2.1. Особливості виробничих систем

Виробничі системи— це особливий клас систем. їх основні елементи — робітники, знаряддя та предмети праці, а та­кож інші елементи, необхідні для функціонування систем, в про­цесі якого створюються продукція або послуги. Виробничою сис­темою є і робоче місце, і народне (а також світове) господарство в цілому. Тому в подальшому розглядаються відносно невеликі системи: робоче місце, цех, підприємство, ділянка.

Виробничі системи, не беручи до уваги їхнє значне різнома­ніття, залежно від виду діяльності, галузі народного господарст­ва, типу виробництва і т. д., мають ряд спільних особливостей, які відрізняють їх від систем інших класів та визначають своєрід­ність законів та принципів функціонування та розвитку цих сис­тем. Розглянемо найбільш суттєві з них:

• Цілеспрямованість виробничих систем (оскільки ці системи створені для задоволення певних потреб), тобто здатність вида­вати продукцію (послуги). Ця особливість виробничих систем відмежовує їх від біологічних та багатьох інших систем.

• Поліструктурність виробничих систем, тобто одночасне іс­нування в них взаємопереплетених підсистем, де майже кожний елемент одночасно входить до декількох підсистем та функціо­нує відповідно до їхніх вимог, цілей.

• Відкритість виробничих систем виявляється в матеріально­му, енергетичному, інформаційному та інших видах обміну з зо­внішнім середовищем. Для виробничих систем дана особливість є найбільш яскраво вираженою.

• Складність виробничих систем обумовлена таким основ­ним елементом структури, як працівники, а також поліструктур-ністю, стохастичними змінами стану елементів системи та впли­вом зовнішнього середовища, міститься у великій кількості

елементів системи з численними, складними та, як правило, альтернативними зв'язками, великою кількістю здійснених у системі процесів.

♦ Специфічні особливості (паралельність виконання операцій технологічного процесу, пропорціональність окремих частин си­ стеми та підсистем, неперервність виробничого процесу, ритміч­ ність та прямоточність виробничого процесу та інші) виробничих систем визначають форми організації виробництва, які є дуже різ­ номанітними та відрізняються одна від одної переважно характе­ ром зв'язків між елементами системи.

В процесі створення та вдосконалення виробничих систем їм надаються деякі властивості. Основні з них:

• Результативність— здатність створювати продукцію або послуги. Вона забезпечується організацією виробничої системи.

• Надійність — стійке функціонування, здатність локалізува­ти в порівняно невеликих частинах системи негативні наслідки стохастичних обурень, які відбуваються як усередині системі, так і в зовнішньому середовищі. Надійність системи росте при обме­женнях величини та частоти стохастичних обурень, а також за рахунок збільшення системних резервів і забезпечується систе­мою керування.

• Гнучкість— можливість пристосовувати виробничі систе­ми до умов зовнішнього середовища, яке постійно змінюється, перш за все росту конкуренції, зміни потреб ринку та ін.

• Керівничість— характеристика процесу керування. Систе­ма керована, якщо в заданий час досягає мети керування та вкла­дається при цьому в обмеження ресурсами. Система не керована, якщо не досягає мети; погано керована, якщо досягає накресленої мети не точно, а приблизно або виходить за встановлені обме­ження ресурсів. Ступінь керування визначається співвідно­шенням керівних та некерівних процесу в системі керування.

• Важливе значення має організаційна структура виробничої системи— сукупність взаємопов'язаних ланок елементів, які утворюють систему. В загальному випадку структуру характери­зують найбільш істотні та стійкі властивості системи, відносини між її елементами.

Процес створення структури виробничої системи починається з моменту прийняття рішення про розробку техніко-економіч-ного обґрунтування (ТЕО) проекту підприємства. Недостатня розробка організаційних аспектів в процесі проектування підпри­ємства приводить до необхідності вирішення організаційних пи­тань керівниками всіх рівнів в процесі будівництва, освоєння та

18

функціонування підприємства зі всіма негативними наслідками, такими як:

1. затягується вихід на проектну потужність;

2. немає синхронної праці взаємопов'язаних підрозділів і т. д.

• Організація виробництва — це особливий вид людської дія­льності в утворенні або удосконаленні виробничих систем. Опе­ративна діяльність (оперативне управління) за організацією ви­робництва, його функціонуванням здійснюється управлінським персоналом.

• Рівень організації виробничої системи — ступінь наближен­ня організації системи до ідеально можливого стану.

Нормальний (звичайний) стан виробничої системи — функці­онування. В кожній виробничій системі здійснюється виробни­чий процес. Виробничий процес змінює елементи виробничої си­стеми. Частина таких елементів (матеріали) споживається, пере­творюючись на незакінчене виробництво, напівфабрикати та, врешті-решт, на готову продукцію, яка залишає систему. Інші елементи, наприклад, обладнання, верстати, поступово зношу­ються та по мірі зношування замінюються новими, не завжди ідентичними. Таким чином, виробничі системи перебувають в динамічній рівновазі — система зберігається при неперервній рі­вновазі. Дана властивість забезпечується структурою системи, тобто її організацією. Тому стан системи в будь-який момент ча­су визначається не початковим станом (хоча останнє має великий вплив на стан системи в найближчі моменти часу), а параметрами системи. Названі властивості виробничих систем передбачають їхню інерційність: встановлена структура системи, включаючи відношення між елементами та їхніми зв'язками, підтримується доти, доки не відбудуться суттєві зміни в результаті накопичення невеликих внутрішніх і зовнішніх змін або внаслідок цілеспря­мованого удосконалення організації системи.