Духовні скарби белза

ЗМІСТ

ВСТУП	2
РОЗДІЛ 1
ОСОБЛИВОСТІ САКРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА БЕЛЗА	4
РОЗДІЛ 2
ДУХОВНІ СКАРБИ БЕЛЗА	10
РОЗДІЛ 3
БЕЛЗ – ЦЕНТР ХАСИДИЗМУ	14
РОЗДІЛ 4
ІСТОРІЯ ІКОНИ МАТЕРІ БОЖОЇ ЧЕНСТОХОВСЬКОЇ	16
ВИСНОВКИ	20
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	23
ДОДАТКИ	24

ВСТУП

Маленьке містечко Белз на Сокальщині сьогодні є одним з найменших міст в Україні і нараховує всього 2,4 тис. мешканців. А колись Белз був одним з найзначущих міст Руси, столицею Белзького князівства, а пізніше і столицею однойменного воєводства у складі Польської корони. Славетна історія міста залишила нам величезну спадщину: показник кількості різноманітних пам'яток на душу населення тут, напевне, найвищий в Україні.

Історія Белза невід'ємна сторінка історії Київської Русі. Белз згадується у древніх вітчизняних літописах, літописах Польщі, в численних угорських та німецьких хроніках. У багатотомній «Історії України-Руси» Михайла Грушевського Белз і Белзька земля згадуються 110 разів.

Белз одне з найдавніших міст Галичини. В XI-XIV ст. місто було столицею обширного Белзького князівства, іменованого істориками Белзька земля. В Белзі зберігаються архітектурні пам'ятки державного значення і загальноєвропейського рівня.

Актуальність теми випливає з того, що багата духовна спадщина міста і його округи привертає до себе увагу науковців, є об'єктом численних досліджень. Відсутність розроблень окресленої проблеми зумовила необхідність узагальнити та критично опрацювати розмаїті відомості, часто розпорошені у малодоступних виданнях.

Метою роботи є комплексний виклад підсумків досліджень щодо духовної архітектурної спадщини Белза.

Завдання, які ставимо в роботі:

- узагальнити дані досліджень, які проводилися на території тисячолітнього міста Белз щодо духовної спадщини;

- з'ясувати особливості сакральних пам'яток Белза;

- охарактеризувати Чудотворну ікону Матері Божої Ченстоховської.

Об'єктом виступає духовна спадщина міста Белз, предметом – релігійні святині міста.

В роботі застосовано загальнонаукові і спеціальні принципи хронологічного, логічного, системного і структурного аналізу, а також порівняльно-історичного дослідження. Методологічною базою дослідження є комплексний аналіз джерел.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для розробки практичних рекомендацій та програм пам’яток охоронних і реставраційних заходів щодо духовної спадщини історичних міст, використання матеріалів для організації навчальних екскурсій та виховних заходів.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1 особливості сакрального мистецтва белза

Дослідження показують, що Белз був великим релігійним центром України. Важко знайти у нас місто, яке б мало стільки релігійних святинь. На жаль, не всі храми Белза збереглися донині. Одні — не витримали пожеж. Місто кілька разів горіло, а церкви були дерев'яні і близько розташовані одна до одної, тому деякі з них спопеліли. А інші — знищили вороги, бо місто протягом всієї своєї історії постійно зазнавало нападу переважно з боку польських, литовських, татарських загарбників. А в радянські часи храми були сплюндровані і знищені комуністичним режимом. Всі ці наші вороги старалися відібрати пам'ять про минуле. Бо здавна відомо, що народ, який не знає своєї історії, ніколи не буде усвідомлювати, хто він, де його коріння.

Осередками, де збирались белзяни, були церкви. Найдавнішими храмами Белза можна вважати церкву Успіння і церкву св. Климентія. Церква Успіння була побудована на території урочища «Замочок», в районі дитинця. Крім церкви Успіння, неподалік Белзького замку існував монастир з церквою св. Климентія. Від самого монастиря немає сліду, лише на південь від міста є підвищений горбок — «клименщина». В документах написано, що тут була церква. Про це свідчить й те, що культ Климентія був дуже поширений у Х-ХІІ ст. Церква була дерев’яна. Неподалік знаходився чоловічий монастир. У 1936 р. Я. Пастернак тут провів розкопки. виявлено 37 чоловічих поховань. В одному випадку під голову покійника був покладений камінь. Я. Пастернак вважає, що звичай захоронення з кам’яними подушками характерний для монахів-василіан. Ще знайдена іконка, на якій зображено Різдво Христове.

Найбільш інтенсивне заселення «клименщини» припадає на ХІІ-ХІІІ ст. Саме в цей час була побудована церква св. Климентія. За документами вона перед 1636 р. згоріла. Та церква належить до рідкісних святинь і була б третьою церквою у Київській Русі після збудованої у 989-996 рр. Десятинної у Києві і церкви в Ладозі, збудованої у 1153 р.

На кінець ХІІ ст. на території Белза налічувалося 5 церков: церква Успіння, церква св. Климента, церква св. Миколая, церква Спаса і церква св. Трійці.

Церква св. Миколая знаходилася на так званому микулинському городі, який згадується в інвентарі 1734 р. В цьому ж інвентарі є її опис: «Церква дерев'яна, велика, побита ґонтами, має 18 вікон, 3 вівтаря, коло стін 2 столика, новий амвон, високі хори з драбиною до них, дві лавки для людей, кришталева лампа з ланцюжками, що висить перед великим вівтарем». Мабуть, це—опис ще однієї церкви св. Миколая, місцезнаходження якої невідоме. Десь між 1735-1740 рр. була в Белзі велика пожежа і вона згоріла. Про це є запис Максиміліана Рилло, який у 1759 р. відвідав Белз і записав у щоденнику, що церква св. Миколая згоріла 20 літ тому. І була вона катедральною, цей титул вона дістала від католицьких єпископів після 1636 р.

Церква Спаса, очевидно, теж була однією з найдавніших церков міста. В документах вона згадується між 1531—1641 рр. Холмський владика називає її соборною. Вона була дерев'яна. Після 1641 р. вона ніде не згадується в документах. Мабуть, вона була старенька і довго не постояла. В документах від 1628 р. написано, що митрополит Й. Рутський одержав скаргу від белзьких міщан, які запросили православного єпископа Паїсія висвятити їм священиків. І при цій нагоді міщани просили віддати православну церкву св.Спаса, а коли митрополит Й. Рутський приїхав і скликав священиків на собор, місцеві священики були підбунтовані, і ні один з них не приїхав, із соборної церкви св. Спаса, а люди самовільно «срібла і одежі церковні всі позабирали».

Далі про цю церкву є вістка в документі польського короля Володислава IV від 1636 р. Король надає цим документом усі белзькі церкви уніатам. За цих часів церква була парафіяльною, як і всі інші. Можливо, при ній не було пароха, або він помер. Відповіді на ці питання королівський указ не дає, починаючи з 1628 р. цю церкву називають соборною. Певне відношення до неї має єпископ Терлецький. Як відомо, М. Терлецького у 1630 р. було висвячено на Белзько- Холмського єпископа і, можливо, він мав якісь права до цієї церкви. В інвентарі василіанського монастиря зазначено, як приналежний до церкви св. Миколая «грунт спаський, де і що той грунт василіани зорали, передше була церква». Так само у візитації 1792 р. згадується: «Пуста площа, де була церква св. Спаса»

Церква була дерев’яна. її поле і місце, на якому вона стояла, припало наступниці — церкві св.Миколая.

Парафіяльною церквою була і церква св. П'ятниці (Параскевії). Стоїть вона і донині на міському цвинтарі. Перша згадка про неї датується 1531 р., потім її опис згадується в люстрації від 1564 р. Вона була самостійною, парафіяльною у XVI—XVIII ст., в 1762 р. вона візитована, як самостійна парафія, а в 1774 р. — як дочірня. Взагалі, первісний план та вигляд храму невідомі. Згідно з іконографією X IX ст. це була дерев'яна церква з трьома верхами. На сьогодні — це дерев'яна, одноверха, двозрубна церква. Дах і верхні яруси стін храму обшиті ґонтом, є піддашшя, центральний зруб увінчаний шоломовидною банею на восьмерику, що висотно розкривається в інтер'єрі.

Деякі церкви були розташовані на території монастирів. Серед них — церква Пресвятої Трійці. Відомостей про цей монастир і церкву Пресвятої Трійці виявлено мало. Тих кілька вісток із XVII ст., що є, вказують одні — на занепад цього монастиря, інші — про те, що він властиво ніколи й не розвивався добре. В акті від 4 квітня 1607 р. (маєткова справа міщанина Луця Хвостовича), вписаному до війтівських книг Белза, читаємо таке: «Пів ланки поля покійного міщанина Гната є за руською синагогою під покровом Пресвятої Трійці». З цього можна зробити висновок, що церква була православною, тому в документах її називають синагогою. Але пізніше вона перейшла, за декретом короля Жигмонта III, в руки уніатських монахів. Про це свідчить протест О. О. Івашковського, вікарія Белзького, де записано: «Щоб ніхто не наважився пускати коні, або іншу худобу на пасовисько, себто на площу руського монастирка церкви св. Трійці, згідно з привілеєм, наданим тому монастиркові його королівською милостю».

Третю згадку про ту церкву маємо в документах із 1636 р., але там вже про монастир згадки немає, лише про церкву Пресвятої Трійці, яку передали уніатам. В пізніших актах із XVIII ст. згадується лише місце, де стояли церква і монастирок Пресвятої Трійці. З цих актів випливає, що на площі власне стояла церква і коло неї вже пасли худобу. Значить, бурхливого життя там у цей час не було, а чи було воно перед 1624 р. — невідомо. Взагалі, церква робить враження старої і занедбаної. Люстрації XVII ст. не згадують в Белзі такої церкви—чи це не є доказ того, що її не було у 1565р.? Тоді маємо в люстрації згадку про лан, званий Троїцьким. Ця згадка більш затемнює, ніж вияснює справу. Не можна однозначно сказати, чи стояла в 1565 р. вже ця церква, чи її не було. А була лише легенда про Свято- Троїцьку церкву з княжої доби. Очевидно, що на це питання відповідь можуть дати місцеві археологічні дослідження. Розкопки тут велися в 1936 р. Я. Пастернаком і повторні — у 1988 р. Інститутом суспільних наук (тепер українознавства) під керівництвом В. Петегирича. У культурному шарі знайдено уламки кераміки, шматки полив'яних плиток, а також 4 без інвентарних поховань. Це дає можливість археологам стверджувати, що тут у XII—XIII ст. існувало підміське поселення, на місці якого у після монгольський період виник монастир, була збудована церква та біля них з'явився цвинтар.

Цікавою є також історія міської парафіяльної церкви св. Духа. Першу згадку про неї мають документи 1636 р. Але родовід її старший. У люстраціях XVI ст. не бачимо її, натомість виступає там церква св.Димитрія, датується 1531 р. Церква св. Димитрія була головною парафіяльною, пізніше названою св. Духа. Отже, виходило б, що церква св. Духа замінила давню свято Димитріївську, бо в документах XVIII ст. окремої церкви св. Димитрія не згадується. Документи дають нам відповідь, як це сталося. В суперечці за одну четверту поля між Белзьким шпитальним парохом латинського обряду та міщанами, міщани зізнаються, що та одна четверта поля була віддана «на церкву св. Духа на утримання пароха в 1554 р. в день св. Францішка та до шпиталю не належала». Але є люстрація, видана на 10 років пізніше, де немає зазначеної церкви святого Духа, проте є церква св. Димитрія. Справу пояснюють дальші слова документу, що та «чвертка не до костелу належить, а до церкви св. Димитрія, а тепер названої св. Духа». Зіставлені обидва вислови дають цілком ясну відповідь: церкву, що в 1554 р. називалася церквою св. Димитрія, пізніше перейменовано в церкву св. Духа. Так само лишилася вона парафіяльною міською церквою, як була і раніше. Отже, церква св. Димитрія XVI ст. і церква св. Духа XVII—XVIII ст. — це одна і та сама церква. Деякі дослідники, як от: о. Чернецький, М. Голубець вважали їх за дві — окремі. На жаль, із візитаційних актів 1731,1762,1774, 1780 років випливає, що такого точного опису церкви, як василіанський інвентар свято- миколаївської церкви, немає. Довідуємося з них, що при тій церкві не було окремої дзвіниці, але дзвони були завішені над притвором. З цього виходило б, що над притвором була копула. Отже, церква, правдоподібно, була трьохбанна, мала 10 вікон: більших, менших, у дерев'яних рамах. А дверей, за однією люстрацією було троє, за іншою — 5. Церква була дерев"яна, мала над притвором 4 дзвони, потім ще взяли 3 дзвони з церкви св. Миколая. Отже, в 1774 р. їх вже було 7. Коло церкви був цвинтар.. Візитації 1731 р. вказують, що до церкви належить одна четверта поля при дорозі до Перемислова, а також шпиталь, в місті «між домами, поза ринком». А на Любельському передмісті згадано город, що належить до руського шпиталю. Як бачимо, цей шпиталь існував без перерви у XVIII ст. У візитації 1782 р. зазначено, що парох церкви св. Духа повинен подбати про бакаляра, щоб учив дітей. У1785 р. парафію перенесли до відданого їй монастиря сс. Домініканок і до їхнього костелу. Невідомо, чи старий будинок церкви існував на той час, чи цю назву перенесли на нову церкву. В люстрацїі 1792 р. читаємо: «Город за парканом колишньої церкви св. Духа». Значить, виходить, що в 1792 р. старої церкви вже не було. В люстраціях вказуються прізвища парохів цього храму: о. В. Предзімірський (1731—1735 рр.), о. І. Предзімірський (1760 р.), о. Теодор Вітусовський (1760— 1813 рр.).

Церковне життя міста проходило і в храмах двох домініканських монастирів. Вони з'явилися за часів польського панування. Один із них — давній. Це був монастир оо. Домініканців, збудований ще в 1394 р. Первісне його розташування - невідоме. Цілком можливим є закладання монастиря при площі Ринок. У 1556 р. на території цього монастиря споруджується мурований костел св. Миколая, руїни якого є і до нині. Архітектор Бодзант виконував замовлення фундатора костелу Єремії Земовита, польського князя. Ю. Захарієвич, котрий побував в Белзі в 1892 р. згадує, що у захристії костелу знаходився портрет засновника монастиря. У XVII ст. до монастиря добудовуються в’їздна вежа і приміщення. Костел закладений у плані хреста з півкруглою апсидою та розвинутим трансептом. Північна частина костелу або ж не була зведена, або у XVIII ст. розібрана, через аварійний стан.

Діви Марії у 1784 р. став греко-католицькою парафіяльною церквою св. Миколая.