2.4. Нормативна база проектування об’єктів озеленення

Нормативна база проектування обєктів озеленення сприяє раціональному використанню міських і заміських зелених територій. Норми озеленення, якими користуються в Україні, залежать від природно-кліматичних умов (виділено 6 зон: Полісся, Передкарпаття і Закарпаття, Лісостеп, Центральний Український Степ, Південний Український Степ, Південний берег Криму), народно-господарського профілю міста, селища і чисельності населення.

Для оцінки забезпечення міст зеленими насадженнями і прийняття рішень щодо розвитку системи озеленення велике значення мають такі показники: рівень озелененості території забудови, норми площі внутріміських озеленених територій, мінімальні розміри нових озеленених територій, забезпеченість населення озелененими територіями поблизу житла, величина і кількість парків тощо.

Для формування системи озеленення має бути забезпечене:

1. рівномірне розміщення насаджень загального користування на сельбищних територіях, в громадських центрах міста, на промислових, комунальних і транспортних територіях;

2. обєднання в єдину систему міських і заміських зелених насаджень мережею бульварів, озеленених пішохідних звязків, набережних;

3. взаємозвязок міського ландшафту з рельєфом, водними просторами;

4. включення системи зелених насаджень у комплекс заходів з охорони природи, оздоровлення навколишнього міського середовища;

5. при формуванні системи зелених насаджень у промислових містах особливу увагу слід приділити створенню санітарно-захисних зон;

6. у містах степових районів, оточених орними землями, особливого значення набувають масиви плодових садів, а в містах-курортах – парки санаторіїв.

Незалежно від виду системи озеленення розташування паркових територій містамає представляти комплексну систему озеленення і відпочинку, розраховану на обслуговування житлових утворень з чисельністю населення 6-20 тис. жителів в радіусі 300-500 м.

З метою оздоровлення мікроклімату крупних міст, включення в місто елементів природного ландшафту, ліпше умов відпочинку населення необхідно вклинювати глибоко в забудову масиви зелених насаджень завширшки понад 0,5 км, розділяючи її на райони площею 500-1000 га або масиви завширшки 1,5-2 км.

При формуванні системи озеленених просторів міста слід збільшувати території зелених насаджень, які повинні становити 10-40% усіх озеленених просторів.

Можливість розвитку системи озеленення в звязку з ростом міста – одна з основних вимог її формування. При цьому слід враховувати, що такі системи, як сітчаста, лінійна, клиноподібна, фонова, більшою мірою здатні до територіального розвитку, ніж кільцева, периферійна, центрально-ядрова.

Проектування системи має бути послідовне на рівні генерального плану міста, планувального району, проекту детального планування житлового району або мікрорайону.

При визначенні місця зелених насаджень загального користування в міській системі озеленення доцільно виходити з їх структури, повязаної з організацією мережі культурно-побутового обслуговування населення:

при групі житлових будинків – двір-сад як первинний елемент системи озеленення;

в мікрорайоні – мікрорайонний сад, міжквартальний сад або бульвар, озеленений пішохідний звязок;

в житловому районі – сад житлового району із спортивною базою;

в адміністративних і планувальних районах великих і крупних міст – районні парки і спортивні бази;

в місті – центральний міський парк і загальноміський спортивний комплекс.

У систему зелених насаджень загального користування входять заміські парки, лісопарки, лугопарки, гідропарки, які служать для відпочинку усього міського населення. Всередині міста вона доповнюється бульварами, скверами, набережними. Кожний її елемент повинен виконувати різні функції: рекреаційні, санітарно-гігієнічні, мікрокліматичні, естетичні, природоохоронні, регулятивні. Чим більше функцій він виконує, тим вища ефективність системи озеленення.

Внутріміські зелені насадження загального користування, які становлять за нормативами для крупних і великих міст близько 30-35%, для середніх 25-30, для малих 22-25% загальної площі зелених насаджень на території забудови міст України, повинні являти собою безперервну систему із взаємозвязаними структурними елементами різних рівнів і розвинутими міжрівневими звязками.

При формуванні системи озеленення необхідно визначати роль кожного елемента з точки зору єдності системи, тобто виявляти можливості організації сполучних елементів системи. Ступінчастість в поєднанні з єдністю і безперервністю на різних рівнях мають бути основою формування системи озеленення.

Резервами для формування системи озеленення слід вважати:

відновлені порушені території, які, незважаючи на невеликі площі, ефективні завдяки близькості до житла, громадських центрів, пішохідних звязків;

сільськогосподарські землі в безлісих районах, зайняті садами, оскільки на їх базі по берегах річок можливе створення агропарків;

намивні території для міст, розташованих на морських узбережжях і біля річок, де можливе формування крупних паркових масивів.

Таблиця 2.9