2. Допустимі рівні опроміненні різних категорій осіб

Основні дозові границі і допустимі рівні опромінення різних категорій осіб. Залежно від можливих наслідків впливу іонізуючих випромінювань на організм НРБ–76/87 встановлено три категорії опромінюваних осіб:

– категорія А – професійні робітники, які працюють безпосередньо з джерелами іонізуючого випромінювання. Це рентгенологи, радіологи, працівники АЕС, радіохімічних заводів і деякі представники інших спеціальностей, загальна чисельність яких не повинна перевищувати 1 % населення країни;

– категорія Б – обмежена частина населення – особи, що проживають на території так званих зон спостереження, які не працюють безпосередньо з джерелом випромінювання, але за умовами проживання, професійною діяльністю і розміщенням робочих місць можуть потрапити під вплив радіоактивних речовин та інших джерел випромінювання, які використовуються в установах або надходять в навколишнє середовище з відходами. Кількість осіб категорії Б не повинна перевищувати 3 % населення;

– категорія В – решта населення області, країни. Серед працівників категорії А виділено дві групи:

— особи, умови праці яких такі, що доза опромінення може перевищувати 0,3 річної гранично допустимої дози (ГДД). Вони повинні бути на обов'язковому індивідуальному дозиметричному контролі;

— особи, умови праці яких такі, що доза опромінення не може перевищувати 0,3 річної ГДД. Опромінення цих працівників визначають за результатами контролю потужності дози зовнішнього опромінення і концентрації радіонуклідів у повітрі робочих приміщень. Індивідуальний дозиметричний контроль для них не обов'язковий.

Гранично допустимою дозою, або основною дозовою межею, для осіб категорії А є така максимальна індивідуальна еквівалентна доза за календарний рік, яка при рівномірному впливі протягом 50 років не може спричинити в стані здоров'я негативних змін, що виявляються сучасними методами досліджень.

Для обмеженої частини населення (категорії Б) встановлено границю дози (ГД) — граничну індивідуальну еквівалентну дозу за рік, при якій рівномірне опромінення протягом 70 років не може зумовити в стані здоров'я негативних змін, які виявляються сучасними методами досліджень. Границя дози контролюється за усередненою для критичної групи осіб дозою опромінення, рівнем радіоактивних викидів і рівнем радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Регламентація і контроль за опроміненням осіб категорії В належать до компетенції Міністерства охорони здоров'я України. У випадку радіаційної аварії Головним санітарно-епідеміологічним управлінням міністерства залежно від масштабів аварії встановлюються тимчасово допустимі рівні опромінення і надходження радіонуклідів в організм людини.

Оцінку допустимих впливів зовнішнього і внутрішнього опромінення на організм людини здійснюють на рівні опромінення всього організму або за станом критичного органа, опромінення якого в умовах нерівномірного опро­мінення організму може завдати найбільшої шкоди здоров'ю даної особи або її потомству. При порівняно рівномірному опроміненні організму шкода здоров'ю розглядається за рівнем опромінення всього організму.

Відносно зменшення радіочутливості встановлено три групи критичних органів: І — весь організм, гонади, червоний кістковий мозок; II — м'язи, щитовидна залоза, легені, печінка, селезінка, кишки, кришталик ока та інші органи, не віднесені до І і ІІІ груп; III — кісткова тканина, шкірний покрив, кисті, передпліччя, стопи.

Гранично допустимі соматичні дози зовнішнього і внутрішнього опромінення для персоналу (категорія А) і границі дози зовнішнього і внутрішнього опромінення для осіб категорії Б на різні групи критичних органів наведено в табл. 31 (для осіб категорії В встановлена границя дози 0,1 бер/год).

Допустима потужність дози у приміщеннях постійного перебування персоналу не повинна перевищувати 29 мкЗв, а в житлових приміщеннях на території зони спостереження осіб категорії Б — 0,3 мкЗв/год.

Дозові границі зовнішнього і внутрішнього опромінення, мЗв/рік (бер/рік)

Дозові границі за рік Група критичних органів

І II ІІІ

Гранично допустима

доза для осіб категорії А 50(5) 150(15) 300(30)

Границя дози для осіб

категорії Б 5(0,5) 15(1,5) 30(3)

Для осіб категорії А розподіл дози зовнішнього опромінення протягом року не регламентується. Для жінок у віці до 40 років вводиться обмеження на опромінення ділянки тазу — воно не повинне перевищувати 10 мЗв (1 бер) за будь-які два місяці. Особи молодше 18 років до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання не допускаються.

У виняткових випадках (при запобіганні великим аваріям, під час яких можливе переопромінення великої кількості людей) допускається перевищення ГДД для осіб категорії А вдвічі в кожному окремому випадку або в 5 разів протягом усього періоду роботи. У кожному випадку можливого переопромінення персонал повинен бути попереджений про це. Додаткове опромінення допустиме тільки з особистої згоди виконавця і з письмового дозволу адміністрації, коли немає можливості вжити інших заходів.

Планове переопромінення персоналу до 2 ГДД дозволяється територіальними закладами санепідемстанції, а опромінення дозою до 5 ГДД — тільки Міністерством охорони здоров'я.

Кожне планове підвищення опромінення персоналу при дозі зовнішнього опромінення не більш як 2 ГДД (або відповідно 5 ГДД) повинно бути скомпоноване так, щоб по закінченні наступного періоду не більш як 5 років (або 10 років) нагромаджена доза не перевищувала значення, яке обчислюють за формулою

Д_н = ГДД ^. Т,

де Д_н — максимальна еквівалентна доза нагромадження в критичному органі за час (Т) в роках з початку професійної діяльності. Доза, нагромаджена до 30-річного віку, не повинна перевищувати 12 ГДД.

Одноразове зовнішнє опромінення осіб категорії А в дозі понад 5 ГДД розглядається як потенціально небезпечне. Після такого впливу людей негайно виводять із зони опромінення і направляють на медичне обстеження.

У випадку аварії, за якої радіаційний вплив на осіб категорії Б може перевищити ГД або границю річного надходження (ГРН), територія відноситься до зони радіаційної аварії. При вжитті всіх практичних заходів для зведення до мінімуму опромінення населення і забрудненості об'єктів навколишнього середовища Міністерством охорони здоров'я можуть бути встановлені для населення тимчасові основні дозові границі і допустимі рів­ні, які діють не більше одного року.

НРБ—76/87 регламентує цей вид променевого впливу на осіб категорій А і Б. Для осіб категорії А визначено: допустимий вміст радіонуклідів (ДВ) в критичному органі; гранично допустиме надходження (ГДН) радіоактивних речовин через органи дихання; допустима концентрація (ДК) радіонуклідів у повітрі робочої зони; допустиме забруднення поверхонь.

Для осіб категорії Б встановлені: ГРН радіоактивних речовин через органи дихання і травлення; ДК радіоактивних речовин в атмосферному повітрі і воді.

Гранично допустиме річне надходження радіоактивної речовини в організм визначається відповідно до вимог недопущення опромінення певної ділянки тіла дозою, що перевищує встановлені гранично допустимі рівні.

Гранично допустиме надходження — це таке надходження радіоактивних речовин в організм протягом року, яке за 50 років створює в критичному органі еквівалентну дозу, що дорівнює 1 ГДД. Гранично допустиме річне надходження радіоактивних речовин в організм залежить від ДК радіоактивних речовин, встановленої на основі їх радіотоксичності.

З урахуванням можливості концентрації радіонуклідів на місцевості і їх міграції по біологічних ланцюгах значення ДК для осіб категорії Б не можна застосовувати безпосередньо як нормативи для природних середовищ (води водойм, повітря населених пунктів). їх треба використовувати як вихідні значення для встановлення відповідних контрольних рівнів.

Границя річного надходження — це таке надходження радіоактивних речовин в організм протягом року, яке за 70 років створює в критичному органі осіб категорії Б еквівалентну дозу, що дорівнює 1 ГД.