3.5.2. Естетична оцінка дерев і чагарників

Естетичні якості окремих дерев і чагарників можна оцінити, використавши таку формулу:

Я_об = ,

де ΣКр_б – сума балів, одержана кроною (силует);

ΣР_б - -- “” -- розгалуженням;

ΣГ_б - -- “” -- гілочками;

ΣЛ_б - -- “” -- листям;

ΣТ_б - -- “” -- корою стовбура;

ΣКв_б - -- “” -- квітами;

ΣП_б - -- “” -- плодами;

т.б. – трибальна оцінка.

Оцінка естетичних якостей біогрупи буде складатися із суми балів, одержаних кожною окремою рослиною, і бала, виставленого вцілому біогрупі (силуету) з “модуляцією виду” (спричинене почуттям несподіваності).

Оскільки суму усіх елементів текстури біогрупи можна записати одним індексом б, то формула естетичної оцінки біогрупи буде мати такий вигляд:

ЕБ_б = ,

де ЕБ_б – якісна усереднена естетична оцінка біогрупи; ΣО_б – сума балів, одержана за модуляцією виду в три періоди розвитку – на початку, всередині і в кінці вегетації.

Для більшої зручності середньоарифметичні показники групують в три класи естетичної оцінки.

Найбільшу кількість балів одержують складні біогрупи, до складу яких входять дерева і чагарники, що відрізняються високодекоративним листям, квітами і плодами, а також вічнозелені, декоративність яких проявляється цілорічно.

3.5.3. Комплексна оцінка декоративності деревних рослин

Для комплексної оцінки декоративності деревних рослин Н.Котлова та О.Виноградова запропонували таку формулу:

Р_ср. = ,

де А₁, А₂ ... – бали оцінки декоративності кожної ознаки (величина, форма, фактура, забарвлення листя; термін цвітіння; квіти – форма, забарвлення, запах; плоди – форма, забарвлення; форма стовбура, фактура і колір кори і т.п.); Р₁, Р₂ ... – перевідні коефіцієнти вагомості, що визначають значущість кожної ознаки для даного виду, при встановленні яких беруть до уваги тривалість і силу емоційного впливу. Коефіцієнт визначається експериментальним методом.

Прояв декоративності рослин в їх зовнішніх ознаках, як зазначають І.О.Богова і Л.М.Фурсова, – таких, як форма, силует, структура, фактура, забарвлення, є так званими формально-естетичними ознаками, на які, до речі, особливо наголошував Л.І. Рубцов, ставлячи їх на перше місце в оцінці якості садово-паркового ландшафту. Виходячи із фізіономічності, об΄єкти ландшафтного мистецтва поділяють на такі групи: природні, паркові, екзотичні і садові.

Природні групи формуються шляхом введення в насадження місцевих видів дерев і чагарників і створення композицій, близьких до місцевого ландшафту – лісового, лугового, водного. Паркові групи відображають образ парку з його характерними композиційними прийомами й асортиментом. В екзотичних групах провідну роль відіграють інтродуценти з незвичайним для даної місцевості габітусом крон (наприклад, катальпа в лісостеповому чи поліському ландшафті). Садова група дає можливість розкрити широкі можливості декоративного садівництва: форми крон, забарвлення листя і хвої, розмаїття цвітіння і плодоношення.

За ступенем можливої участі рослин у паркових пейзажах О.К.Бліновський (1971) поділяє рослини таким чином:

1. ландшафтоутворювальні, або провідні. Входять дерева з найвищими декоративними якостями, здатними при домінуванні надати території певного характеру. Передусім належать місцеві види-едифікатори (для Полісся – сосна, для Поділля – дуб, для Передкарпаття – бук), а також дерева-субедифікатори – клен гостролистий, клен-явір, липа, береза, модрина, які теж можуть утворювати самостійні насадження;

2. супутні, які відіграють допоміжну роль у формуванні об΄єму пейзажу (горобина звичайна, черемха звичайна, яблуня лісова, берека тощо);

3. красивоквітучі, які близькі до супутніх, але вирізняються своїм ефектним цвітінням, а тому відіграють провідну роль в певні періоди вегетації;

4. садово-паркові – дерева і чагарники з особливо декоративними якостями, які використовують для декорування окремих пейзажних картин, а також акцентування входів, відпочинкових майданчиків, місць масового відвідування тощо.