Розподіл відвідувачів за зонами пішохідної доступності

Доступність, хв.	До 10	10-20	20-30
Загальний потік відвідувачів, %	0.39	0.45	0-16

Ширину паркових алей і доріг слід приймати залежно від їх функціонального призначення і розташування в зонах парку (т. 2.26).

Таблиця 2.26

Ширина паркових алей і доріг

Типи паркових алей і доріг	Ширина, м	Інтенсивність пішохідного руху при розрахунковій смузі 0.75 люд./год.
Основні пішохідні алеї і дороги	6.0-50.0	До 600
Другорядні алеї і дороги	3.0-8.0	До 300
Додаткові пішохідні дороги і стежки	0.75-3.0	-
Велосипедні доріжки	1.5-2.5	-
Дороги для кінної гри (в екіпажах, на санях, верхи)	2.5-6.5	-
Господарські проїзди	3.5-5.5	-
Примітка: 1. По основних і другорядних алеях і дорогах проїзд допускається. 2. В ширину пішохідних алей включають зони пішохідного руху, розмежувальні зелені канали, лотки, смуги для встановлення лавок. Влаштування розмежувальних зелених каналів необхідне при ширині 10-12 м.

Щільність дорожно-стежкової мережі залежить від функціонального спрямування зони. У “вестибюльній” частині і зонах з активними видами відпочинку потрібно передбачати густу дорожно-стежкову мережу, що сприяє швидкому розосередженню відвідувачів по території. В зонах з пасивними видами відпочинку – рідку, а в зонах з низькою відвідуваністю кількість алей і стежок зводиться до мінімуму. Площа доріг і алей не повинна перевищувати 8-15% загальної площі парку, а їх відносна протяжність – 300-400 м/га.

Пропускну здатність алей парку визначають, виходячи з одночасної ємності парку і інтенсивності руху відвідувачів по даній алеї.

Загальну ширину паркової алеї розраховують, беручи до уваги інтенсивність руху відвідувачів і пропускну здатність однієї смуги руху за формулою:

Ш_а = ,

де І – інтенсивність руху відвідувачів по одній алеї, люд./год.;

П_с – пропускна здатність однієї смуги руху, яка приймається 600 люд./год;

0.75 – ширина однієї смуги руху, м.

Інтенсивність руху по алеї (центральній або другорядній) встановлюється з урахуванням коефіцієнта розподілу відвідувачів по вхідних вузлах (К_н=0.6-0.8).

Головна пішохідна алея в святкові дні повинна забезпечити максимальну пропускну здатність до 600 чол./год. У крупних парках її рекомендують передбачати у вигляді еспланади завширшки 25-50 м.

Центральна, або головна, алея, яка зв’язує всі основні функціональні зони і композиційні домінанти, може бути композиційною віссю всього паркового комплексу.

Майданчики для відпочинку можуть мати різне функціональне призначення: для тихого відпочинку (одиночний, груповий), активного відпочинку (сімейний, груповий, колективний), видовищ і розваг (культурно-масові заходи, танці), споглядального відпочинку, а також видові і т.п. Характеристика майданчиків наведена в табл. 2.27.

Таблиця 2.27

Типи паркових майданчиків та їх параметри

Майданчики	Площа, м2
	Загальна	Мінімальна на 1 відвідувача
Розвантажувальні біля входів	З урахуванням пропускної здат-ності прилеглих алей	1.5
Для відпочинку (читання і настільні ігри, споглядальний відпочинок): Малі (на 1-2 чол.) Середні (на 3-5 чол.) Великі (на 6-15 чол.)	5-15 20-50 60-200	5.0 5.0 10.0
Галявини (читання, відпочинок у шезлонгах, ігри): Малі Середні Великі	250-450 500-900 1000-1200	25.0 30.0 40.0
Видові	10-150	5.0
Для культурно-масових заходів (лекції, концерти)	200-500	3.0
Танцювальні	150-500	2.0
Ігрові (малорухомі ігри з піском, рухомі колективні, ігри спортивного характеру) для дітей До 3 років 4-6 років 7-14 років	10-100 10-100 120-300 500-2000	3.0 3.0 5.0 10.0
Спортивно-ігрові (від поодиноких до масових ігор спортивного характеру): Для дітей 10-17 років Для дорослих	150-7000 10-7000	10.0 10.0
Ігрові комплекси для дітей до 14 років (рухомі колективні ігри)	1200-7000	15.0
Автостоянки (2-3 машиномісця на 100 відв., на І чергу, 5-7 – на перспективу	500-5000	0.5 – на І чергу 1.25 – на персп.

Внутріпарковий транспорт передбачається в парках площею більше 300 га, а в умовах складного рельєфу і розосередженого розташування об’єктів – при площі 150-300 га.

2.5.1.4. Інженерна підготовка й обладнання

Інженерна підготовка території парку передбачає заходи, повязані з вертикальним плануванням, регулюванням водного режиму території, берегозахистом, боротьбою з яроутворенням і зсувами. Склад і спосіб їх здійснення залежать від типу парку, природних і планувальних особливостей його території.

Вертикальним плануванням вирішується раціональна зміна форми і ухилів рельєфу парку з метою будівництва обємних і площинних споруд, формування паркових композицій, створення сприятливих ухилів для відводу надлишків дощових вод і організації пішохідного та транспортного руху. Заходи з вертикального планування слід проводити з мінімальним порушенням рельєфу паркової території і забезпечувати, за можливістю, повне збереження грунтового шару і рослинності.

Водовідвід поверхневих стічних вод слід здійснювати в основному відкритим способом по рельєфу і водовідвідних каналах, кюветах і лотках із скиданням води в зливову каналізацію або в водойми, розташовані за межами парку нижче за течією. На ділянках парку з ухилами рельєфу, що перевищують допустимі для створення нерозмивних швидкостей, слід застосовувати штучне кріплення водовідводів дернуванням, мощенням, бетонуванням.

Регулювання водного режиму території парку забезпечується підтриманням рівня грунтових вод на позначках, що виключають заболочування, високе стояння або виклинювання їх на поверхню в денний час; захист прибережних територій від затоплення і підтоплення; обводнення і створення сприятливого водно-санітарного режиму.

Під час проведення заходів з інженерної підготовки особлива увага повинна бути приділена встановленню відповідності висоти стояння рівня грунтових вод вимогам рослинності до водного режиму грунту. Для різних видів рослинності і грунтів вона визначається водно-балансовими розрахунками при умові оптимальної вологості грунтів або за даними дослідів.

При пониженні рівня грунтових вод на всій території парку або окремих її ділянках попередньо проводять заходи з організації поверхневого водовідводу і посилення дренуючого впливу водоприймальників. Якщо бажаного ефекту не досягається, намічають спеціальні заходи – створення дренажних систем, влаштування ставків-копаней і т.п.

У парках, що розташовані на берегах крупних водойм (головних річок, водосховищ, озер), передбачають заходи з захисту території від підтоплення і затоплення паводковими водами, які повторюються раз у десять років. Величина зони впливу водойми на прилеглу територію визначається топогідрогеологічними умовами місцевості.

Від підтоплення захищають шляхом регулювання стоку, підсипання або намивання території, обваловування.

Регулювання стоку для таких водойм слід передбачати в складі проекту комплексного використання і охорони водних ресурсів усього басейну.

Підсипання або намивання слід проводити до позначок, що перевищують розрахунковий горизонт високих вод (витрата 10% забезпеченості) з урахуванням розрахункової висоти хвилі і її накату не менше ніж на 0,5 м.

Для захисту берегових територій парку від руйнування під дією хвилевих і зсувових процесів здійснюють берегозахисні заходи – берегоукріплювальні, протизсувові і пляжеутримувальні.

Для ділянок парку, що постраждали від ерозійних процесів з яроутворенням, у проекті передбачають поверхневий водовідвід з прилеглої території і укріплення вершин, схилів і дна ярів. Залежно від типу і характеру росту яру для його укріплення застосовують дернування, посадку деревно-чагарникової рослинності, уположення і терасування крутих (більше 45^о) схилів, засипку вершин; влаштування простих гідротехнічних споруд – консолей, швидкотоків, перепадів – для закріплення вершин.

Інженерне обладнання парку вирішується у складі централізованих систем інженерного забезпечення населених місць, виробничих і курортно-рекреаційних зон як комплекс інженерних споруд і влаштувань водопостачання, каналізації, електро- і теплопостачання, телефонізації, радіофікації та санітарної очистки території.

Влаштування децентралізованих систем інженерного забезпечення парку вимагає спеціального техніко-економічного обгрунтування.

Водопостачання парку повинне забезпечувати безперебійну подачу під бажаним напором необхідної кількості господарсько-питної і поливальної води у всі точки водоспоживання. При цьому слід брати до уваги, що:

територія парку забезпечується роздільними системами водопостачання – господарсько-питним і поливальним водопроводом з живленням останнього з річок, озер, ставків та інших відкритих водойм;

водопровідні мережі парку проектуються кільцевими і тупиковими. Тупикова система вимагає влаштування водойм для зберігання протипожежних запасів води;

водопровідні мережі парку прокладають по природному схилу місцевості на постійних глибинах, які визначаються умовами їх експлуатації;

господарсько-питний водопровід прокладають до будівель і спортивних споруд парку, місць масових видів відпочинку і спорту, алей інтенсивного руху відпочиваючих, при обґрунтуванні – до штучних водних облаштувань (малих фонтанів, декоративних басейнів). Питні фонтанчики обладнують з розрахунку один на 200 м² площі або на 0,5 км інтенсивної прогулянкової траси;

поливний водопровід підводять до ділянок парку, які вимагають систематичного поливу, до штучних водних облаштувань, а при необхідності – до сховищ протипожежних запасів води. На інших ділянках парку використовують поливальні машини;

використання для поливу господарсько-питної води допускається у виняткових випадках. При цьому слід передбачати її попереднє відстоювання і природний прогрів у басейнах;

поливний водопровід обладнують поливними кранами з насадками ручного або механізованого способу поливу. Їх розташування в плані повинно забезпечувати перекриття зон поливу по всій площі ділянки;

для поливного водопроводу передбачається повне спорожнення мережі на зимовий період;

протипожежні запаси води повинні становити 0,5-1,0 тис. м³ для парків площею до 100 га і 1,0-3,0 тис. м³ для парків площею 100-1000 га;

норми водовідведення мають відповідати нормам водоспоживання за винятком витрат води на полив території парку;

каналізаційну систему парку проектують переважно роздільною: господарсько-фекальною (закритою) і дощовою (відкритою) з самостічним відведенням стічних вод;

в якості місцевих очисних споруд і обладнання залежно від середньодобової витрати господарсько-фекальних стічних вод, розміру і розташування площадки використовують септики, відстійники, поля зрошування або фільтрації, біологічні ставки;

у парках, де виключається можливість створення каналізаційної системи, передбачають влаштування туалетів з геометричними ямами і очисткою спеціальними автомашинами;

громадські туалети слід проектувати переважно підземними з розташуванням через 0,5-0,6 км біля місць масового відпочинку і занять спортом, вздовж алей і доріг з інтенсивним рухом з розрахунку 1 очко на 500 відпочиваючих.

Для підтримання санітарного стану території парку слід регулярно її очищати від сміття та інших відходів. При цьому необхідно брати до уваги, що:

орієнтовні норми накопичення сміття від закладів обслуговування становлять 0,27 кг на день у розрахунку на 1 співробітника; культурно-оглядових закладів – 0,04 кг на 1 відвідування; з території парку (крім маданчиків, доріжок, алей, пляжів) – 0,002 кг на день на 1 відвідувача; з майданчиків, доріжок, алей – 10 кг в рік з 1 м²; з пляжів – 0,002 кг на 1 відвідувача; відходи громадського харчування – 0,07 кг на 1 блюдо;

прибирання слід проектувати механізованим з використанням сміттєвозів (0,2 машини на 1 тис. відпочиваючих), підмітально-прибиральних машин (0,6 машини на 1 га оброблюваної площі) і поливо-мийних машин;

для збору сміття в місцях скупчення відпочиваючих і розташування закладів господарського і культурного обслуговування поблизу лавок проектують заглиблені в землю, задекоровані сміттєзбірники-урни і контейнери (1 контейнер на 5-10 га парку);

відходи парку знешкоджують на близьких централізованих звалищах або на спеціально відведених територіях.

Електро- і теплопостачання, радіофікація, телефонізація і телебачення вирішуються проектом енергопостачання парку з урахуванням вибору для конкретних умов раціональних енергоносіїв. З метою охорони природного паркового середовища найбільшого ефекту досягають використанням електроенергії.

Електропостачання забезпечує освітлення паркової території, будівель, споруд і влаштувань, а також моторів і механізмів господарсько-побутових, комунальних, культурних, розважальних та інших служб. При цьому необхідно брати до уваги, що:

електропостачання парку передбачається від централізованих енергосистем;

підведення електроенергії до парку і її розподіл по території повинні бути кабельними;

вибір типу паркових освітлювальних установок слід проводити залежно від об’єкту освітлення з урахуванням даних т. 2.28. Відстань між світильниками в центральній частині парку і по головних алеях не повинна перевищувати 30 м, на іншій території парку – 50 м.

Таблиця 2.28