Чистий прибуток

Амортизаційні відрахування

Власні інвестиційні ресурси сільськогосподарських підприємств

Споживання

Накопичення

Соціальний розвиток підприємства

Виробничий та науково-технічний розвиток, формування фінансових активів

Рис. 1.4. Схема формування внутрішніх інвестиційних ресурсів в сільськогосподарських підприємствах України [3]

Такі концепції забезпечення процесів формування амортизаційно-інвестиційного ресурсу не можна вважати обґрунтованим та такими, що не потребують практичного аналізу з метою його оцінки та подальшого удосконалення. Перша концепція амортизаційної політики полягає у тому, що згідно з податковим законодавством [24], амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів. Саме категорія “витрати” є об’єктом амортизації, незалежно від того, чи одержано в результаті їх здійснення об’єкти основних засобів, чи ні. Крім того, згідно з цим законом амортизації підлягають витрати на:

• придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання інвентарю, закладання і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоносіння;

• самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів.

Безперечно, амортизаційна політика на с.-г. підприємствах істотно впливає на інші внутрішні джерела інвестицій, оскільки фінансовий стан (прибуток, ліквідність цінних паперів тощо) значною мірою залежить від забезпеченості якісними засобами виробництва, відповідного рівня конкурентоспроможності тощо. Тому недооцінка амортизаційного фонду, нераціональне використання його засобів заздалегідь підривають як фінансовий стан підприємств, так і перспективи його подальшого розвитку.

Брак обігових коштів та більш жорсткі вимоги до виживання за умов ринкової конкуренції примушують останніх до відпрацювання механізмів залучення зовнішніх джерел інвестиційного забезпечення. До них можна віднести:

• виплати із державного, регіональних і місцевих бюджетів, різних фондів підтримки сільгоспвиробника, які надаються на безповоротній основі;

• іноземні інвестиції, які надаються у формі фінансової чи іншої матеріальної та нематеріальної участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій та фінансових інститутів, держав, підприємств і організацій різних форм власності і приватних осіб;

• різні форми запозичених засобів, в тому числі кредити, що надаються державою і фондами підтримки сільгоспвиробників на поворотній основі (в тому числі на пільгових умовах), кредити банків та інших інституціональних інвесторів, інших підприємств, векселя й інші засоби.

У процесі оптимізації структури джерел фінансування інвестицій с.-г. підприємств доцільно дотримуватися таких настанов:

- необхідно забезпечувати залучення максимального обсягу власних інвестиційних ресурсів у реалізованих проектах за рахунок власних джерел;

- варто поповнювати недостатній обсяг власних інвестиційних ресурсів за рахунок зовнішніх джерел (залучення додаткового пайового капіталу власників або інших інвесторів);

- має бути встановлений ліміт використання позичкових засобів в інвестиційній діяльності с.-г. підприємства. Максимальний обсяг залучення інвестиційних ресурсів має задовольняти граничному ефекту фінансового левериджу та забезпечувати достатню фінансову стійкість с.-г. підприємства;

- необхідно точно визначити співвідношення обсягів позичкових інвестиційних ресурсів, залучених на коротко - та довготерміновій основі, виходячи з інвестиційних цілей використання позикового капіталу в передбачуваний період, а також виходячи з вартості залучення цих ресурсів;

- важливим завданням оптимізації структури джерел фінансування інвестицій підприємства є забезпечення мінімізації залучення інвестиційних ресурсів з різних джерел. Висока поточна фінансова стійкість підприємства в подальшому забезпечує зниження вартості залучення позикових інвестиційних ресурсів[ 47].

Перехід до ринку вимагає розробки наукових основ ефективного господарювання на засадах підприємництва, конкуренції, ефективного використання інвестиційних ресурсів. Проблема ця багатопланова, така, що стосується, з одного боку, як суб’єктів господарювання, так і органів державної виконавчої влади, які виконують функції реалізації аграрної політики на місцях, а з іншого потребує нового підходу до створення, функціонування та вдосконалення різних форм господарювання, виділення відповідних принципів, що формують інвестиційну діяльність на с.-г. підприємствах.

Сутність інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств полягає в організації фінансово-грошових потоків і управління ними з метою більш ефективного використання грошових засобів. Поняття сутності інвестиційної діяльності сільськогосподарського підприємства можна звести до категорії самофінансування, що базується на повній окупності витрат по виробництву сільгосппродукції і розширенню виробничо-технічної бази підприємства, та означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел інвестування.

Процес формування рівня ефективності інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств відбувається за допомогою заходів з управління результатами інвестування. Подібний підхід із вітчизняних авторів поділяють П.Т. Саблук, М.Й. Малік, О.Ю Старіков, С.Д. Федюніна, [35,55]. Але вбачається за правомірне аргументування необхідності трактування цього положення. Питання такого характеру підняли С.А. Гуткевич, О.І. Єрмак, В.С. Захарін [19]. Таке становище призводить до наявності неоднозначних підходів до розкриття сутності інвестиційної діяльності с.-г. підприємств і визначення місця її складових. З огляду на це в роботі уточнено сутність і визначено місце основних складових інвестиційної діяльності с.-г. підприємства, що відображено на рис. 1.5.

Дана схема інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств дозволяє визначити місце інвестування, інвестиції та інвестиційного проекту як основних складових інвестиційної діяльності сільськогосподарського підприємства, відстежити процес формування мотивації інвесторів і забезпечити регулювання основних складових цього виду діяльності у відповідності з умовами інвестування з метою забезпечення кінцевого її рівня, не меншого за розрахунковий.

Соціальний ефект

Інвестиційна фаза

( створення інвестиційного об’єкту)

Інвестиція

Фаза розробки інвестиційного проекту, оцінки рівня та показників ефективності прий-няття управлінських рішень

Інвестування, реалізація інвестицій-ного проекту

Оперативна фаза

експлу- ліквіда -

атація ція

Споживання

Доходи учасників інвестиції

Накопичення

І нвестиційна діяльність

Рис. 1.5. Схема інвестиційної діяльності сільськогосподарського підприємства [19]

Результатами інвестиційної діяльності с.-г. підприємств буде ефект, отриманий від реалізації того чи іншого інвестиційного проекту. Обраний на підставі аналізу інвестиційний проект є запобіжним фактором, який дозволяє знизити досить високі ризики інвестиційної діяльності с.-г. підприємства та дає можливість ефективно використовувати і управляти наявними інвестиційними ресурсами.

Здійснення інвестиційної діяльності на с.-г. підприємствах нерозривно пов’язано з процесами його ефективного управління. Для того щоб мати уявлення, якими мають бути результати інвестиційної діяльності і на що вони вплинуть, необхідним є дослідження формування процесу управління інвестиційною діяльністю с.-г. підприємства.

Об’єктом управління інвестиційною діяльністю с.-г. підприємства виступають інвестиції та інвестиційна діяльність суб’єкта господарювання, що забезпечують темпи його економічного розвитку.

Суб’єктом управління інвестиційною діяльністю виступає фінансова адміністрація підприємства у складі менеджерів з інвестиційних питань різних рівнів повноважень.

Якщо розглядати процес управління як взаємодію суб’єкта і об’єкта управління (рис. 1.6 ), то із схеми на рис. 1.6 випливає, що дієвість цього процесу може бути забезпечена через:

Об’єкт управління

Зовнішнє А Б Зовнішнє

с ередовище об’єкта середовище об’єкта

управління управління

Суб’єкт управління

В

А^І Б^І

Мета управління

Технології управління

Г Д

Рис. 1.6. Універсальна схема процесу управління [14],

де

А – канал впливу середовища на об’єкт управління;

Б – канал впливу об’єкта управління на середовище;

А^І – канал зібрання інформації про стан середовища об’єкта управління;

Б^І – канал зібрання інформації про стан об’єкта управління;

В – канал впливу на об’єкт управління;

Г – інформація про мету управління;

Д – інформація про алгоритм управління;

С1 – інформація до системи управління про стан середовища об’єкта управління.

С2 - інформація до системи управління про стан об’єкта управління.

1). ефективну роботу суб’єкта управління;

2). Вмілий добір та застосування певних управлінських рішень;

3). Відповідність управлінських технологій встановленій меті управління та характеристикам об’єкта управління;

4). вплив ознак навколишнього виробничого середовища на процес взаємодії суб’єкта та об’єкта управління .

Таким чином, результати проведеного дослідження переконують, що управління інвестиційною діяльністю, його об’єкт та суб’єкт на с.-г. підприємствах тотожні відповідним параметрам підприємств інших видів економічної діяльності. Особливості сільськогосподарських підприємств знаходять своє відображення у цілях управління інвестиційною діяльністю.

Отже, основною метою управління інвестиційною діяльністю сільськогосподарських підприємств України є забезпечення високих темпів економічного розвитку на основі підвищення ефективності їх інвестиційної діяльності та оптимального використання інвестиційних ресурсів.