Класифікація діуретинів

1. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики: дихлотіазид (гіпотіазид, гідрохлортіазид), гігротон (оксодолін), циклометіазид.

2. Петльові діуретики: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), етакринова кислота (урегіт).

3. Антагоністи альдостерону: спіронолактон (верошпірон).

4. Інгібітори карбоангідрази: діакарб (фонурит).

5. Діуретики, що знижують проникність ниркових канальців для іонів натрію: тріамтерен.

6. Осмотичні діуретики: маніт, сечовина для ін'єкцій, гіперто­нічні розчини глюкози, натрію хлориду.

Тіазидні діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, калію, хлору і води в проксимальному та дистальному відділах канальців нефрона.

Дихлотіазид (гіпотіазид) — сечогінний препарат середньої сили дії.

Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продовжується до 12 год. Застосовують для комбінованої терапії гіпертонічної хвороби, набряків різного походження. Побічна дія — гіпогліке­мія, гіпохлоремічний алкалоз, що проявляються нудотою, блю­ванням, слабістю, діареєю. Цим явищам можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзин­ки, пшоно, курага) та препаратами калію.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід — сечогінний засіб швидкої та сильної дії. Дія після внутрішньовенного введення починається через 2—3 хв, тривалість — до 2—3 год; при внутрішньому застосуванні — через 20—30 хв три­валістю до 6—8 год. Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивних кризах, набряках легенів, мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо. Побічна дія — гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз (див. дихлотіазид), загострення подагри, гіперглікемія, ортостатичний ефект, розвиток глухоти (ототоксична дія).

Антагоністи альдостерону перешкоджають взаємодії альдосте­рону зі специфічними рецепторами і є конкурентними анта­гоністами гормону кори надниркових залоз альдостерону відносно його впливу на нефрон.

Спіронолактон (верошпірон) — сечогінний засіб повільної і слабкої дії. Початок дії розвивається на 3—4-й день. Застосовують при набряках різного походження, для комплексного лікування гіпертензії. Побічна дія — сонливість, слабість, атаксія, гінекомастія. Спіронолактон не впливає на виведення з організму калію, то­му він належить до так званих калійзберігаючих діуретиків.

До калійзберігаючих діуретиків належить також тріамтерен.Особливості роботи з препаратами:

— після приймання клофеліну, бензогексонію, октадину, натрію нітропрусиду хворий повинен лежати протягом 1,5—2 год для запо­бігання ортостатичному колапсу. Під час лікування клофеліном за­боронено вживати етиловий спирт. Внутрішньовенно клофелін вводять обережно: вміст ампули розчиняють в 10—20 мл ізотонічного розчину, вводять протягом 3—5 хв.

У результаті швидкого введення можливе підвищення тиску;

— клофелін і метилдопу відміняють, поступово зменшуючи дозу;

• р езерпін приймають після їди;

• внутрішньом 'язові ін 'єкції магнію сульфату болючі, на місці введення можуть утворитися болючі інфільтрати;

• внутрішньовенно магнію сульфат вводять повільно, обережно. Для цього застосовують 3% розчин, який вводять протягом години крапельно. Швидке введення призводить до зупинки дихання;

• інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (каптоп-рил, еналаприл) протипоказані вагітним через ризик появи вад розви­тку плода (природжених вад);

• діуретики несумісні з сульфаніламідними препаратами;

• сечогінні препарати приймають у першій половині дня;

• тіазидні діуретики протипоказані при важкій нирковій не­достатності; вони зумовлюють загострення подагри, збільшують вміст цукру в крові (увага до діабетиків);

• дихлотіазид призначають за схемою індивідуально після їди;

• фуросемід несумісний в одному шприці з іншими препаратами. Фуросемід у таблетках приймають перед їдою. Фуросемід не можна призначати разом з препаратами, що виявляють ототоксичну та нефротоксичну дії.

Таблиця 24. Антигіпертензивні засоби

Назва препарату		Форма випуску		Спосіб застосування
Дибазол (Dibasolum)		Ампули 0,5%, 1% розчину по 1; 2; 5 мл Таблетки по 0,02 г		Внутрішньом'язово, внутрішньовенно 3-4 мл 1% чи 6-8 мл 0,5% розчину Внутрішньо по 0,02 г 2—3 рази на день
Дихлотіазид (Dichlothiasidum)		Таблетки по 0,1; 0,025 г		Внутрішньо після їди вранці по 0,1 г
Каптоприл (Captoprilum)		Таблетки по 0,025; 0,05 г		Внутрішньо по 0,05 г 2—3 рази на день
Клофелін (Clophelinum)		Таблетки по 0,000075; 0,00015 г Ампули 0,01% роз­чину по 1 мл		Внутрішньо — доза індивідуальна Внутрішньом'язово, внутрішньовенно
Магнію сульфат (Magnesii sulfas)		Ампули 20%, 25% розчину по 5; 10; 20 мл		Внутрішньом'язово, внутрішньовенно
Папаверину гідрохлорид (Papaverini hydrochloridum)	Ампули 2% розчину по 2 мл Таблетки по 0,04 г		Підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно Внутрішньо по 0,04-0,08 г 3 рази на день
Но-шпа (No-spanum)	Ампули 2% по 2 мл Таблетки по 0,04 г		Внутрішньом'язово, внутрішньовенно Внутрішньо по 0,04 г 2-3 рази на день
Фуросемід (Furosemidum)	Таблетки по 0,04 г Ампули 1% розчину по 2 мл		Внутрішньо по 1 таб­летці. Вранці перед їдою Внутрішньом'язово, внутрішньовенно 1 раз на 2 дні

ДІУРЕТИКИ (лат. diuretica < грец. diuréō — виділяю сечу), або сечогінні препарати — у широкому розумінні ЛП, що підсилюють видільну функцію нирок і збільшують кількість сечі. Точніше визначення Д. — препарати, що викликають посилене виведення солей (насамперед натрію) і води з організму. Підкреслюючи первинність впливу справжніх Д. на екскрецію солей (вода пасивно рухається за натрієм та іншими осмотично активними речовинами), ці препарати іноді називають салуретиками. Основна мета застосування Д. — посилення електроліто- і водовидільної функцій нирок. Тому вони призначені в основному для лікування набряків, артеріальної гіпертензії й отруєнь. Однак у зв’язку з широким спектром ренальних і екстраренальних ефектів Д. наведеними станами показання до їх застосування не обмежуються.

У медичній практиці використовують також діуретики рослинного

походження, зокрема настої з бруньок берези (Gemmae Betulae), листа

брусниці (Folium Vitis idaea), лист а му чин ці (Folium Uvae ursi),

трави хвоща польового (Herba Equiseti) та ін. Рекомендовані також

складні сечогінні збори, наприклад, збір сечогінний № 1, до складу якого

входять листя мучниці (3 частини), квіти волошки синьої і коріння

солодки (по 1 частині). Одну столову ложку цього збору заварюють

склянкою окропу, настоюють 20хв, охолоджують, проціджують. Приймають по

1 столовій ложці 3-4 рази на день.

Серед відомих лікарських рослин приблизно у 70 — 80 % виявлено здатність посилювати виділення сечі. Однак за традицією використовується сечогінна дія лише деяких рослин. Незважаючи на те що ця дія значно слабша порівняно з багатьма сучасними діуретиками, лікарські рослини мають свої переваги, зокрема незначна їх токсичність дає змогу застосовувати рослинні препарати тривалий час без побічної дії.

Листя мучниці (fol. Uvea ursi) — містять флавоноїди, а також глікозид арбутин (близько 6 %). Флавоноїди підвищують діурез. В організмі арбутин розкладається з утворенням гідрохінону, якому властива протибактеріальна дія. Використовують, як правило, відвари з розрахунку 0,5 — 1 г листя на один прийом. Призначають 3 — 5 разів на день при запальних захворюваннях сечового міхура та сечових шляхів. Відвар не слід вживати при захворюваннях нирок: гідрохінон подразнює їхню паренхіму.

Трава хвоща польового (НегЬа Equiseti) — містить велику кількість розчинної у воді силікатної кислоти, флавоноїди, алкалоїди та інші речовини. Відвару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезінфікуюча і протизапальна дія. Призначають, як правило, у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г трави на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Як і листя мучниці, траву хвоща польового не слід вживати при захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.

Листя ортосифона (нирковий чай -Fol. Orthosphonis) - містять глікозиди, сапоніни, алкалоїди та ін. Росте головним чином у Південно-Східній Азії, Індії, Індонезії. Вирощують у Криму, на Кавказі. Має слабку сечогінну і протизапальну дію. Широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів. Використовують у вигляді настою з розрахунку 1 — 2 г трави на прийом. Приймають за ЗО хв до їди 2 — 3 рази на день. Побічна дія не виявлена.

Листя брусниці (fol. Vitisidaea) -містить флавоноїди, глікозиди, у тому числі арбутин, органічні кислоти та ін. Найчастіше застосовують у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г листків на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Для листків брусниці характерна слабка сечогінна, антисептична і протизапальна дія. Не рекомендують застосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.

Крім цих рослин сечогінна дія виявлена у горицвіту весняного, квіток волошки синьої, ягід ялівцю звичайного, бруньок і молодих листків берези бородавчастої та ін.

Сечогінні засоби іноді застосовують комбіновано при хронічній недостатності серця, гострій і хронічній недостатності нирок та при деяких інших захворюваннях з порушеннями водно-сольового обміну.

Найчастіше комбінують засоби з різним механізмом дії для активнішого виведення солей і води з організму. Поєднане застосування препаратів, крім того, спрямоване на зменшення їх негативної побічної дії.

Для збільшення салуретичної і діуретичної дії осмотичні сечогінні комбінують з речовинами, які діють на рівні клітин ниркових канальців. Здебільшого в таких випадках застосовують маиіт з кислотою етакриновою або фуросемідом. Таку комбінацію призначають у випадках проведення форсованого діурезу при отруєннях або за потреби швидкої дегідратації, наприклад при набряку мозку.

Часто комбінують активні діуретики, які діють на рівні базальної мембрани, з тріамтереном або спіронолактоном -препаратами, які діють на рівні апікальної мембрани. При цьому зменшується можливість виникнення гіпокаліємії. Застосування тріамтерену, амілориду з похідними бензодіазепіну запобігає порушенню кислотно-лужної рівноваги, а також гіперурикемічній дії (таблетки «Трі-ампур», «Модуретик» та ін.).

Деякі сечогінні засоби здатні підсилювати дію препаратів інших груп. Так, сильні діуретики (тіазиди, кислота етакри-нова, фуросемід) посилюють дію гіпотензивних засобів (наприклад, алкалоїдів раувольфії) — таблетки «Адельфан-езидрекс», «Неокристепін», «Бринердин», «Кристепін» та ін. Тріамтерен і спіронолактон завдяки калійзберігаючій дії можна застосовувати разом з серцевими глікозидами.

Сечогінні засоби потеціюють ефект багатьох протипухлинних засобів, збільшуючи чутливість клітин пухлини до цитостатиків. Слід пам'ятати, що активні салуретики (фуросемід, буфенокс, кислота етакринова) значно збільшують ототоксичну дію антибіотиків.