6.2. Організація нддкр

Основними завданнями науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) є: 1) отримання нових знань в галузі розвитку природи та суспільства, нових галузей їх викори­стання; 2) теоретична та експериментальна перевірка можливості матеріалізації в сфері виробництва розроблених на стадії страте­гічного маркетингу нормативів конкурентоспроможності товарів організації; 3) практична реалізація портфеля нововведень та ін­новацій. Реалізація перелічених завдань дозволить збільшити ефективність використання ресурсів, конкурентоспроможність організацій, рівень життя населення.

Основними принципами НДДКР є: а) виконання раніше при­ведених наукових підходів, принципів, функцій, методів мене­джменту при вирішенні різних проблем, розробка раціональних управлінських рішень. Кількість компонентів наукового менедж­менту, які застосовуються, визначається важкістю, вартістю об'єкта управління та іншими факторами; б) орієнтація іннова­ційної діяльності на розвиток людського капіталу.

Етапи (види) робіт НДДКР:

• фундаментальні дослідження (теоретичні та пошукові);

• прикладні дослідження;

• дослідно-конструкторські роботи;

• дослідні, експериментальні роботи, які можуть виконуватися на будь-якому з попередніх етапів.

Результати теоретичних досліджень виявляються в наукових відкриттях, обґрунтуванні нових понять та уявлень, створенні нових теорій. До пошукових відносять дослідження, завдання яких — відкриття нових принципів створення виробів та техно­логій; нових, невідомих раніше властивостей матеріалів та їхнє створення; методів менеджменту. В пошукових дослідженнях звичайно відома мета роботи, яка намічається, більш-менш зро­зумілі теоретичні основи, але не конкретні напрямки. В ході та­ких досліджень знаходять підтвердження теоретичні пропозиції та ідеї, хоч їх іноді можна відвернути або переглянути.

97

Пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона виступає як генератор ідей, відкриває шляхи в нові галузі. Але ймовірність позитивного виходу фундаментальних досліджень у світовій науці складає лише 5 %. В умовах ринкової економіки займа­тися цими дослідженнями не може собі дозволити галузева на­ука. Фундаментальні дослідження повинні, як правило, фінан­суватися за рахунок бюджету держави на конкурсній основі, а також можуть частково використовуватися позабюджетні за­соби.

Прикладні дослідження спрямованні на вивчення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ та процесів. Вони ставлять перед собою мета вирішення технічної проблеми, уточнення незрозумілих теоретичних питань, отримання конкре­тних наукових результатів, які в майбутньому будуть використа­ні в дослідно-конструкторських роботах (ДКР).

ДКР — кінцева стадія НДЦКР, це своєрідний від лаборатор­них умов та експериментального виробництва до промислового виробництва. Під розробками розуміють систематичні роботи, які ґрунтуються на існуючих знаннях, отриманих внаслідок нау­кових досліджень та розробок (НДР) та (або) практичного досві­ду. Розробки спрямовані на створення нових матеріалів, продук­тів та пристроїв, впровадження нових процесів, систем та послуг або значне вдосконалення тих, які вже випускаються або впрова­джені в дію. До них відносяться:

• розробка визначеної конструкції інженерного об'єкта або технічної системи (конструкторськіроботи);

• розробка ідей та варіантів нового об'єкта, у тому числі не-технічного, на рівні креслення або іншої системи знакових засо­бів (проектні роботи);

Ф розробка технологічних процесів, тобто способів об'єднан­ня фізичних, хімічних, технологічних та інших процесів з трудо­вими в цілісну систему, яка виробляє визначений корисний ре­зультат (технологічні роботи);

• створення дослідних зразків (оригінальних моделей, які мають принципові особливості створюваного нововведення);

• перевірка дослідних зразків на протязі часу, який потрібен для отримання технічних та інших даних та накопичення досвіду, що повинно в майбутньому знайти відображення в технічній до­кументації по застосуванню нововведень;

• визначені види проектних робіт для будівництва, які пропо­нують використання результатів попередніх досліджень.

98

Дослідні експериментальні роботи — вид розробок, який має зв'язок з дослідною перевіркою результатів наукових дослі­джень. Дослідні роботи мають на меті вироблення та відпрацю­вання дослідних зразків нової продукції, відпрацювання нових (вдосконалених) технологічних процесів. Експериментальні ро­боти направлені на виготовлення, ремонт та обслуговування спе­ціального (нестандартного) обладнання, апаратури, приборів, пристроїв, стендів, макетів, які необхідні для проведення НДЦКР. Дослідна база науки — сукупність дослідних виробництв (за­вод, цех, майстерня, дослідно-експериментальний підрозділ, дослідна станція та ін.), які виконують дослідні, експеримен­тальні роботи.

Таким чином, метою ДКР є створення (модернізація) зразків нової техніки, які можуть бути передані після відповідних пере­вірок в серійне виробництво або безпосередньо покупцю. На стадії ДКР проходить кінцева перевірка результатів теоретич­них досліджень, розробляється відповідна технічна документа­ція, виробляються та перевіряються зразки нової техніки. Імові­рність отримання бажаних результатів збільшується від НДР до ДКР.

Кінцевою стадією НДДКР є освоєння промислового виробни­цтва нового виробу [9]. Слід брати до уваги такі рівні (галузі) впровадження результатів НДДКР:

1. Використання результатів НДР в інших наукових дослі­дженнях та розробках, які є розвитком НДР або виконуються в рамках інших проблем та напрямків науки та техніки.

2. Використання результатів НДДКР в експериментальних зразках та лабораторних процесах.

3. Освоєння результатів ДКР та експериментальних робіт у дослідному виробництві.

4. Освоєння результатів НДДКР та перевірка дослідних зраз­ків у серійному виробництві.

5. Широкомасштабне розповсюдження технічних нововве­день у виробництві та насичення ринку (покупців) готовими виробами.

Організація НДДКР базується на таких міжгалузевих систе­мах документації:

• Державна система стандартизації (ДСС);

• Єдина система конструкторської документації (ЄСКД);

• Єдина система технологічної документації (ЄСТД);

• Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ);

99

• Система розробки та постановки продукції у виробництво (СРПВ);

• Державна система якості продукції;

• Державна система «Надійність у техніці»;

♦ Система стандартів безпеки праці (ССБП) та ін. Результати дослідно-конструкторських робіт оформляються

відповідно до вимог ЕСКД. Система ЕСКД — це комплекс дер­жавних стандартів, які встановлюють єдині, взаємопов'язані пра­вила та положення по створенню, оформленню та звертанню конструкторської документації, яка розробляється та застосову­ється в промисловості, науково-дослідними, проектно-кон­структорськими організаціями та підприємствами. В ЕСКД вра­ховані правила, положення, вимоги, а також позитивний досвід оформлення графічних документів (ескізів, схем, креслень та ін.), які встановлені рекомендаціями міжнародних організацій — ИСО (Міжнародна організація по стандартизації), МЕК (Міжна­родна електротехнічна комісія) та ін.

ЕСКД передбачає збільшення продуктивності праці конструк­торів; покращання якості креслено-технічної документації, по­глиблення внутрішньомашинної та міжмашинної уніфікації; об­сяг креслено-технічної документації між організаціями та підпри­ємствами без переоформлення; спрощення форм конструкторсь­кої документації, графічних зображень, внесень в них поправок, можливість механізації та автоматизації обробки технічних до­кументів та дублювання їх (АСУ та САПР тощо).

На першій стадії життєвого циклу продукції— стадії страте­гічного маркетингу — досліджується ринок, розробляються нор­мативи конкурентоспроможності, формуються розділи «Стратегії підприємства». Результати цих досліджень передають на стадії НДЦКР. Але на цій стадії скорочується крок розрахунку, значно розширюється кількість показників якості та ресурсомісткості.

Щодо продукції, організаційно-технічного розвитку виробни­цтва виникають нові ситуації. Тому й на стадії НДДКР рекомен­дується проводити дослідження механізму дії закону конкуренції та антимонопольного законодавства.

Одним з питань організації НДДКР є патентно-ліцензійна діяль­ність [14]. Утворення правового регулювання інтелектуальної вла­сності на міжнародному рівні зв'язують з Паризькою конвенцією (1883 р.) по охороні промислової власності, регулюванню викорис­тання патентів, товарних назв та ін., передбачають заходи покаран­ня за їх незаконне використання. Право на інтелектуальну власність визначено в НІ Міжнародному пакті об економічних, соціальних та

100

культурних правах. СССР з метою забезпечення захисту вітчизня­ного пріоритету на винаходи приєднався до Паризької конвенції з 1 липня 1965 р. Зараз законодавство України відображає зміст та спрямованість більшості міжнародних правових актів у цій галузі.

Центральне місце при зарубіжному патентуванні винаходів займає питання про надання конвенційного пріоритету. Мова йде про взяття до уваги дати початкової заявки на патентування в од­ній з країн, які участь у конвенції, яка визначається в межах не більше одного року від дня подання цієї заявки. Звідси новизна винаходу визначається за днем початкової заявки, а не за днем заявки даної країни. Цей пільговий рік дає можливість визначити комерційні можливості використання винаходу (наприклад, про­даж ліцензії), більш ретельно провести підготовку матеріалів, які необхідні для оформлення заявки за кордоном, організувати рек­ламу винаходу та ін. Конвенція передбачає надання тимчасової (на протязі одного року) охорони винаходам, якщо вони експо­нуються на міжнародних виставках та ярмарках.

Оформлення прав на винахід здійснюється шляхом отримання авторського свідоцтва або патенту. Авторське свідоцтво засвід­чує визнання пропозиції винаходом, пріоритет винаходу та автор­ство особи на отриманий ним винахід. Воно має територіальну дію, тобто винахід, який засвідчується ним, не може без пере­шкод та безкоштовно використовуватися в інших країнах, якщо він там не запатентований.

Патент — це документ, який засвідчує авторство та надає йо­го власнику виключне право на винахід. Під цим мається на ува­зі, що ніхто не може використовувати винахід без згоди володаря патенту. По суті, патент — це титул власності на винахід, яка за­кріплюється промисловим зразком або регістрацією товарного знака. Згода на використання винаходу в цьому випадку виража­ється шляхом видачі (продажу) ліцензії на часткове використання та повну передачу патентних прав.

Патентний закон України визначає сукупність критеріїв патен­тоспроможності об'єктів промислової власності. Під ними розу­міють умови, які повинен задовольняти даний об'єкт для отриман­ня його автором охоронного патенту. Корисніш моделям правова охорона надається, якщо вони є новими та можуть промислово за­стосовуватися в галузях народного господарства. Промисловому зразку, під яким розуміється художньо-конструктивне рішення ви­робу, яке визначає його зовнішній вигляд, надається правова охо­рона, якщо він є новим, оригінальним та може промислово засто­совуватися в галузях народного господарства.

101

У Патентному законі України надається перелік об'єктів інте­лектуальної власності, які не визнаються патентоспроможними. Так, як винаходи та корисні моделі не охороняються:

• наукові теорії та математичні методи;

• методи організації та управління господарством;

• умовні знаки, розклади, правила;

• методи виконання розумових операцій;

• алгоритми та програми для обчислювальних машин;

• проекти та схеми планування споруджень, будівель, територій;

• рішення, які стосуються тільки зовнішнього виду виробів, спрямованих на задоволення естетичних потреб;

• технології інтегральних мікросхем;

• рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі;

• рішення, які обумовлені виключно тактичною функцією виробу;

• об'єкти архітектури (крім архітектурних форм), промисло­вих, гідротехнічних та інших стаціонарних споруджень;

• друкована продукція як така;

• об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або їм подібних речовин.

Порядок оформлення патенту регулюється Патентним зако­ном України.

Ліцензування являє собою одну з основних форм торгівлі тех­нологіями, яку включають договори з патентами, ліцензіями, ноу-хау та ін. Ліцензія — це дозвіл окремим особам або організа­ціям використовувати винаходи, захищенні патентом, технічні знання, технологічні та конструкторські секрети виробництва, товарний знак та ін. Надання ліцензії є комерційною операцією та об'єктом договору про продаж (купівлю), згідно з яким влас­ник патенту (ліцензіар) видає своєму контрагенту (ліцензіату) лі­цензію на використання у визначених межах своїх прав на патен­ти, ноу-хау, товарні знаки та ін.

Ліцензування відбувається шляхом прийняття зацікавленими сторонами ліцензійного договору— договору, у відповідно до якого власник винаходу, технологічних знань, досвіду та секретів виробництва видає своєму контрагенту ліцензію на використання інтелектуальної власності. В договорі визначаються виробнича сфера та територіальні межі використання предмета ліцензії. Лі­цензійний договір може передбачати комплексну передачу декі­лькох патентів та ноу-хау, які мають з ними зв'язок. У цьому ви­падку ліцензійний договір, як правило, передбачає надання лі-

102

цензіаром комплексу супутніх інжинірингових (інженерно-кон­сультаційних) послуг, включаючи проектування, організацію лі­цензійного виробництва, ноу-хау, пусково-наладні роботи, підго­товку кадрів та ін. Ліцензійні договори діляться на самостійні, які передбачають, що технологія або технологічні знання переда­ються незалежно від місця та умов їх майбутнього використання, та супутні, коли одночасно з передачею ліцензії укладається кон­тракт на будівництво, поставку обладнання та комплектуючих вузлів або надання інжинірингових послуг.

Винагорода продавцю (ліцензіару) за надання права покупцю (ліцензіату) на використання предмета ліцензійного договору відбувається шляхом ліцензійних платежів, які можуть бути у ви­гляді періодичних відрахувань від доходу покупця на протязі пе­ріоду дії договору, або одночасного платежу, який встановлю­ється завчасно на основі експертних оцінок. Періодичні відра­хування (роялті) можуть визначатись як виплата процента від обороту, вартості чистого продажу ліцензійної продукції або встановлюється в розрахунку на одиницю продукції, яка випус­кається. Одночасний платіж виступає як форма паушального платежу, який передбачає передачу технічної документації від ліцензіара.