Результати естетичної (таксаційно-фітоценотичної) оцінки корінної волосисто-осокової грабово-букової асоціації й її похідних

Береза повисла П/пр 3 3 3 1 2 3 3 3 2 2 3 3 3 3 3 40 2.66 І

Граб звичайний “ 2 3 3 1 1 1 1 1 2 2 1 3 3 3 3 30 2.0 ІІІ

Модрина європейська П/шт 3 3 3 2 2 3 3 3 3 3 3 3 3 3 3 43 2.86 І

Дуб північний “ 3 3 3 2 1 1 1 2 2 2 2 1 3 3 2 31 2.06 ІІ

Робінія псевдоакація “ 3 3 3 1 1 2 2 2 3 2 3 3 3 3 3 37 2.47 І

Сосна звичайна “ 3 3 3 1 1 1 1 1 3 2 1 3 2 3 3 31 2.06 ІІ

Ярусна структура дає змогу урізноманітнити однопородні масиви. Наприклад, введення в березняк у другий ярус смереки чи ялиці відразу оживить вигляд насадження. Значний емоційний ефект має змішування порід (наприклад, темнохвойні смерека і ялиця, до яких додають березу чи осику).

Зупинимося коротко на характеристиці масивів, в яких панують головні породи.

Діброва. Так називають в Україні дубняки з переважанням дуба звичайного і можливою присутністю на горбистих місцях дуба скельного. Перший ярус складається із дуба з домішкою клена гостролистого, липи, ясена, деколи граба і берези. В другому ярусі граб, клен польовий, дика яблуня і дика груша, горобина, черемха. Підлісок представлений глодом, жимолостю, смородиною. В лісостеповій зоні формування дібровних масивів – головна турбота садівників.

Сосняки. На піщаних грунтах утворюють піщані бори, де сосна виступає головним і, по суті, єдиним видом-едифікатором. На супісках, у суборах, її супутниками стають дуб звичайний і береза. Соснові бори, завдяки ажурності крон, рівним чистим мідно-золотистим стовбурам дерев, завжди здаються просторими і світлими. Це відчуття підсилюють чагарники – рокитник, дрок, лапчатка, карагана. В суборах деревостани можна ускладнити присутністю не лише дуба та берези, але й клена, ялини, береки, горобини, значно багатшим тут буде підлісок і травяний покрив.

Л.І. Рубцов і О.О. Лаптєв (1968) пропонують для суборів такі варіанти складу: 1) сосняк липовий (перший ярус сосна, другий – липа); 2) сосняк ліщинний (перший ярус сосна, другий – клен гостролистий, в підліску – ліщина); 3) сосняк дубовий (перший ярус сосна, другий – дуб, клен гостролистий, третій – ліщина, бруслина та інші чагарники); 4) сосна з ялиною (перший ярус сосна, другий – ялина).

Модринники. Завдяки ажурності крони модрина, створює світлі паркові масиви. Особливо вони красиві в період появи молодої блідо-зеленої хвої, а також восени, коли хвоя набуває золотисто-соломяних тонів. Звичайно формуються два типи модринників: травяний (перший ярус – модрина з домішкою берези і сосни, другий – добре розвинутий травяний покрив) і чагарниковий (перший ярус – модрина, другий – підлісок з форзиції, вовчого лика та інших раннєквітучих чагарників).

Ялинники (смеречники). Завдяки темно-зеленій хвої ця вічнозелена порода домінує в ландшафті в усі пори року, особливо взимку. Найчастіше формують чисті одноярусні ялинники, але це можуть бути і складні ялинники – з липою або з дубом. У липовому ялиннику в першому ярусі ялина з домішкою берези і осики, у другому – липа. В дубовому ялиннику перший ярус утворює ялина з домішкою дуба, липи, клена, а другий – підлісок з бересклета, калини, дерену.

Кленовники. Клен гостролистий і клен-явір є породами-субедифікаторами в дібровних типах лісу і тримаються, як правило, другого ярусу. Проте в парках через високу здатність поновлення кленовники разом з березою, липою і ясеном утворюють повноцінні паркові масиви (Стрийський парк у Львові).

Акаційники. Робінія псевдоакація завдяки ажурній кроні формує різнотравні акаційники. Часто другий ярус (особливо в умовах достатнього зволоження) утворює бузина, а також карагана. Акаційники надзвичайно мальовничі в час цвітіння, коли їхні масиви виступають узліссям до відкритого простору (в лісопарках Закарпаття).

За своїм походженням парковий масив може бути: 1) закладений на базі лісу (парки “Залізна Вода” і Погулянка у Львові); 2) способом лісових і ландшафтних культур (більшість повоєнних парків України); 3) шляхом реконструкції насаджень іншого походження (парк “Шевченківський гай” у Львові, створений шляхом реконструкції протиерозійних насаджень на Лоншанівському узгірї).

За роллю і функціональними особливостями виділяють масиви естетичного, сануючого (вітро-, пиле- і газозахисного, шумопоглинаючого і т.д.), ґрунтозахисного, водорегулюючого й іншого призначення. Масиви усіх типів, які обернені своїм зовнішнім боком до відкритого простору, повинні мати узлісся, узгоджене з оточуючим ландшафтом.

3.6.1.2. Гай

Гаї – острівки лісів, які залишилися як рештки агрокультурних ландшафтів поблизу міст і сіл. Це улюблені місця відпочинку ще з княжих часів. Не дивно, що гай став однією з рослинних форм садово-паркового ландшафту. Гаї звичайно займають невеликі території – від 0.25 до 0.5 га, де в зрілому віці росте 50-100 дерев. Гаї, як правило, однопородні насадження і складаються з місцевих порід – дубів, беріз, лип, кленів, ясенів, сосен, ялин і ялиць (рис. 3.11). Дуже ефектно дивляться на фоні ялинових і ялицевих гаїв групи з беріз, плакучих верб, горобини, кленів (особливо перед листопадом).

Обєднання в гаю значної кількості дерев однієї і тієї самої породи надає кожній з них своєрідного вигляду. Чудові гаї в Італії творять сосни-пінії. Як правило, такі гаї розташовують на віддалі 40-50 м від дороги.