Розділ 2. Озеленення в ландшафтно-планувальній організації населених місць

2.1. Соціально-екологічні передумови озеленення

2.1.1. Дерево – соціально значущий елемент поселення

Напевно, дерево стало соціально значущим елементом людського поселення як схованка від спекотливого сонця чи дощу ще до того, як з’явилися міста. Впродовж усієї історії це дерево біля колодязя чи на площі було символом спілкування людей з потрібним їм збереженим або посадженим і вирощеним живим об’єктом оточуючої їх природи (рис. 2.1). Це дерево, а потім вже багато дерев люди немовби приручали, як це робили з тваринами, і тримали їх біля своєї оселі (рис. 2.2). Передусім рослини давали людям плоди, виконуючи утилітарну функцію. Водночас люди не могли не помічати пишного цвітіння вишень, яблунь чи груш і не менш красивих різнобарвних плодів і ягід. Так людський соціум сформував у собі естетичне уявлення про красу створених садів – спершу суто утилітарних (від лат. утілітас – користь, вигода), а згодом – декоративних. Сприяло цьому поширене у багатьох релігіях уявлення про райський сад (Едем – у християн, парадизи – у персів, Айвалон (яблуневий сад) – у кельтів, Ава-ікі – у полінезійців).

Вивчаючи історію озеленення, ми пересвідчилися, як людина йшла від створення різних за уявленнями райських садів до моделі сучасного саду чи парку. Мистецтво декоративного садівництва тисячоліттями знаходилося в руках панівного прошарку тогочасних суспільств. Перші публічні сади в містах зустрічаємо в Стародавній Греції і Стародавньому Римі і лише згодом, більше ніж через 1,5 тис. років (XVII - XIX), – в Англії , Франції, Німеччині, Голландії, Росії, Україні. Займатися масовим озелененням з використанням досягнень садово-паркового мистецтва усіх часів і усіх народів примусила урбанізація (від франц. урбанізіціон та лат. urbanus – міський, лат. урбіс – місто).

2.1.2. Урбанізація й озеленення

Урбанізація – історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, який охоплює соціально-професійну, демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розташування продуктивних сил, розселення тощо. Основні досягнення цивілізації пов’язані з містами. Місто уже на початку свого існування являло собою факт концентрації населення, знарядь виробництва, капіталу, тоді як для села характерним і донині є протилежне – ізольованість.

В ІІІ-І-му тисячоліттях до н. е. з’явилися міста в Єгипті, Месопотамії, Сирії, Індії, Малій Азії, Китаї, у греко-римському світі величезну роль мали Афіни, Рим, Карфаген. У містах Середньовіччя і епохи Відродження формувалися елементи капіталістичного способу виробництві буржуазної культури. Проте лише в ХІХ ст., особливо в другій його половині, розпочинаються справжні урбанізаційні процеси з усіма їхніми ознаками: непомірним скупченням населення, різкою зміною компонентів ландшафту, забрудненням природного середовища, зростанням рівня захворюваності населення тощо.

На сучасному етапі урбанізації змінюється характер концентрації населення, її “точкова” форма поступається місцем агломераціям. Довкола найкрупніших міст розвиваються цілі системи поселень.

Взагалі виділяють три стадії урбанізації. На першій стадії, яка тривала з часу появи міст до XVI-XVII ст., мешканці міст, подібно як і мешканці сіл, використовували місцеві джерела харчування і води, енергію водяних і вітряних млинів, коней та інших домашніх тварин, а у виробництві переважала ручна праця. Оточуючі місто природно-територіальні комплекси перебувають у рівновазі і взаємозвязку. Це, в основному, період розвитку утилітарних садів. Декоративні сади заховані за мурами замків і палаців монархів, а також світських і церковних вельмож.

Друга стадія урбанізації (початок XVI ст.) відзначається інтенсивним ростом міст і чисельності міського населення. На цій стадії рівень впливу промислового виробництва на природне оточення в основному не перевищував меж її самоочисної здатності. Відзначається лише деяка перевага міста над сільськогосподарським оточенням. Як і на попередній стадії, панує утилітарне садівництво, а декоративне озеленення носить закритий характер (замкова, палацова і монастирська зелень).

Третя стадія урбанізації, яка збіглася з періодом промислової і науково-технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природним і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі із значною площею мертвої підстеляючої поверхні.

Таблиця 2.1

Функції зелених насаджень у міському середовищі

Екологічні функції	Соціальні функції	Історико-культурні функції	Економічні функції	Містобудівельні функції
Очищають повітря в містах від забруд-нення, пилу, шуму, забезпечують кис-нем і поглинають вуглекислий газ, насичують повітря фітонцидами	Забезпечують місця для відпо-чинку горожан	Зелені насадження мають історико-культурне значення	Збільшують вар-тість нерухомості, розташованої поряд як комерційної, так і житлової.	Формують архітектур-но-планувальну струк-туру міста та основних елементів забудови.
Зменшують зливові стоки і навантажен-ня на міські каналі-заційні мережі	Дають можливість для занять спортом і покращують здоров’я горожан	Створюють почуття культурної приналежності до минулого, почуття індивідуальності даного місця	Сприяють притоку інвестицій і змен-шенню безробіття	Насадження є елемен-том інженерної інфраструктури міста
Регулюють міський мікроклімат, стабілізують температуру і вологість повітря	Забезпечують умо-ви для спілкування людей різних поколінь		Сприяють створен-ню позитивного образу міста	Забезпечують зелені розриви в міському просторі, заповнюють санітарно-захисні смуги
Забезпечують місця існування тварин і рослин, зберігаючи біорізноманіття.	Забезпечують можливість проведення різноманітних культурних заходів		Вносять вклад у формування туристичної привабливості міста
Забезпечують мож-ливість переробки мертвої органічної речовини і форму-вання міських грунтів	Представляють значний науковий інтерес, навчаль-ний ресурс. Ство-рюють почуття зв’язку з природою в середині міста

Починаючи з кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., як вже зазначалося, інтенсивно розвивається міське зелене будівництво, зявляються перші публічні парки, сади і сквери, бульвари. У ХХ ст. особливого розмаху набуває створення функціональних парків – спортивних і олімпійських, дитячих, виставкових, етнографічних, екологічних, лісо-, гідро- і лугопарків. Їхнє формування базується на засадах садово-паркового мистецтва з широким використанням передусім зелених насаджень, які, крім містобудівельної, виконують екологічну, соціальну, економічну, історико-культурну функції (табл. 4.1).

У першому розділі розкрита історико-культурна функція садів і парків. Сьогодні на одне з перших місць висувається економічна: туризм, екскурсійна діяльність у парках і садово-паркових комплексах.