Альбедо деяких поверхонь (за Гороховим, 1991)

Тип поверхні	Альбедо
Щебінь гранітний Бита цегла Бруківка Асфальт чорний Земля Мармур білий полірований Покрівельне залізо Штукатурка Бетон Цегла червона Граніт сірий Пісок жовтий Мармур білий шорсткий Зелені насадження	2 2,5 3 4 4,5 5,5 6 8 8,5 10 11,5 14,5 16 8-46

Альбедо залежно від щільності, розміщення листя і форми крони може змінюватися, як бачимо з даних табл. 2.2, у межах 8-46%. Дерева з найбільшим альбедо дають найкращий захист від теплової енергії і їх використання має велике практичне значення. За даними В.А. Горохова (1991), альбедо усієї крони дерева може бути на 12 - 15% менше альбедо одного листка. Чим менше листок, тим менше теплової енергії відбиває крона рослини. Альбедо хвойних рослин значно менше листяних. Слід брати до уваги, що сонячне проміння є в основному листя верхньої частини крони.

Підбір поверхонь з різними альбедо дає можливість регулювати тепловий режим у саду чи парку. Наприклад, якщо замість асфальту покласти піщано-бетонні плити, а підпірну стінку покрити в’юнкими рослинами, випромінювання тепла буде становити лише 0,16 кал/см² у хвилину (втричі менше, ніж за умов мертвої підстеляючої поверхні).

На озеленених територіях середньої смуги і півночі України, де сонячна радіація значно менша, ніж у південних областях і Криму, доцільно створювати більше відкритих, освітлених сонцем галявин на південних схилах. Особливо це стосується західних областей України, де інсоляційний режим послаблений через високу частку хмарних днів. Схема інсоляційного режиму забудови зображена на р. 2.4.

2.1.5.2. Роль зелених насаджень у киснезбагаченні і регулюванні складу со2

Киснезбагачувальна функція зелених насаджень полягає насамперед у наповненні атмосфери киснем, споживання якого постійно зростає, особливо у місцях концентрації промисловості та транспорту.

Поглинання СО₂ і виділення кисню в атмосферу пропорційне усій фітомасі насадження. Фізіологічними дослідженнями встановлена добова продуктивність фітоценозу СО₂ у міліграмах на 1 г сирої маси листя: береза повисла утворює 69,9 мг/г, бук європейський – 52,9, дуб звичайний – 43,2, сосна звичайна – 17,1, ялина звичайна – 14,2, модрина європейська – 81,5 мг/г, тобто різниця в інтенсивності становить п’ять разів. Особливості накопичення лісовими фітоценозами нетто-продукції сухої речовини і виділення кисню наведено в т.2.3.

Таблиця 2.3

Накопичення лісовими формаціями нетто-продукції сухої речовини і виділення кисню (за Молчановим, 1973)

Рослинна формація	Нетто-продукція сухої надземної речовини, т/га	О2 (виділення), т/га
Вічнозелений мішаний ліс Листяний мішаний ліс Сирий вічнозелений ліс Сирий листяний мішаний ліс (з опадом листя) Вологий листяний змішаний ліс (з опадом листя)	29 6 20 15 10	38 8 26 20 13

У сонячний літній день 1 га лісу продукує 120-150 кг нової сухої фітомаси, поглинаючи 220-275 кг СО₂ і виділяючи 180-215 кг кисню. Це забезпечує киснем 430-500 осіб, які одночасно перебувають в лісі протягом 10 год. Чотири дорослих дерева забезпечують добову потребу в кисні однієї людини.

Один квадратний кілометр лісу виробляє більше тисячі тонн кисню в рік, а один квадратний кілометр степу – близько півтисячі тонн. 20-річне соснове насадження площею 1 га поглинає щорічно 9,35 т вуглекислого газу і виділяє 7,25 т кисню; 60-річне соснове насадження виділяє 10 т кисню. Найактивніші в цьому процесі середньовікові насадження. В сонячний день 1 га лісу поглинає з оточуючого повітря в середньому 220-280 кг вуглекислого газу, виділяючи 180-220 кг вільного кисню.

Створення міських насаджень-фітомеліорантів слід здійснювати з урахуванням поповнення кисню, який інтенсивно споживається сусідніми промисловими територіями, транспортними магістралями або ж житловими масивами. Іноді, особливо в години помітного смогу, цим територіям потрібен кисень, як кажуть, якраз “в цю хвилину”.

Згідно з даними краківського дослідника Стажецького, протягом річної вегетації з 1 м² поверхні листя виділяється така кількість кисню (кг): бузок – 1,1; осика – 1,0; граб – 0,9; ясен – 0,89; дуб –0,85; сосна – 0,81; клен – 0,62; ліщина – 0,59; бук – 0,55; липа дрібнолиста – 0,47; жостір – 0,33.

Виходячи з цих даних, можна зробити розрахунок киснезбагачувальних можливостей 100-річного бука, 800 тис. листків якого мають загальну площу листкової поверхні 1600 м² і виділяють протягом вегетаційного періоду 800 кг кисню. Таку ж продуктивність мають 1700 молодих буків з діаметром крони 2 м. Цей простий розрахунок свідчить про великі можливості старих ширококронних дерев. За даними польського дослідника Мичковського (1975), вартість продукованого 100-річним буком кисню в тисячу разів перевищує вартість його деревини.

Безсумнівно, що при підборі асортименту деревно-чагарникових порід для озеленення необхідно брати до уваги ефективність різних рослин у процесі газообміну. Наприклад, якщо ефективність ялини звичайної – 164, то липи широколистої – 254, дуба звичайного – 450, тополі берлінської – 691.

Підраховано, що 1 га міських зелених насаджень поглинає протягом 1 год. 8 кг СО₂, тобто таку кількість, яку виділяє за цей час 200 осіб. Для того щоб людина мала в місті здорове оточуюче середовище, – стверджують прихильники цього досить примітивного розрахунку – необхідно на одного міського жителя мати 50 м² зелених насаджень. Н.Э.Романов (1969), наприклад, стверджує, що для забезпечення оптимальної норми кисню на людину в рік (400 кг) доцільно мати площу зелених насаджень на одну особу 0,1-0,3 га. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує, щоб на одного мешканця припадало 50 м² міських зелених насаджень і 300 м² – заміських. Цей показник підтверджують розрахунки Бернатського (США), який виходив з того, що поверхня листя площею 25 м² може виділяти в сонячний день стільки О₂, скільки необхідно людині на цей період. Однак, оскільки людина також вдихає кисень вночі та зимою, тобто коли немає асиміляції, то їй для забезпечення себе киснем необхідно 150 м² зеленого простору.