Діяльність держави щодо забезпечення економічної рівноваги

Для досягнення соціально-економічної рівноваги, стабільності в суспільстві держава застосовує ряд методів. Серед них можна виділити три основних. Сутність першого методу - державне регулювання через оподаткування, другого - регулювання економічного і соціального розвитку суспільства в процесі здійснення видаткової політики. Третій метод полягає в розробці державою "правил гри", законодавства з різних питань. Це правове регулювання економічних і соціальних процесів.

Перший метод державного регулювання економіки - це складна система взаємовідносин між державою і суспільством, і для її характеристики слід з'ясувати принаймні такі питання:

o Які цілі оподаткування?

o Хто має сплачувати податки?

o На яких засадах, у яких розмірах і яким інстанціям сплачуються податки?

o Які санкції за несплату податків?

Звичайно відповіді на ці питання, загальної для всіх країн, бути не може. У кожній створюється власна система оподаткування, що відбиває специфічні соціально-економічні умови. У зв'язку з цим лише перелік питань дає змогу уявити, яке складне завдання постало перед українськими законодавцями, що почали розробку податкової системи нової держави. Однак, перш ніж розглянути результати їхньої роботи, ознайомимося з деякими відповідями на перелічені запитання, які вже дані в економічно розвинених країнах.

Отже, цілі оподаткування. Кінцевою його метою є формування доходів державного бюджету для здійснення в подальшому державних видатків.

Державне регулювання розпочинається вже в процесі стягування податків. Вони використовуються як важливий інструмент впливу держави на економічну діяльність. Так, розрізняються податки, що заохочують деякі види економічної діяльності, обмежують інші та забороняють треті. Крім того, оптимальний за розмірами подохідний податок, обмежуючи приватне споживання та інвестиції, стимулює підвищення ефективності виробництва.

Засади оподаткування, тобто який об'єкт оподаткування? Розпочнемо з подоходного податку. Як свідчить практика, ним обкладаються прибуток підприємств або організацій, а також доходи громадян. Об'єктом оподаткування може бути майно, з якого нараховується податок (наприклад, нерухоме майно). Всі вони відносяться до прямих податків.

Другий вид податків сплачується населенням пропорційно до благ, які воно отримує від діяльності держави, тобто тут застосовується підхід до оподаткування з позицій вигоди громадян. Наприклад, у доброму стані місцевих шляхів зацікавлені насамперед власники автомобілів. Вони й сплачують податок, що йде на витрати з експлуатації шляхів місцевого значення при купівлі бензину, в ціну якого включено цей податок.

Є також види податків, які сплачують покупці певних товарів та послуг. Це так звані акцизи, або акцизні збори, які стягуються при продажу алкогольних, табачних виробів тощо.

На відміну від податків на доход або майно, які є прямими, податки пропорційно до благ покупців і акцизні збори являють собою податки на продаж і є непрямими.

Виходячи з цілей оподаткування і засад їх стягування, визначаються суб'єкти, зобов'язані сплачувати податки. Це підприємства, працівники, покупці.

При вирішенні питання "скільки платити?" звичайно виходять зі спроможності платити, - податки залежать від розміру доходу. При цьому використовують два принципи-податок на доходи може бути прогресивним або регресивним. У разі застосування першого багаті верстви населення, сплачуючи податки, втрачають більшу частину доходу, ніж незаможні, а другого - навпаки.

Через систему оподаткування держава певною мірою регулює виробничу діяльність, розміри чистого доходу виробників, а також власні доходи на різних рівнях державної структури управління. Україна лише набуває досвіду економічного і соціального регулювання. Система оподаткування перебуває у стані становлення.

Усі бюджетні витрати можна поділити на гри групи. Перша пов'язана з витратами на оборону та іноземні справи, друга - з регулюванням економіки, третя - з соціальним регулюванням. Витрати на оборону та іноземні справи традиційні для держави. Вона здійснювала їх задовго до того, як стала економічним суб'єктом, тому цю групу витрат ми розглядати не будемо.

Друга група витрат обслуговує регулювання економіки. Держава як економічний суб'єкт розробляє свою економічну політику, яка включає ряд напрямів зі своїми завданнями й механізмом їх вирішення. Розглянемо складові частини економічної політики держави.

Сутність фінансової політики полягає в безплатному виділенні бюджетних коштів на цілі, визначені державою. До них відносять передусім цілі, що мають загальноекономічний, загальнонаціональний характер. Це може бути створення і розвиток нової сучасної галузі матеріального виробництва, розвиток сфери послуг, господарське освоєння певних регіонів країни тощо. Реалізація таких завдань недоступна не тільки окремим великим корпораціям країни з досить диверсифікованим виробництвом. Нерідко їх вирішення не під силу й консорціумам - угодам великих фірм для спільного здійснення певних проектів на стику різних галузей.

Цілі, що фінансуються державою, мають, як правило, комплексний характер і вимагають вирішення сукупності економічних і соціальних проблем. Для цього звичайно приймаються державні програми, розраховані на кілька років.

У механізмі фінансування важливе місце посідає така форма безплатного виділення коштів, як субсидії. Це допомога, переважно в грошовій формі, яку держава надає за рахунок бюджетних коштів місцевим органам влади, приватним, а почасти і державним підприємствам. Це, наприклад, субсидії, які держава надає для стабілізації цін виробникам сільськогосподарської продукції, щоб компенсувати в тратті їх прибутку в зв'язку з обмеженням виробництва за завданнями держави. Субсидії надаються для підтримки приватних виробників також в інших галузях.

Кредитна політика має за мету регулювання кредиту і грошового обігу. Це завдання звичайно вирішується через Національний банк. Головні інструменти здійснення кредитної політики такі: