3.8. Рокарії і альпінарії

Тисячі років тому перший японський садок являв собою просто засипану білим каменем площадку з єдиним деревом клейєри в центрі. Пізніше у китайському і японському садово-парковому мистецтві камінь став одним з головних композиційних елементів. У XVIII ст., коли природний пейзажний напрям в Англії безповоротно перемагає, камінь у тодішніх парках виступає як самостійний декоративний елемент. З нього будують гроти, а згодом крупні садибні парки стали прикрашати групами масивних каменів. В Україні память про цей “камяний вік” у садово-парковому будівництві несуть “Софіївка”, Алупкинський і деякі інші парки.

Рокарій – сад або ділянка парку, де декоративні рослини поєднуються з каменем (рис. 3.23). Величину і кількість каменів вибирають відповідно до розмірів ділянки і повязують з оточуючою рослинністю, малими архітектурними формами, водоймами і т.п. Групуючи каміння, дбають про створення обємної композиції. Кожна група каменів за своєю композицією має бути індивідуальною, тобто різною за розміром, співвідношенням площин, колористикою і т.д.

Важливо, щоб розміщення каменів нагадувало природне. Наприклад, валуни неправильної форми розміщують вільно із урахуванням загальної композиції, заглиблюючи в землю тяжкий бік. При створенні камяних композицій використовують камінь однієї породи.

З каменем поєднують деревно-чагарникові рослини: сосну гірську, тис ягідний, ялівці – козацький і звичайний, форзицію звичайну, кизильник горизонтальний, айву японську, магонію падуболисту, самшит, дрік красильний та інші, а з квіткових рослин – аліссум скельний, іберіс вічнозелений, флокс шилоподібний, арабіс кавказький, доронікум східний, очиток і т.д.

Альпійський сад, або альпінарій, – це група високогірних рослин, культивованих в умовах, близьких до природних, тобто в них використаний головний компонент альпійського ландшафту – камінь. Роком появи першого альпінарію можна було б вважати 1772 р (Хессайон, 2000), коли в оранжереї Фізік Гарден у Челсі для колекції рослин, завезених із Швейцарських Альп, були використані ісландський гравій і базальтова лава. Ідея розміщення на каміннях рослин поширювалася в Британії дуже повільно. Ситуація різко змінилася, коли у 1867 р. було побудовано альпінарій у садах Кю під Лондоном, а у 1871 р. – у Единбурзі. У 1870 р. У.Робінсон видає книгу “Альпійські рослини для англійських садів”. У ті роки і аж до початку ХХ ст. у Броксборні (графство Хартфордшир) добували камінь, який використовували у приватних і публічних садах в усій Англії.

На початку ХХ ст. (перші три десятиліття) провідним авторитетом у галузі будівництва альпінаріїв був Р.Фаррер, а його книга “Мій камянистий сад”, - пише д-р Д.Г.Хассайон, - “стала своєрідною Біблією” у даній галузі. В другій половині ХХ ст. інтерес перемістився з альпінарію як споруди на рослини, які традиційно вирощують на гірках із каменю.

„Для успішного розвитку рослин альпійського типу, – зазначає Л.І.Рубцов (1997), – необхідний у першу чергу добрий дренаж, постійна вологість грунту, підвищена вологість повітря і рихлий, багатий на гумус грунт. Камені і гравій значно допомагають у створенні таких умов. Камені забезпечують кращий дренаж і сприяють збереженню постійної вологості у грунті під камінням і між ними. Коріння альпійських рослин чіпляється за камені, в пошуку вологи проникає під них і знаходить найкращий розвиток саме в цих місцях.

Для оформлення каменем альпійського ландшафту найкраще користуватися місцевим матеріалом, найбільш доступним і підходящим для даної місцевості. Кожен камінь має лежати тривко і у найбільш сталому для нього положенні.

Для створення альпінарію кращим матеріалом є тверді гірські породи – граніт, піщаник, вапняк. Окремі крупні камені і їх групи розміщають так, щоб їх присутність і становище здавалися природними.

Проте головним елементом цієї садово-паркової споруди все ж залишається рослинність, яку групують із урахуванням її природного місцезростання. На південних і західних схилах висаджують мешканців сонячних місць, а на східних і північних – тінистих і вологих. Нижні тераси і видолинки заповнюють рослинами – багаторічниками. Між камінням висаджують низькорослі багаторічники. Невеликі галявинки поміж скель, схили і видолини засаджують красивоквітучими сланкими рослинами, які утворюють суцільний килим (кмин, різні види очитка, церастіум, повзучі гвоздики і сланкий флокс).

Рослини, придатні для вирощування в альпінарії, являють собою різнорідну групу (це не лише рослини – альпійці). Найпоширеніші з них наведено в табл. _.

Для створення альпійської гірки необхідна певна територія. Її спорудження слід розпочинати лише в тому випадку, якщо її розміри будуть мати хоча б 2,5х1,5 м. У наші дні замість альпінарію влаштовують підняту клумбу, що значно простіше. За такою клумбою легко доглядати, і висаджувати багато з тих рослин, які зазвичай вирощують в альпінаріях. У стінках клумби можна висадити рослини або викласти їх сухою кладкою.

За своїм видом альпінарії поділяють на:

ступінчастий гірський схил тераси;

столові гори бескид;

плато ущелина.

Кожна з цих камяних споруд вимагає певної технології влаштування та догляду за її станом.

Найкраще для альпійської гірки підходить сонячне місце. Проте є великі можливості для створення таких скельних утворень і в тіні, використовуючи при цьому досить широкий асортимент тіневитривалих рослин.

Розміри альпінарію, як правило, визначається площею усього саду. Слід уникати надто великої альпійської гірки, яка б панувала на ділянці. Наприклад, у невеликому палісаднику перед будинком. Водночас маленький рокарій перед входом до будинку може бути дуже привабливим, а розташовані по обидва боки вхідної доріжки стоячі камені немов би вітають перехожого або ж сторожують.

Цікавими для розташування рокаріїв є ділянки, що знаходяться весь час на виду: край терас або ж майданчики для відпочинку, берег водойми. Не рекомендують створювати гірку під кронами листяних дерев, де восени накопичується опале листя і псує композицію, а також може спричинити задихання низькорослих рослин. Крім того, в залишеному для перегнивання листі заводяться слизняки та інші шкідники декоративних рослин. Проте листяні деревні породи, особливо низькорослі дерева, слід використовувати як фон для гірки.

Для створення рокаріїв використовують камінь різного пошодження: магматичні, передусім базальти і граніти, осадкові (піщаники, вапняки) та метаморфічні гірські породи, серед яких найважливішими представниками є кристалічні сланці (гнейси та кварцити). Їх можна поділити за твердістю на дві групи: тверді і мякі. До твердих порід належать: базальт, граніт, кристалічний ссланець (гнейс); до мяких – піщаники, черепашники, траверзіт, вапняковий туф, доломіт.

Вибираючи камянисті породи, слід дотримуватися певних принципових вимог. Передусім важливо при будівництві камянистої гірки використовувати тільки одну гірську породу, оскільки граніт із піщаником може викликати дисгармонію. Крім того, камені мають поєднуватися за кольором, розмірами і розташуванням.

Для гірок чи камянистої ділянки саду, влаштованих в ландшафтному стилі, не варто використовувати валуни та гальку. Великі валуни використовуються в імітації камянистих розсипів та садових пустищ. Деякі кольорові камінчики гальки можна використати для моделювання русла потоку.

Формуючи камянисту гірку, слід враховувати кислотність гірських порід, оскільки альпійські рослини і карликові дерева особливо чутливі до цього показника. Наприклад, туї, які віддають перевагу лужному середовищу, краще висаджувати на гірках із вапняку. Кисле середовище створюють силікатні гірські породи. Для невеликих альпійських гірок без складних композицій із каменю і рослин хімічний склад гірських порід не має суттєвого значення.

Підготовку до створення камянистої гірки починають з того, що невеликі нерівності рельєфу закріплюють камяною кладкою, зверху якої викладають камені різної форми і величини, обєднуючи їх шляхом нещільної підгонки один до одного в задумані групи. Якщо ж ділянка зовсім рівна, то тоді створюють штучні нерівності, насипаючи завозну землю або ж будівельні відходи – биту цеглу, щебінь, пісок, які є добрим заповнювачем і основою з непоганими дренувальними властивостями.

Важливим підготовчим агротехнічним заходом є усунення з ділянки, на якій розбивається гірка, бурянів. Особливо це стосується таких рослин, які мають розвинену кореневу систему (пирій, яглиця, осот, будяк, хвощ польовий та ін.) і які потім важко буде виполоти з-поміж каміння.

Насипний грунт слід злегка втрамбувати, щоб штучний насип міг втримати велику масу каменя і грунту. Щоб досягти швидкого закріплення внутрішньої частини гірки, під час ущільнення до насипного грунту додають щебінь і пісок. Особливо це стосується районів із важкими глинистими і суглинистими грунтами.

Без сумніву, найвідповідальнішим етапом у будівництві гірок є встановлення і групування каменів. Передусім слід забезпечити техніку безпеки, оскільки в процесі переміщення великих каменів може трапитися їхнє самовільне зсування, яке призведе до травмування людей. Тому роботи з укладання каменів мають бути чітко спланованими. Бажано для цієї операції залучити достатню кількість людей.

“Розташування каменів, - наголошує відомий німецький садівник К.-Х. Хертль, - узгоджують із законами природи, де кожен елемент прагне до стану максимального спокою”. Тому часто найбільшу поверхню великого каменя вибирають в якості опори. Менші камені групують таким чином, щоб вони вписувалися в єдину картину і “не висувалися”. Камені мають бути міцно зєднані з основою і не рухатися, а тим більше не перекидатися, коли на нього наступаєш ногами. Необхідної стійкості домагаються шляхом трамбування.

Зовнішній вигляд гірки завершують декілька невеликих каменів та створюють її просторову межу. Схили гірки можна сформувати насипаним гравієм, що трапляється на високогірних пасовищах.

При створенні більшої гірки в основу вільно укладають великі камені, які й утворюють фундамент цього ландшафтного утворення. Зверху вкладають шарами від двох до трьох куп каменів. Проміжки між камінням заповнюють глинистим грунтом.

Після формування основи камяних композицій на гірку засипають рослинний грунт, який має бути пухким і добре пропускати воду. Субстрат має мати рН в межах 6.5-8.0, тобто мати реакцію від нейтральної до лужної. Підвищити кислотність насипного грунту можна шляхом вапнування. Рослини, які віддають перевагу кислим субстратам, висаджують в рослинний грунт, в який додають торф, кварцовий пісок і перепрілу хвою в співвідношенні 2:2:1:1. Це дасть можливість понизити рН до 4.5-5.5.

Грунтові суміші засипають між камінням, намагаючись обєднати нею основу з поверхнею гірки. Згодом грунтові організми продовжать грунтоутворювальний процес, а коріння рослин скріплять цей різнорідний субстрат, який стане на тривалий час рідним для них. Після завершення внесення грунту його покривають захисною мінеральною мульчею, яка буде запобігати вимиванню грунтових частинок та пересушуванню верхнього шару. Для рослин вапнякових грунтів використовують просіяні уламки вапнякового щебеню розміром від 2 до 16 мм. Колір захисного шару має відповідати кольору каменя. Для рослин кислих грунтів добирають відсів кварцевого щебеню, який характеризується широкою кольоровою гамою.

Товщина захисного шару залежить від інтенсивності розростання рослин і розміру запланованої ділянки. Для невеликих сланких і невисоких травянистих рослин К.-Х.Хертль (1997) рекомендує товщину захисного шару 0.5-2.5 см, а для крупніших видів – 2.5-4 см. Якщо посадку рослин проводять після внесення мінеральної мульчі, то її відгрібають від посадкових ям. Після висадки саджанців грунт акуратно розгортають довкола рослин. Після поливання посаджених рослин встановлюється контакт між нижнім шаром грунту і верхнім захисним шаром.

З метою імітації гірських природних ландшафтів в альпійських гірках широко використовують оригінальні рештки дерев (особливо дуба) – вузлувате коріння, частини перекручених гілок, покриті мохом пеньки тощо. Дуже гарно на маленьких гірках виглядають колекціоновані мінерали чи окаменілі рештки дерев.

Красу альпійських гірок творять не лише композиції з каменю, але передусім їхнє рослинне вбрання. По суті ради нього формується “тіло” гірки – його камяниста основа. Слід відразу брати до уваги й наступне: альпійська гірка – це не квітник. А тому орієнтуватися на лише красиво квітучі рослини не варто: надзвичайно декоративними є й інші частини рослин – листя, стебла, сланкі пагони.

Водночас, відзначає К.-Х.Хартль, якраз різноманіттям різних барв і форм відрізняються альпійські гірки від іншої частини саду. Адже травяні, деревні і цибулькові рослини разом створюють живу картину, яка приваблива в кожну пору року.

При підборі рослин слід звертати увагу на те, як розростається та чи інша рослина, щоб уникнути витіснення одних іншими. Крупні плями грунтопокривних слід розташовувати з краю гірки, щоб створити зоровий перехід від неї до інших частин саду: – газону, доріжки чи майданчика. У вузьких щілинах між камінням висаджують невеликі рослини, які не вирізняються буйним ростом.

Слід брати до уваги потребу різних рослин в площі, яку вони займуть в процесі росту. Наприклад, крупні грунтопокривні (Aubrieta, Cerastium) вимагають щільності посадки від 3 до 5 рослин на 1 м². Ті ж, що дрібніші (Armeria, Primula), розташовують щільніше – від 8 до 12 шт. на 1 м². Карликові сланкі і розеткові рослини рекомендують висаджувати в кількості більше 20 рослин на 1 м² (різні види саксіфраг (Saxifraga) або крупки (Draba)).

Деревні рослини залежно від їхньої форми висаджують окремо або ж невеликими групами, а їх розташування зумовлює загальний вигляд альпійської гірки. Неприродно виглядає, зазначає К.-Х.Хартль, окремо стояче дерево в центрі гірки, тим більше на її вершині.

Сприятливим часом для посадки вважається весна (квітень-травень), але рослини можна висаджувати і літом, і восени. Деревні рослини рекомендують висаджувати в квітні або ж вересні-жовтні. Цибулькові і бульбові рослини висаджують восени. Проте вирощені в горшках вони можуть бути висаджені і в час цвітіння. Перед висадкою рослини ставлять на вибрані місця, що дає можливість їх попередньо згрупувати. Перед розміщенням рослин їхнє коріння рясно змочують, поки вся грудка не просякне вологою. Це дасть можливість запобігти засиханню рослин.

Бажаного напрямку росту рослин можна досягти в процесі посадки. Деревні рослини інколи садять нахиленими. Через якийсь час складатиметься враження, що це дерево чи кущ стало таким внаслідок опору вітру, що часто трапляється в горах.

Альпійські гірки вимагають особливого догляду. Передусім це постійна боротьба з бурянами, які можуть зіпсувати найцікавішу композицію. Гірку з весни до осені поливають і виполюють буряни. З початку холодів (жовтень-листопад) недавно висаджені рослини вкривають хвойними лапами, щоб захистити від морозів. Проте слід при цьому забезпечити циркуляцію повітря, оскільки частини рослин можуть підпріти і згнити.

В розділі 5 поданий список травянистих рослин, які рекомендовані для альпійських гірок.

Наводимо основні види та форми рослин, які віддають перевагу сонячним ділянкам альпійських гірок:

Дерева	Чагарники	Травянисті
		Allium christophii
Abies balsamea “Nana”	Acer japonicum “Aconitifolium”	Alyssum saxatile Anemone appenina
Chamaecyparis lawsoniana “Minima Glauca”	Amorpha nana	Anemone blande Anacyclus depressus
Chamaecyparis pisifera “Filitera Nana”	Arctostaphylos uwa-uris	Arabis caucasica
Juniperus chinensis “Blaauws Warietat”	Berberis thunbergii “Atropurpurea Nana”	Aster alpinus Aster linosyris
Juniperus communis “Hornibrookii”,“Ropunda”	Betula nana	Aubrieta cultorum Briza media
		Calanthus elwesii
Juniperus horizontalis “Glauca”	Buxus microphylla	Campanula carpatica
Larix decidua	Calluna vulgaris	Campanula glomerata
Microbiota deccuscata	Caragana jubata	Carlina acaulis
Picea pungens “Globosa”	Cytisus decumbens	Cerastium tomentosum
Pinus mugo ssp. mugo	Daphne mezerreum	Coreopsis grandiflora
Pinus mugo ssp. pumilo	Erica herbacea	Corydalis lutea
		Crocua sspecicosus
		Crocus chrysanthus
		Crocus sativus
Pinus strobus “Nana”	Genista hispanica	Cropsis aurea
Taxus baccata “Renundes”	Hamamelis japonica	Delphinium consolida
Taxus cuspidata “Nana”	Hypericum culicinum	Dianthus deltoides
Thuja occadentalis “Recurva nana”	Jasminum nudifeorum	Euphorbia myrsintites Festuca cinerea
Picea glauca “Conica”	Cotoneaster dammeri	Gentaurea montana
Picea abies “Echiniformis” “Little Gem”	Clematis tanquica	Gentaurea pulcherrima
Picea mariana “Nana”	Cotoneaster praecox	Genthruntus ruber
Tsuga canadensis “Nana”	Lavandula angustifolia	Gentiana acclepidea
	Malus sargentii	Geranium dalmaticum
	Potentilla fruticosa	Geranium sanquineum
	Prunus fruticosa	Gypsophyla repens
	Rhododendron hirsutum	Heliathemum apenninum
	R. impeditum	Hieracium vielosum
	R. intermedium	Iberis saxatilis
		Iris danfordiae
		Iris histroides
		Koeleria glauca
	Salix hastata	Leontopodium alpinum
		Lilium bulbiferum
	Viburnum carlesii	Linum arborense
	Spiraea bullata	Linum flanum
		Lychis alpina
		Lychnis viscaria
		Muscari armeniacum
		Muscari botryoides
		Origanum vulgare
		Papaver maybeanum
		Papaver nudicaule
		Peatycodon grandiflorus
		Petrorhagia saxifraga
		Phlox subulata
		Poa glauca
		Potentilla lutea
		Primula dentiulata
		Primula vulgaris
		Prunella grandiflora
		Pterocephulus perennis
		Rossularia pallida
		Ruta graveolens
		Saponaria ocymoides
		Saxifraga longifolia
		Saxifraga paniculata
		Sedum album
		Sedum feoriferum
		Sedum spirium
		Sedum telephium
		Sempervivella alba
		Sempervivum tectorum
		Sielene maritima
		Stipa capillata
		Teucrium chamaedris
		Thymus citriodorus
		Tulipa acuminata
		Verbascum phoeniceum
		Veronica spicata

Тіневитривалі види для скельних гірок:

Adonis amurense	Lilia martagon
Ajuga reptans	Majanthemum bifolium
Alchemilla alpina	Omphalodes verna
Anemone nemorosa	Petrinia triloba
Anemone ranunculoides	Polygonatum verticillatum
Aquilegia alpina	Primula bessiana
Arabis pocurrens	Primula bulleyana
Asarina procumbens	Primula florindae
Asarum europeum	Primula eliator
Astilbe simplicifolia	Pulmonaria angustifolia
Astrantia major	Pulmonaria officinalis
Brunnera macrophylla	Saxifraga decipiens
Cymbalaria muralis	Lathyrus vernus
Helloborus niger	Viola biloba
Hepatica transilvania	Cyclamen cilicum

Надзвичайно декоративними в піднаметових і затінених будівлями та спорудами місцях є папороті:

Adiantum pedatum

Adiantum venustum

Asplenium adiantum-nigrum

Blechnum penna-marina

Cystopteriss montana

Cryptogramma crispa

Osmanda realis

Phyllitis sclopendrium

Polistichum lanchitis

Polipodium vulgare