8.6. Організація й обслуговування робочих місць

Під робочим місцем розуміється частина виробничої площі з розміщеним на ній технологічним устаткуванням і інве­нтарем, необхідним для ефективного виконання робочими чи бригадою визначеного виробничого завдання. Робоче місце є первинним осередком виробничої структури підприємства. Організація робочого місця являє собою комплекс заходів, спря­мованих на створення на робочому місці всіх необхідних умов для високопродуктивної праці, на підвищення його змістовності й охорону здоров'я робітника. Вона включає: вибір раціональ­ної спеціалізації робочого місця і оснащення устаткуванням і інвентарем; створення комфортних умов праці; раціональне

199

планування; безперебійне обслуговування робочого місця по всіх функціях. Конкретний зміст робіт з раціональної організації робочих місць залежить від багатьох факторів: виду праці (ро­зумова чи фізична, важка чи легка, різноманітна чи монотон­на), умов праці (комфортні чи несприятливі), типу виробництва і т. ін. [23].

Організація й обслуговування робочих місць у значній мірі за­лежать від типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництвах на робочому місці виконується велике число різ­номанітних операцій; робочі місця оснащені універсальним уста­ткуванням, різноманітним технологічним оснащенням і інвента­рем. У серійному виробництві переважають робочі місця, на яких виконується обмежене число технологічних операцій. Такі робочі місця оснащуються спеціалізованим устаткуванням, обладнанням і інструментом. Для масового виробництва характерне закріп­лення за робочими місцями однієї-двох технологічних операцій, що дозволяє оснащувати їх спеціальним устаткуванням і інстру­ментом.

Залежно від характеру виконуваної роботи робочі місця мо­жуть бути стаціонарними чи пересувними. На стаціонарних ро­бочих місцях найчастіше організується зона для обслуговування робітників (слюсарів-ремонтників, електриків, наладчиків і ін.). По професійній приналежності працівників можна виділити ро­бочі місця для основних робітників (станочника, оператора, слю-саря-збирача, радіомонтажника, коваля, ливаря, зварника й ін.), допоміжних робітників (наладчика, мастильника, слюсаря-ремонтника, комірника й ін.), ІТП і службовців.

По механоозброєності розрізняють робочі місця ручної, меха­нізованої й автоматизованої робіт. При організації робочих місць з перевагою ручних прийомів по операціях визначається можли­вість механізації виконуваних робіт. При цьому особлива увага звертається на проектування і впровадження раціональних мето­дів праці. На механізованих робочих місцях організація спрямо­вана на узгодження роботи людини і машини, забезпечення син­хронності трудового і технологічного процесів, зручність і без­пеку роботи. На автоматизованих робочих місцях весь технологі­чний процес здійснюється без безпосередньої участі робітника, за яким зберігаються тільки функції обслуговування (контроль, ре­гулювання, ремонт, подача і вивіз деталей). Упровадження про­мислових роботів збільшує число автоматизованих робочих місць, уможливлює їхню організацію в умовах серійного і навіть дріб-носерійного виробництва.

200

Широке застосування в машинобудуванні устаткування з про­грамним керуванням (у тому числі верстатів типу «обробний центр») у комплексі з промисловими роботами приводить до створення роботизованих робочих місць (РРМ). їхня характерна риса — виконання в автоматичному режимі різних технологічних операцій, що забезпечує високий рівень концентрації технологіч­них операцій на робочому місці і сприяє росту продуктивності праці, скороченню числа робочих місць.

Під спеціалізацією робочого місця розуміється визначення йо­го раціонального виробничого профілю, що формується шляхом закріплення за ним подібних деталеоперацій, згрупованих по ознаках конструктивно-технологічної подоби, точності обробки й ін. Скорочення номенклатури оброблюваних деталей, числа ви­конуваних операцій на робочому місці, тобто звуження його спе­ціалізації, сприяє удосконалюванню трудових прийомів, підви­щенню виробничих навичок і культури праці, приводить до росту продуктивності праці. Основою спеціалізації робочих місць є проведення роботи з уніфікації виробів і їх конструктивних еле­ментів, а також типізації технологічних процесів, що дозволяє скоротити номенклатуру оброблюваних деталей, підвищити рі­вень серійності і зменшити число переналагоджень устаткування.

Оснащення робочих місць визначається їхнім виробничим про­філем, спеціалізацією, ступенем механізації й автоматизації тех­нологічних процесів. Комплект типового оснащення робочого місця в машинобудуванні включає: основне технологічне устат­кування (станок, верстат, пульт); допоміжне устаткування (під­йомно-транспортне, підставки, сидіння); інвентар (інструмента­льні шафи, тумбочки, полки, стелажі і т. ін.); тару для заготівель і готових деталей (шухляди, піддони, касети, штативи, контейне­ри); технологічне оснащення й інструмент (затискачі і базові пристрої, ключі, ріжучий і міряльний інструмент); організаційне оснащення (пристрої зв'язку, сигналізації, планшети для докуме­нтації); пристрої охорони праці, санітарно-гігієнічні і культурно-побутові пристрої (огородження, захисні екрани, промислова ве­нтиляція, освітлення, пристрої збору виробничих відходів, пред­мети інтер'єра).

Головною вимогою при виборі основного технологічного устат­кування є забезпечення на робочому місці необхідної продуктив­ності праці при дотриманні заданих параметрів технологічних процесів. Устаткування повинне відповідати вимогам ергономіки й естетики, а робітнику повинні бути забезпечені комфортні і безпечні умови праці. Для підвищення рівня автоматизації ке-

201

рування технологічними процесами основне устаткування забез­печується мікропроцесорними пристроями, активними засобами контролю, системами зв'язку з керуючої ЕОМ і т. ін.

Допоміжне устаткування робочого місця повинне бути зру­чним і безпечним в експлуатації, відповідати антропометричним характеристикам працівників, бути оформленим відповідно до вимог виробничої естетики. Оснащення допоміжним устатку­ванням (підйомно-транспортним, рольгангами, сковзалками, кон-тувачами і т. ін.) на додаток до загальцехових пристроїв здійс­нюється з урахуванням виробничого профілю робочого місця, ана­лізу трудових і технологічних процесів. При оснащенні робочих місць індивідуальними транспортними засобами особливу увагу варто приділяти безпривідним засобам (рольганги, сковзала), застосування яких при незначних витратах забезпечує зниження стомлюваності робітника і сприяє росту продуктивності праці. Велике поширення в даний час одержують завантажувальні пристрої з використанням роботів і автооператорів, оснащені програмним керуванням, сенсорними і телевізійними пристроя­ми і т. ін.

Підбір допоміжного устаткування для роботизованих робочих місць спрямований на розширення універсальності і технологіч­них можливостей цих робочих місць, розширення функцій транспортної системи, промислового робота і верстата-автомата. Допоміжне устаткування, що розширює функції транспортної си­стеми на РРМ, включає: завантажувальне устаткування, транспо­ртери, бункери, маніпулятори з програмним керуванням. Устат­кування, що розширює функції промислового робота, охоплює кантувачі, що подають і викидають механізми, навантажувачі. Устаткування, що розширює функції верстата-автомата, забезпе­чує автоматизацію технологічних процесів, контролю змащення й охолодження і т. ін.

Основною задачею при оснащенні РРМ є оптимальний розпо­діл функцій між роботом і допоміжним устаткуванням. Воно за­лежить від застосовуваної технології, ступеня автоматизації, ви­користовуваних засобів обчислювальної техніки і їх програмного забезпечення. Інтеграція верстатів із програмним керуванням, роботів, транспортних і складських систем утворює гнучкі вироб­ничі системи (ГПС): виробничий модуль, гнучка лінія, ділянка.

Робоче місце як первинний виробничий осередок повинний бути зв'язаний із системою обслуговування і керування інформа­ційними каналами, тобто системою промислового зв'язку і сиг­налізації. Ця система застосовується для інформаційного обслу-

202

говування робочого місця й автоматизованої системи керування підприємством (АСУП).

Одним з питань організації робочих місць є їхнє раціональне планування. Під плануванням робочого місця розуміють раціона­льне просторове розміщення всіх матеріальних елементів вироб­ництва на робочому місці (устаткування, технологічного й орга­нізаційного оснащення, інвентарю і т. д.), що забезпечує ощад­ливе використання виробничої площі, високопродуктивну і без­печну працю робітника. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє пла­нування робочих місць.

Зовнішнє планування являє собою доцільне розміщення на робочому місці основного і допоміжного устаткування, інвента­рю й організаційного оснащення. Вона проектується з обліком робочого і допоміжного простору (зони). Робоча зона — ділянка тривимірного простору, обмежена межами досяжності рук у го­ризонтальній і вертикальній площині з урахуванням повороту корпуса на 180° і переміщення робітника на один-два кроки. Тут розміщаються знаряддя і предмети праці, постійно використову­вані в роботі. Інша площа робочого місця складає допоміжний простір, де розташовуються предмети, використовувані рідше, елементи інтер'єру і т. ін. Основною вимогою до раціонального зовнішнього планування є забезпечення мінімальних траєкторій переміщення предметів праці у вертикальній і горизонтальній площинах, скорочення зайвих трудових рухів, зменшення до мі­німуму числа нахилів і поворотів корпуса робітника й ощадливе використання виробничої площі.

Раціональне внутрішнє планування робочого місця являє со­бою доцільне розміщення технологічного оснащення й інструме­нту в інструментальній шафі, правильне розташування заготівель і деталей на робочому місці. Вона повинна забезпечити зручну робочу позу, короткі і маловтомні трудові рухи, рівномірне і по можливості одночасне виконання трудових рухів двома руками. Проектування раціонального внутрішнього планування здійсню­ється з урахуванням зони досяжності рук робітника, що являє со­бою ділянка тривимірного простору, обмежена траєкторіями ру­ху рук робітника в горизонтальній і вертикальній площині.

Для ефективного виконання виробничих завдань кожне робо­че місце має потребу в різних видах обслуговування — доставці матеріалів і заготівель, налагодженні і ремонті устаткування то­що. Сполучення різних видів обслуговування утворює систему обслуговування робочих місць, ділянок і цехів. Це комплекс по­стійно здійснюваних заходів, що регламентує види, обсяги, пері-

203

одичність і методи виконання допоміжних і обслуговуючих робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним для високопроду­ктивної праці. Проектування систем ефективного обслуговування базується на науково обґрунтованому функціональному поділі праці на підприємстві. Основні функції обслуговування робочих місць:

• ремонтна;

• забезпечення інструментом;

• налагоджувальна;

• матеріального забезпечення;

• транспортна;

• технічного контролю;

• організаційна;

• інші функції обслуговування.

До систем обслуговування робочих місць пред'являються такі вимоги: 1) плановість; 2) люб'язність; 3) надійність; 4) комплекс­ність; 5) економічність; 6) мобільність.

Висновки

1. 

   Всі організаційні питання обслуговування вироб­ництва варто розглядати системно і комплексно, то­му що від якості матеріалів, що надходять на підпри­ємство сировини, комплектних виробів, енергетичних ресурсів, покупного устаткування і технологічного оснащення (вхід системи) залежить якість процесів си­стемі і виходу (випуску продукції).

2. К основним задачам організації обслуговування виробництва (матеріально-технічне забезпечення, енер­гетичне, інструментальне, ремонтне, транспортне і складське господарства, контроль якості) відносяться: визначення місця даного підрозділу в системі обслуго­вування виробництва і системі менеджменту; визна­чення цілей діяльності підрозділу; формулювання за­вдань і робіт з виконання цілей; розробка структури підрозділів і визначення їх функцій; визначення факто­рів і показників діяльності підрозділів; розробка і реа­лізація стратегічних, тактичних і оперативних планів роботи підрозділів; забезпечення контролю і мотивація виконання планів; аналіз ефективності роботи підроз­ділів.

204

3. Основними напрямками удосконалювання органі­зації обслуговування виробництва є: реалізація концеп­ції маркетингу в роботі допоміжних підрозділів і об­слуговуючих господарств підприємства; аналіз і застосування принципів раціональної організації вироб­ничих і управлінських процесів; поглиблення предмет­ної, технологічної і функціональної спеціалізації в об­слуговуванні виробництва; автоматизація виробничих і управлінських процесів; застосування наукових підхо­дів до менеджменту.

Контрольні питання

1. Перелічіть допоміжні підрозділи й обслуговуючі го­сподарства великого підприємства.

2. Перелічіть види паливно-енергетичних ресурсів.

3. Як проводиться маркетинг матеріально-техніч­ного забезпечення виробництва?

4. У чому полягають труднощі в забезпеченні вироб­ництва технологічним оснащенням?

5. Хто займається розрахунками параметрів органі­зації ремонту устаткування?

6. Назвіть напрямки удосконалювання роботи транс­портного господарства.

7. Які перспективи розвитку складського господар­ства?

8. Які вимоги пред'являються до менеджера по орга­нізації обслуговування виробництва ?

9. За якими критеріями вибирають постачальників організації?

10. Яким способом організується обслуговування ро­ бочих місць?

11.3 яких компонентів складається ГПС? 12. Які перспективи організації робочих місць на ма­шинобудівному підприємстві?

205

варто направляти на підвищення якості продукції, потім — на зниження витрат фірми удосконалювання організації експлуата­ції (застосування) продукції з метою скорочення експлуатаційних витрат і в останню чергу— на підвищення якості сервісу про­дукції.

З погляду ступеня використання сукупності споживчих вла­стивостей товару варто розрізняти поняття «якість» і «корис­ний ефект». Якість — потенційна здатність товару задовольня­ти конкретну потребу, а корисний ефект— дійсна (фактич­на) здатність товару задовольняти конкретну потребу. Фактич­не значення корисного ефекту товару складає 40—70 % йо­го потенційної здатності, тобто споживчі властивості викорис­товуються на 40—70 %. На практиці економічно недоцільно досягати 100 % використання споживчих властивостей, тому що в цьому випадку відбувається розуніфікація товарів і під­вищення витрат виробництва. Економічно доцільним рівнем використання споживчих властивостей, наприклад, продук­ції машинобудування, є величина, що знаходиться в межах 0,7—0,9.

До показників якості продукції належать такі групи показни­ків:

• призначення;

• надійності (безвідмовності, довговічності, ремонтопридат­ності, збережності);

• екологічності;

• ергономічності;

• технологічності;

• естетичності;

• стандартизації й уніфікації;

• патентно-правові;

• безпеки застосування;

• сертифікаційні.

Конкретний перелік і розрахунок показників якості продук­ції по всіх її властивостях приводиться в [36]. Ці показники формуються в нормативах на стадії стратегічного маркетингу, уточнюються в технічній документації на стадії НДДКР, мате­ріалізуються на стадії виробництва, використовуються (реалі­зуються) на стадії експлуатації (застосування). З цього ланцю­жка формування показників якості продукції найбільш відпо­відальним етапом є стратегічний маркетинг. На жаль, у даний час курс «Стратегічного маркетингу» вивчається тільки в де­яких вузах.

207

При розгляді наступних питань теми буде зроблений акцент не на формуванні показників якості продукції на стадіях страте­гічного маркетингу і НДДКР, а на їхній матеріалізації на стадії виробництва. Звичайно, важко з цілого вичленувати його части­ну. Тому деякі питання доведеться розглядати в складі цілого — системи керування якістю, що охоплює усі стадії життєвого цик­лу продукції.