1.4. Класифікація інновацій

Класифікація інновацій означає розподіл їх на конкретні групи за певними критеріями. Економічна література пропонує різні підходи щодо класифікації та численну кількість критеріїв. Передусім на значну увагу заслуговують класифікаційні критерії, запропоновані розробниками інноваційних теорій – Й.Шумпетером, Г.Меншем, К.Павіттом, Ю.Яковцем та іншими. Й.Шумпетер у праці “Кон’юнктурні цикли” виокремив базисні та вторинні інновації. Згідно з його теорією базисні інновації стають основою формування нових поколінь техніки, а вторинні спрямовані на поліпшення властивостей використовуваних продуктів та процесів виробництва.

Г.Менш виокремив базисні, поліпшувальні та псевдоінновації. Базисні інновації, на його думку, це такі нововведення, завдяки яким з’являються нові галузі та нові ринки. Поліпшувальні інновації вносять зміни в технологію з метою економії ресурсів, проте не змінюють основної технологічної схеми. Завдяки поліпшувальним нововведенням розкриваються всі можливості базових технологій. Псевдоінновації вносять незначні зміни в продукти та технології під впливом переваг споживачів [24].

Погляди Г.Менша були розвинуті в роботах Ю.Яковця, який пропонує виділяти такі групи інновацій [5]:

1.Базисні інновації, які виникають на основі значних винаходів і стають підґрунтям революційних переворотів у техніці, формування її нових напрямків, створення нових галузей. Такі нововведення потребують чималих витрат і тривалого часу на їх освоєння, але забезпечують значний економічний ефект.

2.Поліпшувальні інновації, засновані на реалізації винаходів середнього рівня, що формують базу для створення нових моделей і модифікацій даного покоління техніки (технології). Завдяки таким інноваціям розширюється сфера застосування цього покоління техніки та технології.

3.Мікроінновації поліпшують окремі виробничі та споживчі параметри моделей техніки, яка випускається, та застосовуваних технологій. Вони засновані на використанні незначних винаходів, які сприяють ефективному виробництву цих моделей або ефективнішому їх використанню.

4.Псевдоінновації, які спрямовані на покращання машин та технологій, що є вчорашнім днем техніки і збільшує відставання в технічному рівні виробництва і продукції.

Зазначені підходи до класифікації використовують єдиний критерій класифікації – рівень радикальності нововведення, тобто рівень його новизни, і зосереджують увагу лише на технологічних нововведеннях.

Класифікація інновацій за глибиною змін, запропонована Ф.Валентою, доповнює зазначений критерій і дає змогу простежити шлях від інновацій нижчого рівня до вищого [19].

Інновації нульового порядку – регенерація початкових властивостей системи, збереження й оновлення її функцій.

Інновації першого порядку – зміна кількісних властивостей системи.

Інновації другого порядку – перегрупування складових системи з метою вдосконалення її функціонування.

Інновації третього порядку – адаптивні зміни елементів виробничої системи з метою пристосування один до одного.

Інновації четвертого порядку – новий варіант, найпростіша якісна зміна, що виходить за рамки адаптивних змін; початкові ознаки системи залишаються незмінними, проте відбувається деяке поліпшення їхніх корисних властивостей (наприклад, оснащення електровоза потужнішим двигуном).

Інновації п’ятого порядку – нове покоління; змінюються всі або більшість властивостей системи, але базова структурна концепція залишається (наприклад, перехід від електродвигунів серії А до серії АІ).

Інновації шостого порядку – новий вид, якісна зміна початкових властивостей системи, початкової концепції без зміни функціонального принципу (наприклад, виникнення безчовникового ткацького станка).

Інновації сьомого порядку – новий рід, найвища зміна функціональних властивостей системи або її частини, яке змінює її функціональний принцип (наприклад, перехід до напівпровідників і транзисторів, заміна класичного залізничного транспорту транспортом на “повітряній подушці”).

К.Павітт виокремлює сім типів інновацій залежно від рівня використання в них наукових знань і широти їх застосування [11]:

1.Інновації, засновані на використанні фундаментальних наукових знань, результати яких широко застосовуються в різних сферах діяльності.

2.Інновації, що базуються на наукових дослідженнях, які мають обмежену сферу застосування.

3.Інновації обмеженої сфери застосування, розроблені з використанням наявних технічних знань.

4.Інновації, в яких сконцентровано комбінацію різних типів знань в одному продукті.

5.Інновації з використанням одного продукту в різних сферах діяльності.

6.Технічно складні новації, поява яких є побічним результатом великої дослідницької програми.

7.Застосування вже відомої техніки або методів у новій галузі.

Зазначеним підходом можна скористатися не лише для класифікації технологічних інновацій, але він хибує на використання єдиного критерію.

Багатокритеріальні підходи для класифікації інновацій пропонують російські та українські дослідники: П.Завлін, А.Пригожин, Ю.Морозов, В.Мединський, С.Ільєнкова, Л.Оголєва, Ю.Бажал, О.Лапко, Л.Антонюк і А.Поручник, І.Павленко та інші.

Ю.Бажал вважає, що інновації необхідно класифікувати за такими ознаками [18]:

1.За типом – продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні.

2.За новизною місця впровадження – нова галузь (нове виробництво), наявна галузь (наявне виробництво).

3.За інноваційною функцією – базисні, поліпшувальні та псевдоінновації.

С.Ільєнкова використовує п’ять критеріїв для класифікації інновацій, причому один із них – глибина змін – збігається з розглянутими підходами Г.Менша та Ю.Яковця; таку ж ознаку використовує Ю.Бажал, але під назвою “інноваційна функція”. Класифікаційна ознака “за новизною місця впровадження”, запропонована Ю.Бажалом, близька за змістом другій ознаці – новизна, що її пропонує С.Ільєнкова.

Таблиця1.4