2.1.4. Рекреаційна функція зелених насаджень

Рекреація (від лат. рекреаціо – відновлення, польськ. рекреація – відпочинок) – відпочинок, відновлення сил людини, використаних у процесі праці. В цьому значенні цей термін використовується з 60-х років ХХ ст. Рекреація характеризується величиною часу, в рамках якого відбувається відновлення сил, і діяльністю, усвідомлено чи інстинктивно цілеспрямованою на це відновлення. Практично всю свою історію зелені насадження служили для відпочинку. Наприклад, сади утіхи з басейнами і ароматними квітами Персії, Індії, Китаю, еллінської Греції і республіканського Риму. Просторі боскети з залами і кабінетами, фонтанами і барвистими партерами Версалю теж служили для відпочинку, але не від праці, а від неробства королівської знаті.

Початок трудової рекреації серед зелені слід шукати в період інтенсивного розвитку капіталістичних міст, коли почалося створення прогулянкових бульварів у Парижі (так званих променад) та перших скверів у Лондоні, Манчестері та інших містах Англії. В цей період королівські сімї були вимушені під тиском міської громадськості відкрити свої сади і парки для публічного використання (Гайд-парк у Лондоні, Тюільрі і Фонтенбло у Парижі, Літній Сад у Петербурзі та ін.). З середини ХІХ ст. міста починають закладати міські сади і парки. Наприклад, у Львові починаючи з 30-х років ХІХ ст. створено три парки – Високий Замок, Стрийський і Личаківський. Так створюються умови для внутріміської рекреації широких верств міського населення – як багатих, так і бідних.

Американці першими відчули потребу у заміській рекреації і створили у 1873 р. перший національний парк – Йєллоустоунський. В 70-х роках ХХ ст. у 18 країнах світу налічувалося понад 1000 національних парків. Довкола Ленінграда у 30-40-х роках ХХ ст. створюються перші у світі лісопарки.

Виходячи із структури рекреаційних ресурсів (міські сади і парки, сквери і бульвари, набережні, заміські парки, лісопарки і національні парки, зони відпочинку), а також самої рекреаційної діяльності людей, рекреацію мешканців великих міст поділяють на внутріміську і заміську. Як в одній, так і в іншій виділяють зони ближньої, середньої і далекої рекреації (Кучерявий, 1991).

Зона ближньої внутріміської рекреації, або “рекреації біля порогу дому”, повязана з відпочинком поблизу житла, місця роботи або навчання (внутріквартальні сади і сквери, сади на території дошкільних і навчальних закладів, організацій і підприємств тощо). Сюди належить “інтимна” зелень балконів і терас, садів на дахах, ампельна зелень на стовпах ліхтарів і на підвіконнях, у контейнерах, вертикальне озеленення стін і пергол, звисаючі квітники. Тут найчастіше відпочивають люди похилого віку, батьки з немовлятами та діти.

Зона середньої внутріміської рекреації розташована на відстані 10-20-хвилинної пішохідної або 10-15-хвилинної транспортної доступності від житла. Як правило, це районні парки або парки житлових масивів, створені методами садово-паркового мистецтва, в яких можна здійснити чимало видів рекреаційної діяльності – від прогулянок до участі в різних іграх та атракціонах. Відпочивають тут усі категорії населення, але переважає молодь.

Зона далекої внутріміської рекреації розташована на віддалі 20-30-хвилинної транспортної доступності від житла. Це міські парки, лісопарки та лугопарки. Центральним парком великих міст України вважають парк культури і відпочинку, в якому людина може використати найповнішу гаму рекреаційного сервісу -– від тихого відпочинку в зеленій частині чи на прогулянковій доріжці до галасливих атракціонів з “чортовим колесом” або ж занять у спортивному комплексі.

До зони далекої рекреації належать також зоопарки, ботанічні сади, куди приходять дорослі і діти з пізнавальною метою.

Зона ближньої заміської рекреації знаходиться на контактній межі міста і приміської зони з її лісами, луками, водоймами чи полями. Вона є ближньою для мешканців нових мікрорайонів, створених на вільних просторах передмість. Наприклад, для львівської Майорівки – це Винниківський, для Голоско – Брюховицький лісопарки, а для Сихова – лісове урочище “Зубра”. Місця відпочинку знаходяться тут в 10-15 хвилинах пішохідної доступності.

Зона середньої заміської рекреації знаходиться в годинній-півторагодинній транспортній доступності. Крім відпочинку в лісах чи на водоймах зеленої зони міста сюди належить і відпочинок у приміських садах і городах. У цій зоні знаходяться пансіонати, санаторії, дитячі табори, де відбувається тривалий відпочинок (р. 2.3).

Зона далекої заміської рекреації знаходиться в дво-тригодинній транспортній доступності і розташована в національних парках, рекреаційних туристичних комплексах, куди рекреанти виїжджають на суботній і недільний відпочинок або ж на тривалий період відпустки. Для львівян – це національні парки “Сколівські Бескиди” (Карпати), “Яворівський” (Розточчя), “Шацький” (Полісся) та ін.

Оскільки практично вся міська і заміська зелень виконує рекреаційні функції, виникає питання її нормування з розрахунку на одного мешканця міста. За даними англійських і голландських літературних джерел, показник зелені на одного мешканця в цих країнах становить 20 м². У Англії цей досить великий показник рекреаційних територій включає площу спортивної зелені стадіонів, майданчиків для гри в гольф і т.п. В Голландії, де в основному панує культурний ландшафт, цей показник включає відпочинкові зелені території поблизу міст. Взагалі нові міста Англії, як і нові райони голландських міст, вирізняються включенням у забудову великих зелених просторів.

В Україні особливу увагу приділено підвищенню ландшафтотвірної ролі зелених насаджень як обєктів рекреації на територіях міст, де виділені такі структурні підрозділи урбанізованого ландшафту: житлової забудови, промислових територій, транспортних комунікацій і зелених масивів, серед яких значну частину займають садово-паркові ландшафти.

Розрахунок “Норми озеленення сельбищної зони” можна провести за такою формулою (Кучерявий, 1973):

Н_ос =

де Н_ос – норма озеленення сельбищної зони; П_жз – площа насаджень житлової забудови; П_пт – площа насаджень транспортних комунікацій; П_зм – площа зелених масивів (загального і обмеженого користування та спеціального призначення); К_ж – кількість міських жителів.

Рівень озеленення м. Львова за цією формулою становить близько 30 м² на 1 мешканця.

Забезпечення міського населення насадженнями загального користування, тобто насадженнями вільної рекреаційної доступності, обчислюємо за такою формулою (Кучерявий, 1973):

Н_нзк =

де Н_нзк – норма насаджень загального користування; П_п – площа парків; П_с – площа садів і скверів; П_бн – площа бульварів і набережних.

Для Львова цей показник дорівнює 8.8 м² на 1 мешканця і є значно нижчим порівняно з іншими містами (Київ, Москва, Тбілісі та ін.). В звязку з цим для більшої наочності для порівняння вводять розрахунок “коефіцієнта загального використання” міських зелених насаджень (Кучерявий, 1973):

К_зн =

де Н_нзк – норма насаджень загального користування; Н_ос – норма озеленення сельбищної зони міста.

Для Львова, наприклад, він дорівнює 29%, а для Тбілісі – 44,4%. Отже, в мешканців грузинської столиці є більше шансів відпочити в насадженнях загального користування, ніж у львівян. Це й справді так: якщо в Личаківському районі міста на одного мешканця припадає 19 м² облаштованих паркових територій, то в Залізничному – всього 5 м².

В Україні розроблено ряд державних нормативних документів, які регламентують норми озеленення залежно від природно-кліматичних умов, народногосподарського профілю і чисельності населення міста чи селища.

Формування озеленених просторів в рекреаційних цілях передбачає (Єрохіна, Жеребцова, Вольфтруб та ін., 1987):

створення безперервної системи озеленення з включенням водойм, заплав рік і лук;

виділення композиційно-рекреаційних центрів;

– встановлення спеціальних режимів користування для окремих ділянок (наприклад, ландшафтні чи інші заказники);

виділення і збереження ядер екологічної рівноваги (у великих парках, лісопарках і національних парках);

збереження і створення насаджень, забезпечення стійкої структури, збагачення асортименту рослин, забезпечення постійного нагляду;

забезпечення озеленених просторів дорожно-стежковою мережею;

організація інших видів благоустрою.

Урбанізаційні процеси з їх стресами і погіршенням стану довкілля мають бути певною мірою компенсовані відпочинком у лісопарках, парках, садах і скверах, на алеях і бульварах.