Висновки

Для України важливість концепції державного менеджменту визначається, перш за все, пошуком адекватних новим реаліям підходів, зосереджених на удосконаленні системи управління, а також впровадженням ринкових механізмів в державні і муніципальні структури управління. Ключовими проблемами державного менеджменту виступають бюрократія і реформи державного управління в Україні. Сучасний світ вносить важливі корективи в процес раціоналізації державної влади і управління.

Сьогодні все частіше для визначення сучасних задач державного управління використовується термін "Public management" (державний менеджмент) для акцентування необхідності використання сучасних технологій управління і зростаючої ролі ринкових відносин у державному секторі.

Державний менеджмент як нова трактовка державного управління виник у 70-і роки минулого століття з розвитком школи державної політики. Початківцем менеджеріального підходу до державного управління є Девід Осборн і Тед Геблер (США) у своїй визнаній праці "Перебудова уряду" ("Reinventing Government") проаналізував недоліки бюрократичної моделі управління, детально показав бажані та необхідні перебудови, які повинні вирішуватися на федеральному і місцевих рівнях). Спочатку наголос робився на важливість стратегії найвищих посадових осіб. Державний менеджмент залучає ситуаційний аналіз ("case studies") як основний в дослідженні управлінських процесів і навчанні менеджменту. Перехід від державного управління до державного менеджменту означає перехід від традиційного інституціонального підходу до вивчення реально існуючих процедур управління з використанням сучасних засобів аналізу управлінських рішень і практики їх реалізації через конкретні програми (як державні, так і підприємницькі).

Під менеджментом в державній службі розуміють процес управління в рамках установ державної служби, науку про це управління, мистецтво управління і відповідний набір навичок, персонал державного управління.

Менеджмент в державній службі реалізується через свої основні функції: планування, організація, координація, мотивація і контроль. Розподіл управлінської праці нормативно закріплюється в організаційній структурі, а повторні і стандартні дії - в управлінських процедурах.

Порівняння бюрократичної та менеджеріальної моделі державного управління, реалізація якої є для багатьох дослідників і державних діячів кінцевою метою сучасних адміністративних реформ, наведено у табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика бюрократичної і менеджеріальної моделей державного управління (за М. Берзелеєм)

Для реформування державної служби Україна повинна вивчати тенденції розвитку державного менеджменту розвинених країн, і, перш за все, світових лідерів - США та Японії. Саме за рахунок високої якості державних службовців ці країни зайняли передові ролі в світовому суспільстві. Сучасна японська держслужба має два головних показника: мінімальна вартість і максимальна ефективність. Показник мінімальної вартості досягнутий в результаті зменшення кількості адміністративних органів і міністрів (як правило, біля десяти), а також чисельності персоналу кожного державного органу. Існує правило, за яким партія або коаліція партій у владі можуть назначити в міністерство у разі зміни уряду не більш трьох своїх соратників (міністр і два заступники).

Перебудова всіх рівнів державного управління базується на 10 основних принципах:

1. Стимулююче управління: керувати, а не докоряти.

2. Управління, звернене до суспільства: уповноважувати, а не служити.

3. Конкуруюче управління: використання конкуренції в організації послуг.

4. Управління, рухоме своєю місією: перебудова організацій, які керуються правилами і нормами.

5. Управління, орієнтоване на результат: акцент на результат замість впровадження.

6. Управління орієнтоване на споживача: первинні потреби споживача, а не бюрократії.

7. Підприємницьке управління: примноження замість марнотратства.

8. Передбачливе управління: профілактика замість терапії.

9. Децентралізоване управління: замість ієрархії участь і робота в команді.

10. Проринкове управління; поступові зміни на ринковій основі. Державний менеджмент має бути сфокусований на покращенні організаційної ефективності, що включає:

o підтримку дискусій з пристосованості програм і цілей між відповідними агентствами і міністерствами, перед якими вони звітують;

o порівняння в процесі впровадження нових вимірювальних механізмів для підвищення ефективності, включаючи основану на конкретних результатах праці зарплату;

o забезпечення інформації для моніторингу і оцінки ефективності і раціональності дій організації і її програм;

o вивчення витрат і результатів на основі чітко сформованих бюджетних коштів і очікуємий результатів дій організації (бюджетування по результатам);

o порівняння ефективності близьких по характеру діяльності організацій чи подібних дій в різних організаціях і ідентифікації тих видів діяльності, де можна удосконалюватися.

Поряд і з цим, існують суперечливі думки стосовно розвитку конкурентоспроможності між державними установами, оскільки поряд зі стимулюючим ефектом існують і негативні наслідки, які витікають з відмінності державних і комерційних організацій.

Крім організаційної діяльності, державний менеджмент орієнтується на новий тип прийняття рішень в державному секторі, включає удосконалений контроль і відповідальність з розвитком точної і добре вивченої інформації про виконання всіма, хто надає суспільні послуги; інформацію щодо процесу бюджетного планування; мотивацію і стимули для державних службовців для покращення якості їх послуг і зменшення вартості. Введення "менеджеризму" в діяльність державних організацій включає п'ять тилів індивідуальної підконтрольності як необхідного мінімуму для відповідальності службовця:

1.Правовий контроль (законодавче регулювання);

2.Фінансовий контроль (як витрачаються державні кошти);

3.3 позиції реалізації політики (досягнення цілей, виконання обіцянок і очікувань);

4.Демократичний контроль (інформація і консультування з вибірковими органами, зв'язки з громадянами):

5.Етичний контроль (дії відповідно до етичних норм).

Критика менеджеризму ведеться за рядом напрямків.

По-перше, критики заперечують розгляд громадян в якості клієнтів, при цьому стверджують, що "уряди - не ринки" і "громадяни - не клієнти, а джерело політичної влади". Адміністрація не має своїх клієнтів, а повинна захищати різні суспільні інтереси всіх громадян. Державна адміністрація не переслідує цілі отримання прибутку, це - обслуговуюча система, її мета полягає в найкращому виконанні законодавчих функцій. Вона не виробляє "акціонерної вартості".

По-друге, неможливо замінити норму закону на ринкову поведінку. Для демократичного управління необхідно, щоб право, а не конкуренція, керувало державною бюрократією.

По-третє, порівняння доходів з витратами, орієнтація на клієнта, виробництво товарів і послуг є першочерговою задачею держави. Державне підприємство. Заходи держави повинні бути не тільки ефективними, але й правовими, демократичними, легітимними, політично відповідальними.

Отже, для України важливість концепції державного менеджменту визначається, перш за все, пошуком адекватних новим реаліям підходів, зосереджених на удосконаленні системи управління, а також впровадженням ринкових механізмів в державні і муніципальні структури управління, подолання бюрократія, реформування державного управління.