Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3.Комплекс теоретичного заняття АС.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
569.26 Кб
Скачать

2. Інсуліни тваринного походження.

  1. Короткої дії (6-8 год) — моноінсулін МК, актрапід НС.

  2. Середньої тривалості дії (12—14 год) — Б-інсулін, суспезія цинк-інсуліну аморфна (інсулін-семіленте).

  3. Тривалої дії (24-36 год) — суспензія цинк-інсуліну криста­лічного (ультраленте МС).

Інсулін для ін 'єкцій виявляє найкоротшу дію — 6 год. Доза зале­жить від тяжкості хвороби, стану хворого та рівня цукру в сечі за добу. Для грубого розрахунку виходять з того, що 1 ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4-5 г цукру. Як правило, добова потреба в інсу­ліні становить 30—50 ОД. Інсулін вводять під шкіру або внутріш-ньом'язово за 30-40 хв до іди. Основне застосування інсуліну — лікування цукрового діабету І типу, діабету будь-якого типу на фо­ні вагітності та хірургічних втручань. Побічна дія — алергійні ре­акції, ліподистрофія на місці ін'єкції.

Інсуліни тривалої дії — суспензії, які вводять внутрішньом'я-зово одноразово до сніданку.

Гіпоглікемія може розвинутися внаслідок передозування інсу­ліну або фізічного навантаження. Хворому дають цукор або солод­кий чай, при тяжкому стані вводять внутрішньовенно струменево 20—50 мл 40% розчину глюкози. За відсутності ефекту вводять 5% розчин глюкози внутрішньовенно крапельно. Для стимуляції глікогенезу і корекції AT вводять 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду.

Гіперглікемія (діабетична кома) розвивається внаслідок несво­єчасного введення інсуліну. Для лікування застосовують лише ін­суліни короткої дії, які вводять внутрішньовенно. Існують різні схеми лікування гіперглікемічної коми. Найоптимальніший метод — внутрішньовенне крапельне введення інсуліну протягом перших 2 год зі швидкістю 8 ОД/год з розрахунку 0,1 ОД/кг маси тіла. Для цього Імл інсуліну (40 ОД) розчиняють у 500 мл 0,9% розчину нат­рію хлориду, вводять внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 30—35 крапель за 1 хв.

Пероральні гіпоглікемічні препарати — це синтетичні препарати для внутрішнього застосування при цукровому діабеті II типу (ін-сул інонезалежному).

Класифікація пероральних гіпоглікемічних засобів

1. Похідні сульфонілсечовини — букарбан, бутамід, глібенкла-мід (манініл), гліквідон (глюренорм), гліклазид (діабетон).

  1. Бігуаніди — глібутид (адебіт, буформін), метформін (сіо-фор).

  1. Різної будови — глюкобай (акарбоза), ізодибут.

Похідні сульфонілсечовини (букарбан, бутамід тощо) стимулю­ють утворення ендогенного інсуліну в підшлунковій залозі.

Бігуаніди та препарати різної будови (глібутид тощо) підвищу­ють споживання глюкози тканинами, зменшують усмоктування глюкози в травному каналі. Застосовують для лікування інсулінне-залежного діабету, хворим з ожирінням на фоні діабету І типу, під час комбінованої терапії діабету.

Глюкокортикоїди, або глюкокортикостероїди — гормони кіркової речовини надниркових залоз, що впливають на всі види обміну речовин.

Класифікація глюкокортикостероїдів (ГКС)

1. Гкс пероральні та ін'єкційні.

  1. Природного походження — гідрокортизон (кортизол), кортизон.

  2. Синтетичні ГКС — преднізолон (мазипредон), метилпред-нізолон, тріамцинолон, дексаметазон.

  1. ГКС інгаляційні — пульмікорт (будезонід), бекломет (бек-лометазон), інгакорт (флунізолід).

  2. ГКС для зовнішнього застосування — апулеїн (будезонід), фторокорт (кеналог, тріамцинолон), деперзолон (пред­нізолон, мазипредон), кутерид (бетаметазон), синафлан, флуцинар, лоринден, локакортен, синалар.