2.6.7. Зелені насадження на території санаторіїв, будинків відпочинку і дитячих таборів

Беручи до уваги особливості відпочинку в цих рекреаційних установах, зелені насадження на їх територіях створюють як високохудожні архітектурно-ландшафтні комплекси, які відіграють важливу естетичну, оздоровчу і лікувальну роль, піднімають біотонус людей, сприяють їхньому оздоровленню.

Територія цих рекреаційних обєктів має властиві їм функціональні зони: лікувально-профілактичну, житлову (спальних корпусів), господарську і паркову, в якій створюють майданчики для проведення культурно-освітніх і спортивних заходів. Перед адміністративними, лікувальними та спальними корпусами влаштовують партерні газони з квітниками, клумби, рабатки. Часто фасади цих приміщень, обернуті на південь, озеленюють ліанами. Регулярними прийомами користуються, формуючи входи та центральні алеї, які ведуть до адміністративного корпусу. Паркова територія санаторію формується, як і в лікарняних закладах, з урахуванням фітотерапевтичної дії зелених насаджень, усього рослинного покриву.

В дитячих оздоровчих установах виділяють зони культурно-просвітньої і спортивної роботи, паркову і господарську. Для занять суспільно-корисною працею створюють зону з плодово-ягідним садом і городом. Розосередження зон на просторих територіях дитячих таборів, розмежованих парковими насадженнями, забезпечують їм добру ізоляцію.

Громадський центр дитячого табору з місцем для проведення зборів і лінійок планують у строго регулярному стилі, решту території – у вільному ландшафтному. Багатий асортимент дерев і чагарників, який використовують в озелененні таборів, а також спеціально створені дендрарії і колекційні ділянки розширюють знання дітей про біорозмаїття, яке вимагає постійної охорони і бережного ставлення людей.

2.6.8. Насадження при житлових будинках садибної забудови

В умовах ринкової економіки і приватної власності на землю зявляються нові можливості формування зелених насаджень. Цьому передусім сприяє збільшення площі земельних ділянок, а також більші можливості у виборі архітектурних рішень при спорудженні житлових будинків. Перехід від уніфікованої житлової забудови до індивідуальної сприяє урізноманітненню прийомів садово-парковго мистецтва, які є традиційними на Заході, зумовлює потребу в розширенні асортименту красивоквітучих дерев і чагарників, форм, особливо вічнозелених, ліан, грунтопокривних і багаторічних рослин, квітів.

Ширина садиби по фронту вулиці становить приблизно 20 м. Присадибну ділянку облаштовують і озеленюють, беручи до уваги її функціональний розподіл: житловий будинок, двір, город і фруктово-ягідний сад.

Особливу увагу приділяють палісаднику – декоративному саду перед будинком, в якому використовують різноманітні квітково-чагарникові композиції, експонують рідкісні за формою, колоритом, цвітінням, формою рослини. Завдяки різноманіттю декоративних дерев, чагарників і квітів та їх вмілому підбору за періодами цвітіння палісадники часто являють собою сади безперервного цвітіння.

Вздовж доріжки, що веде до будинку, влаштовують зелені стрижені бордюри або ж міксбордери (в основному з багаторічних рослин), які характеризуються багаторазовою зміною цвітіння впродовж вегетації. Для декорування фасадів будинків використовують ліани. Якщо територія садиби прилягає до природних водотоків чи водойм, то її включають у загальну систему озеленення території, оформивши різноманітними прибережними рослинами.

Останнім часом у присадибне озеленення широко вводять представників природної флори - красивоквітучі або з гарною побудовою стебла, листя, плодів, а також лікарські рослини та медоноси.