- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 1: «Вступ. Лікарська рецептура. Тверді та м'які лікарські форми».
- •Приклад рецепта:
- •Приклад рецепта:
- •Приклад рецепта:
- •Приклад рецепта:
- •Приклад рецепта:
- •Приклад рецепта:
- •Матеріали для самоконтролю
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 2: «Антисептичні засоби».
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 3: «Антибактеріальні хіміотерапевтичні засоби».
- •Способи розведення антибіотиків:
- •Пеніциліни застосовують при:
- •Макроліди застосовують при:
- •Побічні явища й ускладнення:
- •Застосовують при:
- •Побічні явища:
- •Особливості роботи:
- •Побічні явища й ускладнення:
- •Застосовують при:
- •Побічні явища:
- •Побічні явища й ускладнення:
- •Побічні явища й ускладнення:
- •Побічні явища:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 4: «Засоби, які впливають переважно в ділянці закінчень аферентних нервів».
- •1. Речовини, що пригнічують чутливі нервові закінчення.
- •2. Речовини, що захищають чутливі нервові закінчення від зов нішніх подразнень:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 5: «Засоби, що впливають на функцію холінергічних синапсів».
- •Класифікація препаратів, що впливають на холінорецептори
- •Засоби, що впливають на м-холінорецептори:
- •3. Засоби, що впливають на н-холінорецептори:
- •Побічні явища:
- •Допомога при отруєнні:
- •Побічні явища:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 6: «Засоби, що впливають на функцію адренергічних синапсів».
- •Побічні явища:
- •Побічні явища:
- •Класифікація адреноблокаторів
- •Побічні явища:
- •Побічні явища:
- •Побічні явища:
- •8.4. До засобів пресинаптичної дії належать:
- •Побічні явища:
- •Побічні явища:
- •Побічні явища:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 7: «Анальгетичні засоби».
- •Класифікація анальгетиків
- •2. Ненаркотичні анальгетики:
- •Фармакологічні ефекти:
- •Саліцилати
- •Похідні піразолону
- •Похідні пара-амінофенолу
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 8: «Психотропні засоби. Аналептичні засоби.
- •Класифікація психотропних препаратів
- •1. Психотропні препарати, що пригнічують цнс:
- •2. Психотропні засоби, що стимулюють цнс:
- •Класифікація нейролептиків
- •Застосовують нейролептики:
- •Фармакологічна дія аміназину:
- •Класифікація транквілізаторів
- •Класифікація антидепресантів
- •3. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну:
- •Класифікація адаптогенів
- •Фармакологічна дія кофеїну:
- •Загальна дія камфори:
- •Місцева дія камфори:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 9: «Лікарські засоби, що впливають на серцево-судинну систему, сечогінні засоби».
- •Препарати наперстянки
- •Препарати строфанту
- •Препарати горицвіту
- •Основні симптоми передозування:
- •11.1.2. Неглікозидні кардіотоніки поділяють на:
- •До тахіаритмій належать:
- •Коронаролітики
- •1. Антигіпертензивні засоби основної групи:
- •2. Препарати додаткової групи:
- •Класифікація діуретинів
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 10: «Лікарські засоби, що впливають на функцію органів травлення».
- •13.2. Засоби, які застосовують при порушенні секреції шлункового соку.
- •13.2.1. Засоби, які застосовують при гіпосекреції шлункового соку:
- •13.2.2. Засоби, які застосовують при гіперсекреції (надлишковій секреції) шлункового соку.
- •13.4. Засоби, що впливають на секрецію залоз кишок.
- •13.5. Засоби, що впливають на моторику кишок:
- •13.6. Засоби, що застосовують для функціональної діагностики в гастроентерології:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 11: «Лікарські засоби, що вливають на систему крові».
- •1. Засоби для лікування гіпохромних (залізодефіцитних) анемій.
- •2. Засоби для лікування гіперхромних анемій.
- •14.2.3. Засоби, що впливають на згортання крові:
- •Класифікація препаратів, що знижують згортання крові
- •1. Антикоагулянти.
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 12: «Засоби, які впливають на тонус та скорочувальну активність міомерія».
- •14.2. Засоби, що впливають на систему крові (табл. 27).
- •1. Засоби для лікування гіпохромних (залізодефіцитних) анемій.
- •2. Засоби для лікування гіперхромних анемій.
- •14.2.3. Засоби, що впливають на згортання крові:
- •Класифікація препаратів, що знижують згортання крові
- •1. Антикоагулянти.
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 13: «Препарати гормонів, їх синтетичні замінники та антагоністи».
- •15.2. Препарати, які застосовують при порушенні функції щитоподібної залози.
- •15.2.1. Засоби, які застосовують при гіпофункції щитоподібної залози (стимулятори функції щитоподібної залози, тиреоїдні засо би):
- •15.2.2. Засоби, які застосовують при гіперфункції щитоподібної залози (антитиреоїдні засоби):
- •1. Інсуліни людські.
- •2. Інсуліни тваринного походження.
- •1. Гкс пероральні та ін'єкційні.
- •Фармакологічна дія гкс:
- •15.5. Жіночі статеві гормони ділять на 2 групи:
- •Класифікація естрогенів
- •Класифікація гестагенів
- •Натуральний прогестерон.
- •Синтетичні прогестагени.
- •1. Комбіновані естроген-гестагенні препарати.
- •Пролонговані гестагенвмісні.
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 14: «Вітамінні препарати. Механізм дії та застосування водорозчинних вітамінів.Механізм дії та застосування жиророзчинних вітамінів. Механізм дії та застосування полівітамінів».
- •1. Водорозчинні вітаміни:
- •2. Жиророзчинні вітаміни:
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 15: «Солі лужних та лужноземельних металів. Глюкоза».
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 16: «Засоби, які впливають на процеси запалення та алергії. Імунотропні препарати».
- •3. Препарати, що усувають прояви алергійних реакцій.
- •Класифікація нпзп
- •Методична розробка для організації позааудиторної самостійної роботи студентів
- •Тема 17: «Основні принципи надання допомоги в разі гострих отруєнь лікарськими засобами».
- •Програма невідкладної допомоги при отруєннях включає наступні заходи:
- •Розрізняють 3 види антидотів:
- •III. Патогенетична (симптоматична) терапія:
Застосовують при:
бактеріальному менінгіті, абсцесі мозку;
системному сальмонельозі;
рикетсіозах;
шигельозі, бруцельозі, туляремії.
Побічні явища:
алергійні реакції;
диспепсичні явища;
токсичний вплив на кровотворну систему;
дисбактеріоз;
кандидомікоз;
— сірий синдром (колапс у більшості недоношених дітей і дітей перших 2—3 міс життя).
Особливості роботи:
суворе дотримання режиму дозування;
не можна застосовувати левоміцетин тривалий час і повторно;
не можна вводити в одному шприці з макролідами, пеніцилінами, аміноглікозидами (випадають в осад).
Аміноглікозиди мають широкий спектр протимікробної дії. Стрептоміцину сульфат чинить найбільш пригнічувальний вплив на мікобактерії туберкульозу, збудників туляремії, чуми, крім того, . згубно діє на патогенні коки, синьогнійну паличку, бруцели. До нього швидко виникає резистентність мікроорганізмів. З травного каналу він погано всмоктується. Застосовують стрептоміцину сульфат головним чином для лікування туберкульозу, а також туляремії, чуми, бруцельозу, інфекцій сечовивідних шляхів, органів дихання. Вводять внутрішньом'язово (1—2 рази на добу), а також у порожнини тіла. Для ін'єкцій під оболони мозку при менінгіті використовують стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс.
Побічні явища й ускладнення:
алергійні реакції;
ураження VIII пари черепних нервів, як наслідок — вестибулярні порушення й ототоксичність;
блокада нервово-м'язової провідності.
Гентаміцину сульфат більш активний відносно синьогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпеніциліну. Резистентність до гентаміцину виникає повільно. З травного каналу всмоктується не повністю, тому призначають внутрішньом'язово.
Застосовують при:
ускладнених інфекціях сечової системи (сечу слід олужнювати для підвищення ефективності аміноглікозидів);
ускладнених інфекціях верхніх дихальних шляхів;
менінгіті.
Побічні явища:
ототоксичність;
нефротоксичність.
Канаміцину сульфат — антибіотик, близький до стрептоміцину. Призначають для лікування туберкульозу, коли не дають ефекту препарати групи А.
Побічні явища: неврит слухового нерва, нудота, блювання, пронос, ураження нирок, алергійні реакції.
Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом'язово через кожні 8 год для лікування перитоніту, абсцесу легенів, захворювань жовчних проток і жовчного міхура, шигельозу, для стерилізації кишок перед операцією.
Побічні явища: ураження печінки, нефро- й ототоксичність.
З препаратів III покоління напівсинтетичних антибіотиків застосовують амікацину сульфат, тобраміцин та інші, які подібні до гентаміцину сульфату або дещо перевищують його за спектром дії.
Особливості роботи з антибіотиками-аміноглікозидами:
суворе дотримання режиму дозування;
не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пеніцилінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцинатом (випадають в осад);
гентаміцин не сумісний з вітаміном В2, фенобарбіталом, преднізолоном, димедролом;
під час приймання аміноглікозидів, а також: протягом 2 тиж (краще 4 тиж) після їх останнього введення не комбінують з ототоксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакринова), а також з нефротоксичними препаратами (метицилін, поліміксини, амфотерицин В);
уразі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працювати в гумових рукавичках (можуть бути дерматози).
4.7. Сульфаніламідні препарати (табл. 4) — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, що є похідними аміду сульфанілової кислоти, їх було введено в медицину німецьким фармакологом До-магком. Спочатку сульфаніламідні препарати були дуже ефективними, але до них швидко розвивається резистентність мікроорганізмів при повторних введеннях і на сьогодні вони втрачають своє практичне значення.
Ефективними є комбіновані сульфаніламідні препарати з триметопримом.
Класифікація сульфаніламідних препаратів
Комбіновані сульфаніламідні препарати: бісептол (бактрим, гросептол, котримоксазол).
Препарати резорбтивної дії (сульфаніламідні препарати, що добре всмоктуються із травного каналу). За тривалістю дії їх поділяють на:
Препарати короткої дії (6—8 год): стрептоцид, сульфацил-натрій, етазол, сульфадимезин.
Препарати тривалої дії (24-48 год): сульфапіридазин, сульфадиметоксин.
Препарат надтривалої дії (144 год) — сульфален.
Препарати різної тривалості дії, комбіновані з триметоп-римом: бактрим, котримоксазал, бісептол.
Сульфаніламідні препарати, що діють у просвіті кишок (сульфаніламідні препарати, що погано всмоктуються із травного каналу): сульгін, фталазол, фтазин.
Препарати місцевої дії: стрептоцид, етазол, сульфацил-натрій, сульфатон, гросептол.
Спектр протимікробної дії сульфаніламідних препаратів широкий. До них чутливі патогенні коки (грампозитивні і грамнегатив-ні), кишкова паличка, збудники шигельозу, холерний вібріон, клостридії, збудники сибірки, дифтерії, хламідії. Тип дії — бактеріостатичний (за виключенням бісептолу, що діє бактерицидно). Механізм дії — конкурентний антагонізм з пара-амінобензойною кислотою (ПАБК).
Фармакокінетика. Всі сульфаніламідні препарати призначають внутрішньо. Існують форми сульфаніламідних препаратів для введення внутрішньовенно (сульфацил-натрій). Комбіновані з три-метопримом препарати вводять обома шляхами.
Всмоктування препарату резорбтивної дії відбувається в тонкій кишці, біозасвоєння — 70—90%.
Сульфаніламідні препарати (особливо тривалої та надтривалої дії) добре проникають у легені, аденоїди і мигдалики, тканини і рідини середнього'і внутрішнього вуха, через плацентарний бар'єр і в молоко матері. Препарати короткої і середньої тривалості дії ацетилюються в слизовій оболонці травного каналу, печінці та нирках. При цьому утворюються метаболіти, які в кислому середовищі кристалізуються і випадають в осад, пошкоджуючи канальці нирок. Препарати тривалої та надтривалої дії підлягають біотранс-формації в печінці. Сульфаніламідні препарати короткої і середньої тривалості дії виводяться нирками, а препарати тривалої дії — печінкою.
Сульфаніламідні препарати застосовують при:
інфекціях жовчовивідних шляхів (сульфапіридазин, сульфадиметоксин за схемою: перше приймання 1—2 г, а потім по 0,5—1 г на день, курс 5-7 діб);
інфекціях органів'дихання, ЛОР-інфекціях;
інфекціях сечовивідних шляхів (уросульфан);
коліентериті, коліті (сульгін, фталазол по 2 г 4 рази на день);
— кон'юнктивітах, блефаритах (сульфацил-натрій у вигляді 20—30% водного розчину).
