§ 2. Голосні

У латинській мові є шість букв, котрі передають голосні звуки, це – а, о, u, e, i, y.

Аа вимовляється як український [а]:

amáre [амаре] любити; anatómia [анатомія] анатомія.

Оо вимовляється як український [о]:

ódor [одор] запах; ómnia [омнія] все.

Uu вимовляється як український [у]:

únus [унус] один; túmor [тумор] опух.

Ее вимовляється як український [е]:

égo [еґо] я; édere [едере] їсти.

Букви і та y вимовляються як український [і]. Різниця у їх написанні залежить від походження слів: і пишеться у словах латинського походження, у – в словах грецького походження (звідси й назва букви: іґрек, тобто і-грецьке): Itália [Італія] Італія; ínter [інтер] між; cýstis [цістіс] киста; lýssa [лісса] сказ; pterygoideus [птеріґоі­деус] — крыловидный, symbiosis [симбио;´­зис] — симбиоз

Якщо літера і стоїть на початку слова або складу перед голосним, а також у середині між двома голосними, то вона передає звук [й]. У таких випадках замість букви і вживають Jj. Слід зазначити, що у Міжнародній анатомічній та фармацевтичній номенклатурах закріпився другий варіант:

iécur = jécur [єкур] печінка; máior = májor [майор] більший;

iuváre = juváre [юваре] допомагати; iám = jám [ям] вже. Отже, для передачі звуків, які відповідають українським я, ю, є, йо вживаються сполучення букв ja, ju, je, jo.

У словах грецького походження буква j не пишеться: Iódum [йодум] йод (від грецького iodes [іодес] – фіолетовий). Міжнародний хімічний символ йоду – літера I.

§ 3. Диграфи

Диграфи – це два голосних, що вимовляються як один голосний звук і творять один склад. У латинській мові їх є два: ае та ое.

Диграф ае позначає звук [е]: aétas [етас] вік; praeparáre [препараре] приготовляти; artériae [арте­ріе] артерії; praéter [претер] крім.

Диграф ое позначає звук [е]: oedéma [едема] набряк; foétus [фетус] плід.

Коли ае, ое позначають два окремих звуки і склади, то над літерою е ставиться знак роздільної вимови: аё (aē) та оё (oē): áёr [аер] повітря; Аloё [альое] алое.

Така вимова аё та оё як двох різних голосних збереглася у сучасній українській мові у словах, запозичених із латинi: аеропорт, аероплан, алое, поет.

§ 4. Дифтонги

Дифтонги – це два голосних, що творять один склад. У латинській мові є два дифтонги: аu та eu.

Дифтонг au вимовляється як [ав] чи [ау]: audíre [авдіре] слухати; aúris [ауріс] вухо; caudalis [кавда;´ліс] хвостовий.

Дифтонг eu вимовляється як [ев] чи [еу]: pneumonía [пневмонія] запалення легень; Európa [европа] Європа; pleúra [плєвра] плевра.

§ 5. Приголосні

У латинській мові вісімнадцять букв позначають приголосні звуки:

Bb вимовляється як український [б]:

béne [бене] добре; bos [бос] бугай, корова.

Сс вимовляється як український [ц] або [к].

Перед голосними e, i, y, ae, oe буква с вимовляється як український [ц]:

cérebrum [церебрум] головний мозок; cíto [ціто] швидко;

cýstis [цістіс] киста; caécum [цекум] сліпа кишка; coéna [цена] обід.

Перед голосними a, o, u, перед усіма приголосними і в кінці слів с вимовляється як український [к]:

cánis [каніс] собака; colúmna [колюмна] стовп; curáre [кураре] лікувати; cránium [краніум] череп; lac [ляк] молоко.

Примітка. У класичній латинській мові буква с у всіх позиціях вимовлялася як український [к]. Слово Cicero звучало Кікеро – Ціцерон. Розмежування на к і ц почалося у ранньому Середньовіччі.

Dd вимовляється як український [д]:

décem [децем] десять; dólor [дольор] біль.

Ff вимовляється як український [ф]:

farína [фаріна] борошно; fractúra [фрактура] перелом.

Gg вимовляється як український [ґ]:

gáster [ґастер] шлунок; gústus [ґустус] смак.

Hh вимовляється як український [г]:

hérba [герба] трава; hómo [гомо] людина.

Kk вживається тільки в словах нелатинського походження, переважно грецького та арабського, бо її поступово витіснила буква с. Вимовляється як український [к]:

Kálium [каліум] калій (ар.); skéleton [скелєтон] скелет.

Виняток становить одне латинське слово Kaléndae [калєнде] Календи, перше число кожного місяця (звідси слово календар).

К пишеться в усіх сучасних прізвищах: Kopérnik [Копернік] Копернік.

Ll вимовляється як український [ль]:

lac [ляк] молоко; Latínus [лятінус] латинський.

Mm вимовляється як український [м]:

mágnus [маґнус] великий; médicus [медікус] лікар.

Nn вимовляється як український [н]:

náris [наріс] ніздря; nóvus [новус] новий.

Pp вимовляється як український [п]:

páter [патер] батько; plánta [плянта] рослина.

Qq завжди вживається з буквою u. Про вимову дивись нижче (§ 7. Буквосполучення приголосного і голосного).

Rr вимовляється як український [р]:

rána [рана] жаба; rúmen [румен] рубець.

Ss вимовляється як український [с]:

sápo [сапо] мило; secúndus [секундуc] другий.

Між двома голосними, а також між голосним і приголосними m або n латинське s вимовляється як український [з]:

nasális [назаліс] носовий; dósis [дозіс] доза; plásma [плязма] плазма; tónsa [тонза] весло.

Tt вимовляється як український [т]:

taúrus [таврус] бик, віл; témpus [темпуc] час.

Vv вимовляється як український [в]:

víta [віта] життя; vínum [вінум] вино.

Ww вимовляється як український [в]. Пишеться у деяких запозиченнях, найчастіше це назви синдромів, симптомів, хвороб, реакцій, проб і ін.:

Unguentum “Wilkinsonum” [унґвентум “Вількінзонум] мазь “Вількінсонум”.

Xx вимовляється як український [кc]:

lex [лєкс] закон; Xerofórmium [ксероформіум] ксероформ.

Між голосними x вимовляється як [кз]:

exémplar [екземпляр] зразок, приклад; éxitus [екзітус] вихід, кінець (смерть).

Zz запозичена з грецького алфавіту і зуcтрічається у словах грецького походження та вимовляється як український [з]:

zygóma [зіґома] вилиця; zóon [зоон] тварина.

У словах негрецького походження z читається як ц:

Zíncum [цінкум] цинк ; influénza [інфлюенца] інфлюенца (один з видів грипу).