2.1.3. Містобудівельна й архітектурно-художня функції зелених насаджень

Звязок міста і природи розглядається у теорії та практиці містобудування як основа розвитку будь-якого міста – від малого містечка до крупного мегаполісу. Тому зелені насадження виступають у сучасному містобудуванні як повноправні конструктивні елементи, що беруть активну участь в організації міської території, виконуючи роль центру чи осі просторового вирішення міського ансамблю, розділяючи забудову чи обрамляючи місто і його житлові райони. Формування ландшафтного середовища міста тісно повязують із завданнями районного планування – комплексного територіально-господарського влаштування району проектування, яке виходить далеко за межі міста і забезпечує раціональне розміщення продуктивних сил і найкращі умови для праці, побуту і відпочинку населення. Ідея районного планування належить відомому англійському архітектору, теоретику і практику містобудування Патріку Аберкромбі (1879-1957), який у 1921-1922 рр. першим у Західній Європі склав проект комплексного планування крупного промислового району м. Донкастера, яким передбачалося будівництво 12 міст-супутників, функціональне зонування території, створення єдиної системи транспорту. У проекті розвитку “Великого Лондона” (1944) П.Аберкромбі запропонував обмежити його розміри і визначити територіальні межі шляхом створення “зеленого поясу”. Ці ідеї паралельно реалізувалися в Радянському Союзі, зокрема у відомому генеральному плані розвитку Москви, а згодом Києва, Харкова, Мінська та інших міст. І.Д.Родічкін (1990) наводить деякі варіанти взаєморозташування міст і природних комплексів у системі розселення.

Зелені насадження є за своєю участю у формуванні міського середовища поліфункціональними, виконуючи, крім архітектурно-планувальної і естетичної функцій, ще й санітарно-гігієнічну (сануючу), інженерно-захисну, рекреаційну тощо. Цілеспрямоване використання цієї поліфункціональності зелених насаджень, як зазначають В.І.Єрохіна, Г.П.Жеребцова, Т.Й.Вольтруб та ін. (1987), знаходить також відображення ще й у двох сучасних тенденціях:

а) концентрації і більш детальній проробці системи розміщення насаджень у проектах генеральних планів міст і у проектах планування житлових районів;

б) комплексному розвитку зелених зон, які включають усі внутріміські і заміські насадження.

У звязку з цим зростає роль і значення генеральних планів міст, які мають відображати цілісність і єдність системи озеленення, відводити резервні площі, аби не дати промисловій і житловій забудові, які постійно розростаються, зайняти території, передбачені під зелені насадження. Генплан має також стояти на сторожі збереження і охорони існуючих насаджень.

Система озеленення, яка повинна забезпечити ефективну меліоративну, санітарно-гігієнічну, інженерно-захисну, рекреаційну, естетичну, архітектурно-планувальну дії рослинного покриву, передбачає рівномірність розміщення зелених насаджень на території міста, що непросто вирішити, наприклад, в умовах старих міст. Але це справа, яка має варіанти вирішення, як це робилося у XVIII-ХІХ ст. в Лондоні та інших англійських містах: на місці знесеної старої забудови будували сквери. Сьогодні в Україні, зокрема у Львові, спостерігається зворотне: сквери забудовують різноманітними приватними вставками та цілими будинками. Рівномірність розміщення зелених насаджень (великих і малих) продиктована необхідністю створення відносно рівних можливостей їх використання мешканцями міста.

Одним із важливих завдань генпланів промислових міст є створення озеленених розривів між промисловою і житловою забудовою.

Беручи до уваги вимоги районного планування і генпланів міст щодо створення єдиного міського і заміського природного простору, важливого значення набувають приміські зелені зони з їх лісопарковими поясами, що знаходяться у контакті з міськими околицями. В Києві, Харкові і Львові створені у законодавчому порядку лісопаркові господарства. На жаль, створений наприкінці 80-х років Львівський ліспаркгосп у 90-х роках перетворився у лісгосп із виробничою функцією: на його базі створено ВО “Львівліс”, що негативно позначилося на розвитку лісопаркового господарства.

І.Д.Родічкін (1990), розкриваючи містобудівельну роль зелених насаджень в плані взаємозвязку міста з природнім оточенням, виділяє такі фактори.

Величина і розташування лісових масивів. Просторі лісові масиви, які розташовані у різних напрямках від міста, створюють оптимальні умови для формування районів відпочинку з урахуванням транспортної доступності, ландшафтних та інших якостей місцевості. Сюди слід віднести і фактор обводнення, наявність водойм і водотоків. Широка ріка і водосховище можуть розчленовувати територію міста (Київ, Чернігів, Дніпропетровськ, Ужгород і т.д.) і створювати умови для розвитку зон відпочинку. Ріка може служити єдиною віссю розвитку міста і його приміської зони.

Кліматичний фактор. У містах, де вітри виступають як несприятливий екологічний фактор (холодні чи суховії), містозахисні зелені смуги створюють з урахуванням напрямів вітру. В південних районах з високим рівнем інсоляції створюють більш загущені насадження, ніж у районах з помірним кліматом.

Структура міста. В умовах розчленованої території всі вільні простори займають під великі паркові чи навіть лісопаркові масиви. В компактних містах парки і лісопарки створюють за межею міста.

Функціональне зонування міст. Від розміщення житлової і промислової забудови, комунально-складських територій залежить характер насаджень: у сельбищних зонах створюють парки, а довкола виробництв і складських комплексів – санітарно-захисні смуги.

Народногосподарський профіль міста. В містах-курортах зелені насадження є своєрідним зеленим фоном із вкрапленнями забудови. Промислові міста включають зелені насадження як захист від забруднення житлових районів промисловими підприємствами. Розташування довкола міста сілськогосподарського поясу дає можливість включати в систему озеленення яри, балки, крутосхили, береги річок, а також малородючі землі.

Транспортна ситуація. Окремі міста і селища перетинають крупні транспортні магістралі – автошляхи і залізниці. Тому цей фактор слід враховувати, створюючи шумозахисні та пилефільтрувальні і газопоглинальні смуги, які можуть зєднуватися з прилеглими парковими масивами. Широкі автомагістралі можуть розділятися зеленими смугами. Проїзні вулиці озеленюють одно- або дворядними посадками. Система бульварів і вуличних алей має перетворитися в екологічні коридори.

Санітарно-гігієнічні умови. Вираження цієї багатофакторної проблеми, яку створюють промисловість, транспорт, енергетика, будівництво і певною мірою комунальне господарство, вимагає конкретних рішень. А для цього потрібно знати джерела і величину забруднень, без чого неможливо правильно вирішити розміщення насаджень і підібрати асортимент деревно-чагарникових рослин.

Композиційно-візуальні взаємозвязки. Порушення таких звязків відбувається тоді, коли на окремих ділянках переважають штучні компоненти (забудова, транспортні, інженерні та комунальні споруди), які фактично витіснили природу, а точніше, природні компоненти ландшафту, передусім мікрорельєф, водойми та водотоки, рослинність. Завдання полягає в тому, щоб створювати умови для огляду панорам (наприклад, парк “Високий Замок” влаштований з двох рівневими оглядовими майданчиками), а також цікавих домінант (наприклад, памятник Володимиру Мономаху на крутому схилі Дніпра).

Як зазначає І.Д.Родічкін, для звязку міста з природою та створення загального враження про місто мають значення такі території:

ті, які безпосередньо (на 1-3 км) прилягають до міської забудови;

розташовані вздовж основних транспортих підходів до міста;

прибережні території;

ділянки рельєфу, що домінують у ландшафті;

ділянки, що прилягають до памятників культури та унікальних історико-меморіальних і природних комплексів;

ті, що прилягають до місць масового відпочинку.

Ці території вимагають досконалого озеленення, що базується на засадах садово-паркового мистецтва, яке естетизує, одухотворює довкілля.

Естетичне й емоційне значення насаджень зумовлене можливістю за їх допомогою урізноманітнювати враження від оточуючого простору, часто монотонного урбанізованого середовища. Зелені насадження надають місту чи його частині особливого індивідуального виразу, як скажімо, Єлісейські поля – Парижу, Гайд-парк – Лондону, міські “планти” – Кракову, Хрещатик – Києву, Високий Замок – Львову.

Зелені насадження підкреслюють, виявляють найбільш цінні в архітектурному відношенні будівлі і споруди. Наприклад, центральна алея бульвару на проспекті Свободи у Львові утворює візуальну рамку, яка підкреслює і підсилює архітектурно-художнє багатство фасаду театру опери і балету ім. С. Крушельницької, а в протилежному кінці бульвару акцентує увагу на памятнику А.Міцкевичу і стіжкоподібних кронах глоду.

Зелені насадження беруть активну участь у формуванні міських площ (Центральна площа у м. Луцьку, площі Харкова та Дніпропетровська). Ними прикрашають береги рік і водойм (Дніпропетровськ, Київ, Ужгород, Тернопіль, Черкаси). Насадження Чернігова є чудовим фоном для споруд його історичного центру.

Великий емоційний вплив має квіткове оформлення населених місць. Вміле використання фенофаз цвітіння дає можливість у містах і селищах утримувати яскраву палітру барв від квітня до пізньої осені. Добрим організатором зелених територій є газони, які на заході Європи, а особливо у США і Канаді, стали невідємною частиною не лише садів і парків, але й приватних садиб.

Архітектурно-художню виразність фасадам будинків надає вертикальне озеленення, а вулицям – алейні посадки і зелені огорожі.