Горизонтальна ділянка.

1. Горизонтальна ділянка має мінімум перепон для проектування і для розгалуженого, кристалічного і геометричного характеру плану.

2. Має порівняно менше ландшафтного різноманіття.

3. Має максимально використовувану площину. Тут можливі найрізноманітніші поєднання об’ємів і площин.

4. Не має композиційно вираженого центра. Його доводиться створювати.

5. Напрями підходів не визначаються рельєфом.

6. Купол неба є панівним елементом ландшафту.

7 Сонце як стрімкий потік, можна вести проектування на створення контрасту світла і тіні. Тіні від стін, скульптури, води, дерев.

8. Має деякі нейтральні якості. Можна вводити сильні тони, об’єкти.

9. Має найменший захист від стихії, тому тут потрібні різні бар’єри.

10. Не створює затишку.

11. Відсутність третього виміру.

12. Не створює перешкод для проектування в будь-якому напрямі.

13. Плоска ділянка є монотонною.

14. Горизонт є лінією, яка привертає увагу.

15. Часто діє гнітюче (під відкритим небом), йому необхідний людський масштаб. Його, якщо треба, створюють.

Важлива умова ландшафтного проектування – відповідність засобів і способів формування функції простору (табл. 3._). Функціональну структуру диктує сама ситуація – ландшафтні особливості території, спеціалізація обєкта та його розташування стосовно міста чи групи населених місць. В звязку з цим, як вже згадувалося, виділяють зони масово-видовищних і культурно-просвітницьких заходів, спортивну, дитячу, прогулянкового відпочинку тощо. Крім цих основних функцій передбачається забезпечення допоміжних функцій, які тісно повязані з основною і доповнюють її: санітарно-гігієнічна, захисна, господарська. Як наголошує І.Д.Родічкін, величина, розташування і взаємозвязок функціональних зон складають принципову структуру обєкта, у формуванні якої прослідковуються певні закономірності:

1. природне середовище зберігається, як правило, в зонах тихого відпочинку, на значній віддалі від головного входу, в центральній частині з максимальним віддаленням від забудованих територій;

2. масово-видовищна зона, яка розташовується зазвичай поблизу входів, характеризується поєднанням відкритих просторів з архітектурними обєктами;

3. у спортивній зоні більшу частину території займають ділянки з перетвореним ландшафтом (опущені ядра стадіону, вирівняні ігрові майданчики чи бігові доріжки) і зеленими насадженнями, які виконують розділяючі, захисні і огороджувальні функції. Ця зона забезпечується самостійними входами і вїздами;

4. дитяча зона розташовується поблизу входів, інколи в комплексі з масово-видовищною, причому більша частина території має знаходитися під наметом насаджень і захищатися від вітру.

Принципові схеми функціонування підказують композиційні рішення, що можна побачити на прикладі багатофункціональних парків (табл. 3.10). Ландшафтна, функціональна і планувальна структура парків взаємоповязана; варіанти взаємозвязку відображені на рис. 3._.

Як бачимо з рис. 3.27, провідним у ландшафтному проектуванні є інтелект, ідея, замисел (Саймондс), тобто ідейно-художній задум, який базується на наступних положеннях:

тема і зміст – основа художнього образу (образ етнографічного, меморіального, дитячого або ж національного ландшафтного парку);

Таблиця 3.10

Функціональне зонування багатопрофільних парків

Особливості розташування і планувальної структури	Тип зонування	Організація центру	Модель
1	2	3	4
Несприятливі санітарні, мікрокліматичні або будівельні умови в периферійній зоні Розташування цінних ландшафтів по периферії паркового масиву	Компактний	Компактний центр у середині паркової території
В оточенні забудови високої щільності (необхідність збереження природного характеру ландшафту на великій частині території)	- ” -	Компактний центр у районі вхідної зони
Складна планувальна структура	Розосереджений	Декілька центрів різного функціонального профілю при відстані між ними менше 0.5-1 км
Крупні парки із складною планувальною структурою	- ” -	Декілька багатофунк-ціональних центрів з провідною функцією в кожному при відстані більше 0.5-1 км
Планувальна структура з вираженими осями при протяжності осей до 0,5-1 км	Променевий	Багатофункціональні центри вздовж основних осей
Те саме, при значній протяжності осей – більше 0,5-1 км	- ” -	Поліфункціональні центри вздовж основних осей
В планувальній структурі виражені транзитні пішохідні потоки, що перетинаються на продовженні міських пішохідних осей	Хрестоподібний	Лінійні центри з яскраво вираженою однією функцією
Крупні парки із замкнутим транспортним маршрутом	Кільцевий	Монофункціональні центри розташовані по колу
Парк невеликого розміру поблизу міських закладів культури і відпочинку	Периферійний	Центри на межі парку і міських прилеглих територій
Парк невеликого розиіру (необхідність збереження природного ландшафту)	Моноцентричний	Суміщення основних функцій в єдиному комплексі

екологічна ідентичність – врахування потенційних можливостей території (едафічних, кліматичних, гідрологічних) для росту рослин, які проектується включити в садово-паркові композиції;

історична наступність – осмислення методів освоєння природного ландшафту, що історично склалися на даній території і в оточуючій місцевості (наприклад, ландшафтне облаштування долини довкола старовинного Олеського замку поблизу Львова);

доцільність – відповідність композиційних прийомів функціональному завданню і технологічним можливостям засвоєння території (наприклад, терасування крутосхилу і влаштування підпірних стін);

композиція рослинності – засіб створення художньо осмисленого пейзажу;

естетизація простору – виявлення композиційних домінант, підбір масштабних співвідношень і співрозмірність цілого і його частин.

Обємно-просторове рішення безпосередньо звязане із вдосконаленням паркового середовища і формуванням садово-паркового ландшафту (табл. 3.11).

Таблиця 3.11

Основні композиційні прийоми, що забезпечують єдність ансамблю

Створення або використання існуючої об’ємно-просторової домінанти	Єдність функціонально-планувальної структури, системи дорожної сітки, прийомів розташування споруд	Переважання одного яскраво вираженого на всій території ландшафтного фактора	Стилева єдність архітектурних споруд, малих форм, елементів зовнішнього благоустрою
1	2	3	4
Центральна галявина	Центрально-осьова система комунікацій	Лісовий масив	Форма, колір, масштаб, матеріали, модуль, композиція
Водойма	Ортогональна система	Гірські схили	Форма, колір, масштаб, матеріали, модуль, композиція
Пагорб	Вільна система	Лука	Форма, колір, масштаб, матеріали, модуль, композиція
Архітектурний об’єм	Вільна система	Водні поверхні	Форма, колір, масштаб, матеріали, модуль, композиція

Як бачимо, до прийомів створення обємно-просторових рішень належать:

поєднання відкритих, напіввідкритих і закритих просторів, однопланових і багатопланових пейзажів із включенням прилеглих пейзажних картин;

поєднання і масштаб простору, їх образне вирішення і місце в паркових композиціях;

розподіл паркового простору у певній послідовності і відповідності з продуманим сценарієм, який розкриває сплановані ландшафтним архітектором види.

Що ж таке вид? На це питання дає відповідь Дж.Саймондс: “Вид – це картина, зовнішність, стан, образ, місцевість, видима оком, або її зображення. Вид – це те, що людина бачить, що попадає в поле її зору”.

Головний маршрут, який накладається на задуману вісь, максимально коротким і виразним шляхом проходить від входів через найбільш атракторні ділянки, композиційні, ландшафтні і планувальні центри. Його обємно-просторовими складовими є:

1. масиви і групи дерев;

2. водні простори;

3. видові площадки із спорудами і малими архітектурними формами.

Спеціальні прогулянкові маршрути базуються на методі “розкадрування” пейзажу із врахуванням послідовної зміни акцентів і емоційних пауз.

Головні композиційні домінанти звичайно формуються:

1. всередині обєкта – за рахунок виразних природних форм ландшафту (центральні партери, галявини, озера, різкі підвищення);

2. на межі з оточуючим середовищем – на окраїнах акваторії, узбережжя, рельєфу;

3. в районі головного входу – за рахунок архітектурного обєму.

Головна домінанта разом з їй підпорядкованим становлять розгалужену систему, структура якої залежить від зонування, рельєфу, розмірів і конфігурації ділянки.

Форми простору, наголошує І.Д.Родічкін, - функції, розмір і рельєф території, співвідношення відкритих і закритих просторів. Їх можна обєднати у три основні групи:

складно-розчленованого простору. Відповідає завданню проектування великих і малих груп і формуються, як правило, в місцях з інтенсивним відвідуванням садово-паркового обєкта;

анфіладного простору, який “переливається” з однієї пейзажної картини в другу і властивого для прогулянкових зон;

багаторівневого простору (на крутосхилах) – з терасами, площадками, верандами тощо.

Відкриті і закриті простори компонуються відповідно до композиційного сценарію, враховуючи при цьому:

1. використання водойм, які виділяються візуальною насиченістю завдяки дзеркальному відображенню;

2. використання підвищень, які відіграють роль домінанти;

3. використання архітектурних домінант – споруд різної величини і силуету, які тісно повязані з пейзажем.

Масштабність простору залежить від просторової неоднорідності ландшафту, співвідношення закритих і відкритих просторів.

275