3. Початок «холодної війни» та формування військово-політичних блоків.

Ще під час Ялтинської конференції в 1945 р. між західними союзниками та СРСР виникли серйозні конфронтації стосовно повоєнної долі Європи, особливо серйозним каменем спотикання стало питання розподілу сфер впливу, а особливо польське питання. Проте доки тривала війна з Німеччиною союзники змушені були співпрацювати. Проте вже на Потсдамській конференції в липні 1945 р. суперечності між учасниками антигітлерівської коаліції щодо повоєнного врегулювання значно загострилися. Оволодіння США монополією на ядерну зброю, насадження про-радянських режимів у Центральній та Південно-Східній Європі, підтримка Радянським Союзом прокомуністичних сил у інших регіонах поглибили взаємну недовіру. Прагнення Радянського Союзу скористатися наслідками війни для різкого розширення свого впливу не могло не викликати тривоги західних політиків.

Світ вступив у нову фазу міжнародних відносин, яка отримала назву – «холодна війна». «Холодна війна» – це стан політичної, економічної, напіввійськової конфронтації між країнами й суспільно – політичними системами. Стала основою зовнішньої політики двох наддержав СРСР та США (створення військово-політичних блоків), що призводило до постійної міжнародної напруги.

Початком «холодної війни» вважають 5 березня 1946 р., коли колишній прем'єр-міністр Великої Британії У. Черчілль, виступаючи в американському місті Фултоні, у присутності нового президента США Г. Трумена довів, що ситуація в Європі небезпечна для долі західних демократій. На його думку, через усю Європу - від Балтики до Адріатики - пролягла "залізна завіса". Для захисту західних демократій англійський політик закликав об'єднати зусилля США і Великої Британії.

Вже 12 березня 1946 р. президент Трумен звернувся з посланням до конгресу США, в якому проголосив доктрину стримування Радянського Союзу у зв 'язку з комуністичною загрозою, що нависла над країнами Європи та Азії, зокрема над Грецією та Туреччиною. Президент заявив про намір надати Греції і Туреччині військову й економічну допомогу у розмірі 400 млн дол. Трумен визначив зміст суперництва, що почалося між США і СРСР, як конфлікт між демократією і тоталітаризмом. Так з'явилася на світ доктрина Трумена, що стала початком переходу від післявоєнного співробітництва до протистояння.

План Маршалла.

5 червня 1947 р. державний секретар США Джордж Маршалл запропонував країнам Європи економічну допомогу для їх відродження. СРСР оцінив цей план як спрямований на капіталістичне уярмлення Європи Америкою і змусив своїх східноєвропейських сателітів відмовитися від участі в реалізації плану Маршалла. У цих країнах був прискорений процес переходу влади до рук комуністів, до 1948 р. цей процес загалом завершився. Для координації діяльності компартій Східної Європи у вересні 1947 р. було створено Інформаційне бюро (Комінформ). Радянське керівництво проголосило про розкол світу на дві непримиримі системи.

У квітні 1948 р. 16 західних країн підписали план Маршалла, за яким вони повинні були отримати 17 млрд дол. допомоги протягом чотирьох років. Як попередню умову для надання допомоги США поставили вимогу про виведення комуністів зі складу урядів та відкриття європейських ринків для товарів США.

Для зміцнення військової могутності західних країн і координації їх діяльності 10 європейських країн: Бельгія, Ісландія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Італія, Велика Британія, Франція, а також США і Канада створили у 1949 р. воєнно-політичний союз - Організацію Північноатлантичного договору (НАТО). 1952 р. до НАТО увійшли Греція і Туреччина, 1955 р. - ФРН.

Слідом за НАТО з'явилися й інші військово-політичні організації: 1954 р. - Організація Договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), до якої ввійшли США, Велика Британія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни, Пакистан; 1955 р. за участю Великої Британії, Туреччини, Іраку, Пакистану та Ірану створено Багдадський пакт, що 1959 р. був перейменований у СЕНТО після виходу з нього Іраку.

Країни Східної Європи зі свого боку також продовжували зміцнювати свою згуртованість. 1 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного вирішення економічних проблем у зв'язку з розколом Європи. У травні 1955 р. у відповідь на включення ФРН до НАТО СРСР і його союзники створили військово-політичний союз - Організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина та Радянський Союз). Звичайно як у РЕВ так і ОВД ключова роль належала СРСР, який виступав економічним та політичним спонсором для країн Східної та Центральної Європи.