменш економічні резерви обладнання та робочої сили.

Великі затрати на утримання резерву робітників визначає до­цільність сумісності професій, бригадної організації праці. При Цьому потреба у резервних робітниках зменшується за рахунок заміни тих, що не вийшли на роботу, менш необхідними у даний момент працівниками та відстрочки менш важливих робіт.

Створення та підтримка резервів потребує затрат. З іншого боку, недостатня кількість резервів, невідповідність їх асортимен­ту потребам приводить до виникнення збитків. Тому необхідна °птимізація видів та величини резервів. Під оптимізацією резер­вів розуміють встановлення оптимальної величини кожного кон­кретного виду ефективних резервів.

27