8.4. Організація ремонтного господарства

Ремонтне господарство підприємства являє собою сукупність відділів і виробничих підрозділів, зайнятих аналізом технічного стану технологічного устаткування, наглядом за його станом, технічним обслуговуванням, ремонтом і розробкою захо­дів щодо заміни зношеного устаткування на більш прогресивне і поліпшення його використання. Виконання цих робіт повинне бути організоване з мінімальними простоями устаткування, у найкоротший термін і своєчасно, якісно і з мінімальними витра­тами. Ефективність роботи ремонтного господарства багато в чому визначає собівартість продукції, що випускається, якість і продуктивність праці на підприємстві, тому що питома вага ви­трат на зміст і ремонт устаткування в собівартості продукції до­сягає 10%.

Головною причиною значних витрат на ремонт і технічне об­слуговування технологічного устаткування є його низька якість, унаслідок чого витрати в сфері експлуатації продукції машино­будування за нормативний термін використання в 5—25 разів бі­льше її ціни. У порівнянні з кращими закордонними зразками аналогічного класу вітчизняне технологічне устаткування і транс­портні засоби вимагають у 3—5 разів більше засобів на технічне обслуговування, використання і ремонт. У свою чергу, низьку якість вітчизняної продукції машинобудування пояснюється ни­зькою якістю маркетингових досліджень і НДДКР. І як висно­вок — питома вага вітчизняної продукції машинобудування, кон­курентоспроможної на зовнішньому ринку, складала у 1998 р. усього близько 1 %. Звідси випливає, що ефективність ремонтно­го господарства залежить як від якості технологічного устатку­вання, що закладається на стадіях стратегічного маркетингу НДДКР і реалізованого на стадії виробництва, так і від рівня організації роботи ремонтного господарства в сфері споживання устатку­вання.

193

Організація ремонтного господарства великого підприємства включає виконання комплексу робіт:

1. аналіз виробничої й організаційної структури підприємства з погляду забезпечення пропорційності, прямоточності, безпере­рвності, паралельності й автоматичності виробничих процесів;

2. аналіз рівня спеціалізації, комбінування з метою оптимізації цих параметрів;

3. аналіз технологічного устаткування за такими показниками (факторами):

• необхідність даного устаткування;

• питома вага невстановленого устаткування;

• питома вага устаткування, що знаходиться в ремонті;

• середній вік технологічного устаткування (по групах);

• питома вага фізично зношеного устаткування;

• коефіцієнт змінності роботи технологічного устаткування;

• коефіцієнт використання устаткування по продуктивності (по фу пах);

• коефіцієнт використання устаткування в часі (по групах);

• аналіз фондовіддачі;

• аналіз структури активної частини основних виробничих фондів;

• аналіз рівня механізації виробництва;

4. розробка пропозицій по удосконалюванню форм організації виробництва, виробничої й організаційної структури підприємства;

5. розробка пропозицій по поліпшенню використання устат­кування (по видах);

6. розробка норм потреби в устаткуванні для заміни його зно­шеної частини, технічного переозброєння і капітального будів­ництва;

7. розробка норм потреби в запасних частинах для технологі­чного устаткування;

8. розробка норм потреби в різних видах матеріалів і енергії для технологічного устаткування й інших елементів основних виробничих фондів (ОВФ);

9. розрахунок потреби у виробничих площах для ремонтного господарства;

10. розрахунок потреби в трудових ресурсах для ремонтного господарства і його фонду заробітної плати;

11. розрахунок показників планово-попереджувального ремон­ту (ППР) устаткування (по видах):

• аналіз дотримання графіка ППР на підприємстві; структура міжремонтного циклу по видах устаткування; тривалість міжре­ монтного періоду;

194

• трудомісткість ремонту устаткування (по видах ремонту і видах устаткування);

• потреба в ресурсах для різних видів ремонту;

• річний обсяг ремонтних робіт;

• параметри організації ППР устаткування підприємства в часі і просторі;

12. організація ремонтних робіт;

13. організація міжремонтного обслуговування;

14. організація матеріально-технічного забезпечення ремонт­ного господарства підприємства;

15. розробка, контроль і стимулювання стратегічного плану підвищення ефективності роботи ремонтного господарства.

Перераховані види робіт можна укрупнено об'єднати в три блоки:

1. економічної, об'єднуючої роботи: по обліку й аналізу ефек­тивності використання ОВФ; розробці норм потреби в устатку­ванні для заміни його зношеної частини, технічного переозбро­єння, капітального будівництва; розробці норм потреби в запас­них частинах і матеріальних ресурсах для технічного обслугову­вання, використання (експлуатації) і ремонту ОВФ; стратегічно­му плануванню відтворення ОВФ, плануванню ППР устаткуван­ня; плануванню матеріально-технічного забезпечення ремонтно­го господарства; розробці пропозицій по удосконалюванню орга­нізаційної і виробничої структур ремонтного господарства (спі­льно з фахівцями організаційного блоку);

2. технічний, що включає: здійснення технічного нагляду за станом устаткування й інших елементів ОВФ; проведення техні­чного обслуговування технологічного устаткування; проектуван­ня, виготовлення і відновлення запасних частин; виконання різ­них видів ремонту елементів ОВФ;

3. організаційний, що включає: організацію матеріально-тех­нічного забезпечення ремонтного господарства; організацію вхід­ного і вихідного контролю якості матеріалів, комплектних виро­бів, запасних частин і устаткування, що надходять чи виходять з ремонтного господарства; розробку елементів ОВФ; Упрова­дження прогресивних для даних умов форм організації виробни­цтва; удосконалювання організаційної і виробничої структур ре­монтного господарства.

Обсяг робіт з кожного блоку визначається чотирма основними факторами: 1) складністю і номенклатурою продукції, що випус­кається; 2) програмою випуску; 3) рівнем спеціалізації, комбіну­вання і кооперування основного виробництва; 4) рівнем спеціалі-

195

зації, комбінування і кооперування ремонтного господарства. В умовах розвитку ринкових відносин спостерігається поглиб­лення і розширення спеціалізації й інтеграції. Тому більшість пе­рерахованих робіт може виконуватися спеціалізованими фірмами (підприємствами, організаціями), що забезпечують високу якість робіт і прийнятні ціни на їхнє виконання.

Ремонтне господарство на підприємстві очолює головний ме­ханік, що підпорядковуваний головному інженеру (технічному директору). Структура ремонтного господарства може включати такі підрозділи: 1) економічний відділ; 2) технічний відділ; 3) організаційний відділ; 4) ремонтно-механічний цех; 5) склад. Функції відділів були розглянуті раніше.

Основними напрямками удосконалювання ремонтного госпо­дарства і підвищення ефективності його функціонування можуть бути:

• в області організації виробництва — розвиток спеціалізації і кооперування у випуску основної продукції, в організації ремон­тного господарства;

• в області планування відтворення ОВФ — застосування — наукових підходів і методів менеджменту;

• в області проектування і виготовлення запасних частин — уніфікація і стандартизація елементів запасних частин, застосу­вання систем автоматизованого проектування на основі класифі­кації і кодування, скорочення тривалості проектних робіт і під­вищення їхньої якості;

• в області організації робіт — дотримання принципів раціо­нальної організації виробництва (пропорційності, паралельності й ін.), застосування мережних методів і ЕОМ;

• в області технічного нагляду, обслуговування і ремонту ОВФ — розвиток предметної і функціональної спеціалізації ро­біт, підвищення технічного рівня ремонтно-механічного цеху, посилення мотивації підвищення якості праці й ін.