Розділ 2 Духовні Скарби Белза.

Ми дізналися, що у 1635 р. починаються роботи по спорудженню костелу і монастиря сс. Домініканок на кошти Софії Ходкевичівни. Сочатку костел спорудили за містом, але під час визвольної війни під проводом Б. Хмельницького він був зруйнований. І в 1653 р. Ян Казимір видав дозвіл на побудову цього монастиря в місті. Монастир складався з храму, до якого з півдня та заходу примикали монастирські келії, споруджені в 1743 р. В'їзд у двір знаходився у західному корпусі, з півдня та сходу головного корпусу було розташоване монастирське подвір'я. Костел був найголовнішою спорудою монастиря. В середині восьмистопна базиліка з п'ятигранною видовженою апсидою та двома симетричними захристіями по її два боки. Основна композиція храму підкреслена західним притвором, висота якого дорівнює висоті центральної нави. Стіни інтер'єру у XIX ст. були розписані олійними фарбами в стилі рококо. Обидва монастирі перестали діяти після 1772 р., коли Белз опинився під владою Австро- Угорщини. Костел св. Миколая був переданий римо- католицькій громаді міста під парафіяльний, а другий — св. Діви Марії у 1784 р. став греко-католицькою парафіяльною церкво св. Миколая. Монастирські приміщення монастиря сс. Домініканок до Другої світової війни використовувалися під міську управу, суд та аптеку. У монастирські приміщення монастиря оо. Домініканів переїхала після пожежі 1802 р. міська адміністрація. В роки Другої світової війни були знищені костел св. Миколая та монастирські келії монастиря сс. Домініканок.

Був в Белзі ще один костел. Він знаходився на території урочища «Замочок». Збудований у XIV ст. на місці, де колись була Успенська церква. Виконував функції гарнізонного костелу Пресвятої Діви Марії. Спочатку він був дерев'яний, але в 1911 р. на його місці збудували мурований. Це теж був своєрідний архітектурний ансамбль культових споруд. Бо, крім костелу, у 1930 р. було збудовано маріацьку вежу, на якій зображені герби міста і Белзької землі. її спорудили на пам'ять 550-річчя перенесення ікони Божої Матері Ченстоховської в Польщу. Згодом, у 1933 р., були збудовані трапезна каплиця і цегляний мур, по кутах якого розміщені круглі вежі — альтанки (бельведери).

Велику роль в церковному житті Белза відіграли священики. Серед них — Діонісій Збируйський (1585— 1603 рр.), белзько-холмський єпископ. Він був один із тих, хто підготовляв Берестейську церковну унію. За його управи відбувся перший з'їзд українських єпископів в Белзі в 1590 р. Вибір місця на з'їзд, якраз у Белзі, вказує на визначну участь у справі Унії місцевих священиків, жителів міста і самого єпископа Збируйського. В Белз на з'їзд прибули: луцький єпископ Кирило Терлецький, пінський і турівський єпископ Леонтій Пельчинський, львівський єпископ Гедеон Балабан і белзько-холмський — Діонісій Збируйський. Єпископи вирішили прийняти унію з Римом. Пізніше Збируйський працював над укріпленням унії, і аж до своєї смерті постійно відстоював її.

Наступником Збируйського був єпископ Арсеній Андрієвський (1604— 1619 рр.). За ним — єпископом белзько-холмським був Атанасій Пакоста (1619—1625 рр.), який перед висвяченням, був ігуменом одного з монастирів у Мінську. Походив із Василіанського чину, визначався наукою і добрим знанням права, повернув мінському монастирю багато відібраних земель, а єпископству—два села, що їх забрав колись коронний скарбник Данилович.

Після смерті Пакости у 1625 р. єпископом у Белзі був Й. Рутський. Потім на єпископа було висвячено Теодора Мелешка, але в день свого висвячення він помер. І знову престол очолив тимчасово И. Рутський. Але в 1630 році на белзько-холмського єпископа було висвячено Методія Терлецького (1630-1649 рр.).

Методій Терлецький здобув освіту у Віденському університеті, там же одержав титул доктора філософії. Ще будучи студентом університету, відвідав Угорщину, Хорватію, Славонію. Цісар Фердинанд II особливо любив його і обіцяв, що, як відбере від турків слов"янські землі, то створить там митрополію для католиків східного обряду. У 1623 р. він відвідав Папу Римського Урбана III, щоб просити благословення на місійну працю в ріднім краї. Папа його дуже ласкаво прийняв і сказав: «Мої русини, через вас сподіваюся навернути на Схід». Треба сказати, що в його часи загострилися відносини між греко- католицькою і православною громадами Белза, особливо після видання указу польського короля Владислава IV «Пункти заспокоєння обивателів грецької віри», за яким узаконювалось існування двох митрополій. Тому почали їздити королівські чиновники і передавали церкви православним громадам. Приїхали вони і до Белза в 1636 р. і передали православній громаді церкви: св. П'ятниці, св. Миколая, св. Духа, а греко-католицькій — знищену церкву монастирка св. Тройці і місце, де колись стояла церква св. Климента. Кирило Терлецький добився скасування цього рішення. Помер єпископ 7 червня 1649 р. Враховуючи його активну діяльність і налагодження церковних справ у Белзі, можна припустити, що за його часів церква св. Миколая в Белзі дістала титул катедральної.

Своїм наступником призначив єпископа Андрія Фурса. Вчився він в Опомуці й Римі, якийсь час був володимирським деканом і ректором гімназії там же, а також помічником володимирського єпископа Баковецького. Помер 19 червня 1649 р., через 12 днів після смерті Терлецького. Наступником його був Яків Суша (1652—1685 рр.), який зайняв престол щойно після битви під Берестечком. Яків Суша вчився за кордоном: в Пультові, Опомуці й Римі, де дістав титул доктора теології. Єпископ Терлецькии покликав його до Холму і доручив йому очолювати там духовну семінарію. Під час Берестецької битви був в польському таборі, потім повернувся вже як адміністратор, а в 1652 р. його висвятили на белзько-холмського єпископа. На початку своєї управи він вів боротьбу з латинським єпископатом, що хотів ліквідувати унію в Хомщині і підпорядкувати греко-католиків латинському єпископові. Лише страх за те, що українці перейдуть у православ'я, спонукав короля Івана Казимира іменувати Сушу уніатським белзько- холмським єпископом. Яків Суша дбав про Василіанський чин, був на кожній капітулі, за це його василіани вибрали протоархімандритом. У1664 р. єпископ їздив до Риму, там він видав кілька праць: про греко- католицьку церкву, про Мелетія Смотрицького, життєпис св. Йосафата Кунцевича, а при описі чудотворного Холмського образу Пресвятої Богородиці подає першу працю про історію княжого городу Холма. Праці написані латинською мовою і важко знайти їм рівних у тодішній історичній науці. Наступником своїм обрав Олександра Августина Лодяту.