Кислоти й основи. Солі лужних і лужноземельних металів. Глюкоза.

Кислоти й основи. Солі натрію (натрію хлорид). Солі калію (калію хлорид). Солі ка­льцію (кальцію хлорид, кальцію глюконат). Солі магнію (магнію сульфат). Глюкоза (табл. 3О). Протиалергійні засоби. Протизапальні препарати (табл. 31).

Біологічна дія кислот визначається ступенем дисоціації, тобто кількістю утворених іонів водню. Місцево кислоти справля­ють в'яжучу, подразливу, припікальну дію залежно від ступеня ди­соціації та глибини взаємодії кислот із білками тканин. Високоди-соційовані кислоти зумовлюють коагуляційний некроз (припікаль­ний). Це супроводжується запаленням, набряком, гіперемією, болем. Кислоти швидко всмоктуються зі шлунка і кишок у кров, зв'язуються з гідрокарбонатами і фосфатами (буферними система­ми крові). Зменшення, лужних резервів призводить до компенсо­ваного ацидозу (при цьому рН крові не змінюється). Наступне ви­снаження буферних систем спричинює розвиток некомпенсованого ацидозу. При цьому підвищується AT, з'являються судоми, пригнічення дихання (за типом Куссмауля), колапс. Рівень рН ме­нше ніж 7,16 — стан, несумісний із життям. У медичній практиці використовують кислоту хлоридну розведену (див. тему 13), кис­лоту борну (див. тему 3).

При пероральному отруєнні концентрованими кислотами ма­ють місце опіки по ходу стравоходу, різкий біль, блювання з до­мішками крові, шок, колапс.

Допомога при отруєнні кислотами:

• перед промиванням шлунка вводять наркотичні анальгетики і спазмолітики;

• для промивання шлунка через товстий зонд використовують холодну воду (12-15 л);

• нейтралізують кислоти магнію оксидом;

• вводять білкові й обволікальні речовини (молоко, збитий яєчний білок);

• проводять симптоматичну терапію (корекція гемодинамічних розладів, ацидозу тощо).

Біологічна дія основ також залежить від ступеня дисоціації.

Місцево високодисоційовані їдкі основи при взаємодії з білка­ми утворюють крихкі альбумінати, легко проникають у глиб тка­нин, руйнують клітини і зумовлюють появу драглистого струпу — колікваційного некрозу. Слабкі основи дисоціюють незначною мі­рою, призводять до розм'якшення епідермісу, розчиняють муцин. Резорбтивна дія основ проявляється збільшенням лужних резервів крові, спричинює розвиток компенсованого алкалозу. При цьому сповільнюється дихання, в крові підвищується вміст вуглекислого газу. Декомпенсований алкалоз провляється нудотою, блюванням кров'ю, жовтяничним забарвленням шкіри та темно-червоним об­личчям, болем у животі, судомами, лихоманкою, сильним голов­ним болем, сповільненим диханням, комою. В медицині застосо­вують натрію гідрокарбонат як відхаркувальний, антацидний та антисептичний засіб, а також магнію оксид як антацид (див. тему 13). Гострі отруєння їдкими основами проявляються опіками сли­зової оболонки ротової порожнини та травного каналу. Можуть з'явитися механічна асфіксія у зв'язку з опіком і набряком гортані, стравохідно — шлункові кровотечі, опіковий шок. Резорбтивна дія основ проявляється явищами алкалозу.

Допомога при отруєнні основами:

• промивають шлунок водою в незначних порціях під невели­ким тиском за умови, що після отруєння пройшло небагато часу;

• вводять наркотичні анальгетики;

• вводять внутрішньо обволікальні засоби — збитий яєчний білок, молоко;

• усувають алкалоз (карбоген).

Натрій — один з основних катіонів для здійснення жит­тєво важливих функцій організму. Він міститься в організмі в ос­новному позаклітинно. Він підтримує сталий осмотичний тиск крові, клітинних та позаклітинних рідин, впливає на лужність та об'єм циркулюючої крові. Потреба в натрію становить 3—6 г на добу.

Дефіцит натрію — наслідок підвищеного потовиділення, про­носів, блювання, поліурії, опіків, гіпофункції кіркової речовини надниркових залоз. Його прояви — спазми непосмугованих м'язів, пригнічення ЦНС, розлади кровообігу.

Натрію хлорид — сольовий препарат, який застосовують у ви­гляді ізотонічних, гіпертонічних та ізотонічних розчинів.

Ізотонічний розчин натрію хлориду — це 0,9% розчин, його називають також фізіологічним розчином.

Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рідин і клітин організму. Застосовують при зневодненні на фоні безперервного блювання, проносу, опіків, при інфекційних хворо­бах, при значних крововтратах, шоці, колапсі, місцево для оброб­ки і промивання ран, опіків, очей, носової порожнини. Вводять ізотонічний розчин натрію хлориду підшкірно, внутрішньовенно.

Гіпертонічний розчин натрію хлориду — розчин 2—10% концент­рації.

Його осмотичний тиск більший, ніж тиск у клітині, тому він спричинює зморщування і загибель клітин, виявляє також проти­мікробну дію.

Застосовують зовнішньо (2-10% розчин) для обробки і проми­вання гнійних ран, опіків, абсцесів; внутрішньовенно (10% розчин 10—20 мл) для зупинки легеневих, шлункових, кишкових кровотеч і при атонії кишок; ректально (5% розчин 50-100 мл) при закрепах як проносний засіб; внутрішньо (2-5% розчин) для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

Гіпотонічний розчин натрію хлориду — розчин 0,45-0,6% концент­рації.

Його осмотичний тиск менший, ніж тиск всередині клітини, тому він призводить до набухання і розриву клітини (лізису). За­стосовують для виготовлення розчинів місцевоанестезувальних за­собів.

Калій — основний внутрішньоклітинний іон (98% за­гальної кількості калію міститься в інтрацелюлярному просторі).

Калій бере участь у генерації і проведенні нервових імпульсів, синтезі ацетилхоліну, він необхідний для підтримки автоматизму серцевої діяльності. Добова потреба в калію становить 2—3 г на добу.

Дефіцит калію в організмі призводить до появи загальної сла­бості і паралічу м'язів, порушення серцевого ритму (екстрасисто­лія), зниження перистальтики кишок.

Калію хлорид — активний сольовий препарат калію. Застосову­ють при гіпокаліємії різної етіології (на фоні застосування фуросеміду, дихлотіазиду, препаратів наперстянки тощо), серцевих аритміях (пароксизмальна тахікардія, мерехтлива аритмія, екстрасис­толія). Протипоказаний при повній блокаді серця, порушенні функції нирок та недостатності надниркових залоз. Уводять калію хлорид парентерально дуже обережно. Надлишок калію пригнічує серцеву діяльність, а внаслідок передозування — зупинка серця в діастолі. Вміст ампули калію хлориду (4% розчин 50 мл) розчиня­ють у 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять вну­трішньовенно крапельно. Входить до складу препаратів «Аспаркам» та панангін.

Кальцій забезпечує і підтримує нормальний стан кісток і зубів, бере участь у процесі згортання крові, передачі нервових імпульсів, функціонуванні нервової, м'язової і залозистої тканин. Добова потреба в кальцію становить 1-1,5 г на добу. Недостат­ність кальцію призводить до появи тетанічних судом у дорослих, спазмофілії у дітей, підвищення збудливості нервової системи.

Кальцію хлорид і кальцію глюконат беруть участь у процесі згор­тання крові, зменшують проникність біологічних мембран (у тому числі і судин), справляють протизапальну, протиалергійну і протиексудативну дію; стимулюють серцеву діяльність (дія на серце протилежна дії іонів калію). Препарати застосовують при кровоте­чах, алергійних реакціях, хворобах шкіри (екзема, псоріаз), при-щитоподібної залози, ексудативно-запальних процесах, діатезах, капіляротоксикозах, у комплексній терапії переломів, остеопорозу, запальних хвороб. При отруєнні солями магнію, щавлевої і фторидної кислот препарати кальцію застосовують як антидоти. Протипоказані препарати кальцію під час лікування серцевими глікозидами, при схильності до тромбозів, тяжкій формі атеро­склерозу.

Парентерально кальцію хлорид вводять лише внутрішньовенно!

Якщо препарат введено поза веною, хвррий поскаржиться на відчуття печіння і сильний біль (препарат при введенні в тканини зумовлює некроз). У цьому випадку необхідно, не виймаючи гол­ку, ввести хворому магнію сульфат, обколоти уражене місце 0,25-0,5% розчином новокаїну. Кальцію глюконат парентерально вводять внутрішньом'язово та внутрішньовенно, він не чинить по­дразливої дії на тканини.

Магній — складова багатьох ферментів, від нього зале­жить енергетичний обмін, нервово-м'язова збудливість, регуляція проникності клітинних мембран. Він є антистресовим елементом. Добова норма становить 0,3-0,4 г. При дефіциті магнію з'являються підвищена дратівливість, апатія, депресія, тремтіння м'язів, порушення серцевого ритму.

Магнію сульфат — сольовий препарат, що справляє різнобічну дію, залежно від шляхів уведення.

1. При парентеральному введенні (внутрішньом'язово, вну­трішньовенно):

• пригнічує ЦНС, чинить протисудомну дію;

• знижує AT, справляє антигіпертензивну, спазмолітичну дію;

• знижує скоротливу активність міометрія, чинить токолітич-ну дію.

Застосовують при прееклампсії та еклампсії, гіпертензивних кризах, загрозі передчасних пологів.

2. При ентеральному введенні:

• зумовлює рефлекторний викид жовчі, виявляє жовчогінну Дію;

• діє як проносний засіб.

Застосовують для дуоденального зондування, як жовчогінний засіб для сліпого зондування, як проносний препарат при отруєн­нях, як антидот при отруєнні солями барію.

Глюкоза є одним із основних енергетичних джерел в ор­ганізмі, має антитоксичні властивості. Глюкозу використовують у медицині у вигляді ізотонічного та гіпертонічного розчинів, таблеток.

Ізотонічний розчин глюкози 5% концентрації. Його осмотичний тиск дорівнює осмотичному тискові крові та рідин організму. За­стосовують при зневодненні, хронічних захворюваннях, висна­женні (кахексії), інтоксикаціях, колапсі, шоку, для розведення ліків. Глюкоза в ізотонічному розчині є постійним компонентом кровозамінних та протишокових рідин. Вводять підшкірно кра­пельно (300-500 мл), внутрішньовенно та ректально крапельно (500-1000 мл).

Гіпертонічний розчин глюкози 10-40% концентрації. Осмотич­ний тиск його більший, ніж тиск крові і міжклітинних рідин. Гіпертонічні розчини глюкози підвищують тиск, покращують сер­цеву діяльність, антитоксичну властивість печінки. Застосовують при гіпоглікемії, хворобах печінки, шоку, колапсі тощо.

Вводять глюкозу в гіпертонічному розчині тільки внутрішньовен­но. При підшкірному чи внутрішньом'язовому введенні виникає запалення, некроз тканин.

Особливості роботи з препаратами:

— гіпертонічні розчини (2-10% розчин натрію хлориду та 10-40% розчин глюкози) парентерально вводять тільки внутрішньов енно, при випадковому потраплянні в тканини вони зумовлюють не­кроз;

• розчин калію хлориду застосовують внутрішньо по 1 столовій ложці після їди, оскільки він має здатність подразнювати слизову оболонку шлунка; парентерально його вводять дуже обережно, вміст ампули (4% розчин 50мл) розчиняють у 500мл 0,9% розчину натрію хлориду, застосовують внутрішньовенно крапельно;

• кальцію хлорид в ампулах вводять виключно внутрішньовенно;

• при випадковому потраплянні в тканини спричинює некроз;

• магнію сульфат при швидкому внутрішньовенному введенні мо­же призвести до пригнічення дихального центру і зупинки дихання. Внутрішньом'язові ін 'єкції магнію сульфату болючі;

• глюкоза несумісна з левоміцетином і стрептоміцином.

Таблиця 30. Кислоти й основи.

Солі лужних і лужноземельних металів. Глюкоза

Назва препарату

Форма випуску

Спосіб застосування

Глюкоза (Glucosum)

Порошок, таблетки по 0,5 г

Флакони 5% роз­чину по 200, 400 мл Ампули 40% розчину по 10; 20 мл; 25% розчину по 20 мл

Внутрішньовенно крапельно 1000-2000 мл Внутрішньовенно 20-50 мл

Калію хлорид

(Kalii chloridum)

Флакони 10% роз­чину по 200 мл

Ампули 4% розчину по 50 мл

Внутрішньо по 1 сто­ловій ложці 3—4 рази на день після їди Одну ампулу розчиняють у 400—500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або глюкози, внутрішньовенно крапель­но (30 крапель за 1 хв)

Кальцію хлорид (Calcii chloridum)

Магнію сульфат (Magnesii sulfas)

Флакони 5-10% розчину по 200 мл

Ампули 10% розчину по 5; 10 мл

Порошок

Ампули 20, 25% роз­чину по 5; 10; 20 мл

Внутрішньо по 1 столовій ложці 3-4 рази на день Внутрішньовенно

Внутрішньо 20—30 г в 1/2 склянки води Внутрішньом'язово, внутрішньовенно

Натрію хлорид

(Natrii chloridum)

Порошок, таблетки по 0,9 г

Ампули 0,9% роз­чину по 5; 10; 20 мл Флакони 0,9% роз­чину по 200; 400 мл Флакони 10% роз­чину по 200; 400 мл

Ізотонічний розчин внутрішньом'язово, внутрішньовенно, підшкірно

Гіпертонічний розчин внутрішньовенно, зовнішньо, ректально

Натрію гідрокарбонат

(Natrii hydrocarbonas)

Порошок, таблетки по 0,3; 0,5 г

Ампули 4% розчину по

20 мл

Внутрішньо по 0,5—1,0 г Інгаляційно 2—3% розчин

Внутрішньовенно 1-5% розчин по 50—100 мл

Таблиця 32. Антидоти та функціональні антагоністи

Назва препратату

Форма випуску

Спосіб застосування

Атропіну сульфат (Atropini sulfas)

Шприц-тюбик

0,1% розчину по 1 мл

Підшкірно по 1 мл при отруєнні холіноміметиками, антихолінесте­разними засобами

Налорфіну гідрохлорид (Nalorphini hydrochloridum)

Ампули 0,5% розчину по 1 мл

Внутрішньовенно по 1—2 мл при отруєнні препаратами опію

Прозерин (Proserinum)

Ампули 0,05% розчину по 1 мл

Підшкірно по 1 мл при отруєнні м-холіноблокаторами, міорелак­сантами

Унітіол (Unithiolum)

Ампули 5% розчину по 5 мл

Підшкірно, внутріш­ньовенно 1 мл /10 кг при отруєнні серцевими глікози­дами, важкими металами

Дипіроксим (Dipiroximum)

Ампули 15% розчину по 1 мл

Внутрішньом 'язово при отруєнні ФОС

Бемегрид (Bemegridum)

Ампули 0,5% розчину по 10 мл

Внутрішньовенно при отруєнні засобами для наркозу

Алоксим (Alloximum)

Ампули по 0,075 г

Внутрішньом'язово, перед уведенням розчинити

в 1—2 мл води для ін'єкцій