5.1. Вимоги і завдання

Виходячи з умов сучасного виробництва організація допоміжних процесів повинна задовольняти такі вимоги:

• попереджувати можливі порушення нормального і безпере­бійного ходу основного виробництва, мати профілактичний ха­рактер;

• забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

• допомагати впровадженню технологічної і організаційної регламентації допоміжних процесів;

• допомагати випуску високоякісної продукції з найменшими витратами.

Допоміжне виробництво включає:

• допоміжні цехи (ремонтно-механічний, інструментальний та ін.);

• обслуговуючі господарства (складське, транспортне та ін.);

• служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструмен­тальні комірки, заточні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих підрозділів залежить від виду і характеру випускної продукції, типу і розміру виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності в даному регіоні сервіс­них підприємств по проведенню ремонтів технологічного облад­нання, виготовленню оснастки і т. ін.

Однак на більшості підприємств майже всі допоміжні роботи виконуються своїми силами, в невеликих цехах, розрахованих на задоволення тільки власних потреб. Тому більшого значення на­буває удосконалення допоміжних процесів шляхом проведення технічних, економічних і організаційних заходів. До їх числа мо­жна віднести:

• спеціалізацію і централізацію на підприємствах найважли­ віших функцій обслуговування, які можуть бути відокремлені від процесів основного виробництва;

84

• технологічне регламентування виконання транспортно-склад­ських і завантажувально-розвантажувальних робіт на основі ком­плексної технології і технічного переоснащення підприємства;

• концентрацію транспортно-складських і завантажувально-розвантажувальних робіт в одному цеху;

• відокремлення інструментальних цехів і створення на їх ба­зі підприємств-філіалів (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструменту і технологічної оснастки;

• проведення ремонтів промислових будівель і споруджень спеціалізованими підрядними ремонтно-будівельними організа­ціями;

• удосконалення ремонтного господарства підприємств.

5.2. Інструментальне господарство

До складу інструментального господарства входять:

• відділ чи бюро інструментального господарства (ВІГ або БІГ);

• інструментальний цех (або цехи);

• центральний інструментальний склад (ЦІС);

• інструментально-роздавальні комірки в цехах (ІРК) з заточ-ними ділянками;

• загальнозаводська або цехові ділянки ремонту і відновлення інструменту.

Структура і матеріальна база інструментального господарства визначаються масштабом, характером і організаційним типом основного виробництва, а також ступенем застосовності інстру­менту. Загальне керівництво, організацію і планування інструмен­тального господарства здійснюють:

• на великих підприємствах — ВІГ, підпорядковане головно­ му інженеру;

• на невеликих — БІГ в складі планово-виробничого відділу. Від організації інструментального господарства багато в чому

залежать ступінь використання виробничих потужностей, ритмі­чність роботи підприємства, якість і трудомісткість продукції.

Використання інструменту. Одним з основних завдань ін­струментального господарства є організація раціонального вико­ристання інструменту.

З цією метою на підприємстві здійснюється:

• нормалізація інструменту і скорочення на цій основі номен­ клатури виготовлюваного інструменту;

85

• підвищення його зносостійкості шляхом застосування про­гресивних матеріалів, удосконалення конструкції і технології йо­го виготовлення;

• багаторазове відновлення зношеного інструменту;

• організація планово-попереджувального ремонту оснастки і цінного інструменту;

• догляд за інструментом при експлуатації, дотримання раціо­нальних режимів роботи;

• організація раціонального зберігання, обліку і контролю за витратою інструменту.

Організація ЦІС. Основними функціями ЦІС є прийом, збе­рігання, облік і видача інструменту цехам. Весь інструмент, що надійшов, приймається по супроводжувальним документам і пе­ревіряється по кількості робітником ЦІС, а по якості — майстром ОТК в ЦІС.

Інструмент зберігається в сухому опалюваному приміщенні, розділеному на відділи, в кожному з яких знаходиться інструмент певного класу (ріжучий, вимірювальний, слюсарно-монтажний, абразивний і т. ін.). Інструмент складується на стелажах (в ша­фах, комірках) по індексах в порядку зростання або по номерах замовлень, виробів.

На кожний типорозмір інструменту повинна бути заведена ка­ртка обліку з зазначенням в ній місця зберігання (по номерах) і допустимого мінімуму-максимуму запасу даної позиції.

Організація роботи ІРК. Основними функціями ІРК явля­ються: отримання інструменту із ЦІС, його зберігання і облік, видача на робочі місця, прийом з робочих місць, відправка в пе­реточку, ремонт, списання зношеного інструменту. Порядок збе­рігання і обліку — такий же, як в ЦІС. Видача інструменту на ро­бочі місця проводиться по різних системах. Безпосередньо до ІРК повинне прилягати заточне відділення, що спрощує передачу ін­струменту в переточку і наступний його прийом.

Інструментальне господарство — це досить дорогий і відпові­дальний підрозділ на будь-якому підприємстві. Тому необхідно щомісячно проводити комплексний аналіз ефективності його ро­боти по такій схемі:

• витрати на інструмент, що припадають на 1000 грн валового випуску продукції;

• частка витрат на інструмент в собівартості одиниці продук­ції;

• величина запасів технологічної оснастки в процентах до мі­сячних видатків.

86