Застосовують при:

• бактеріальному менінгіті, абсцесі мозку;

• системному сальмонельозі;

• рикетсіозах;

• шигельозі, бруцельозі, туляремії.

Побічні явища:

• алергійні реакції;

• диспепсичні явища;

• токсичний вплив на кровотворну систему;

• дисбактеріоз;

• кандидомікоз;

— сірий синдром (колапс у більшості недоношених дітей і дітей перших 2—3 міс життя).

Особливості роботи:

• суворе дотримання режиму дозування;

• не можна застосовувати левоміцетин тривалий час і повторно;

• не можна вводити в одному шприці з макролідами, пеніциліна­ми, аміноглікозидами (випадають в осад).

Аміноглікозиди мають широкий спектр протимікробної дії. Стрептоміцину сульфат чинить найбільш пригнічувальний вплив на мікобактерії туберкульозу, збудників туляремії, чуми, крім того, . згубно діє на патогенні коки, синьогнійну паличку, бруцели. До нього швидко виникає резистентність мікроорганізмів. З травного каналу він погано всмоктується. Застосовують стрептоміцину су­льфат головним чином для лікування туберкульозу, а також туля­ремії, чуми, бруцельозу, інфекцій сечовивідних шляхів, органів дихання. Вводять внутрішньом'язово (1—2 рази на добу), а також у порожнини тіла. Для ін'єкцій під оболони мозку при менінгіті ви­користовують стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс.

Побічні явища й ускладнення:

• алергійні реакції;

• ураження VIII пари черепних нервів, як наслідок — вестибу­лярні порушення й ототоксичність;

• блокада нервово-м'язової провідності.

Гентаміцину сульфат більш активний відносно синьогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпеніциліну. Ре­зистентність до гентаміцину виникає повільно. З травного каналу всмоктується не повністю, тому призначають внутрішньом'язово.

Застосовують при:

• ускладнених інфекціях сечової системи (сечу слід олужнювати для підвищення ефективності аміноглікозидів);

• ускладнених інфекціях верхніх дихальних шляхів;

• менінгіті.

Побічні явища:

• ототоксичність;

• нефротоксичність.

Канаміцину сульфат — антибіотик, близький до стрептоміцину. Призначають для лікування туберкульозу, коли не дають ефекту препарати групи А.

Побічні явища: неврит слухового нерва, нудота, блювання, про­нос, ураження нирок, алергійні реакції.

Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом'я­зово через кожні 8 год для лікування перитоніту, абсцесу легенів, захворювань жовчних проток і жовчного міхура, шигельозу, для стерилізації кишок перед операцією.

Побічні явища: ураження печінки, нефро- й ототоксичність.

З препаратів III покоління напівсинтетичних антибіотиків за­стосовують амікацину сульфат, тобраміцин та інші, які подібні до гентаміцину сульфату або дещо перевищують його за спектром дії.

Особливості роботи з антибіотиками-аміноглікозидами:

• суворе дотримання режиму дозування;

• не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пеніцилінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцинатом (ви­падають в осад);

• гентаміцин не сумісний з вітаміном В₂, фенобарбіталом, пред­нізолоном, димедролом;

• під час приймання аміноглікозидів, а також: протягом 2 тиж (краще 4 тиж) після їх останнього введення не комбінують з ототоксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакринова), а також з нефротоксичними препаратами (метицилін, поліміксини, амфотерицин В);

• уразі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працювати в гумових рукавичках (можуть бути дерматози).

Сульфаніламідні препарати (табл. 4) — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, що є похідними аміду сульфанілової ки­слоти, їх було введено в медицину німецьким фармакологом До-магком. Спочатку сульфаніламідні препарати були дуже ефектив­ними, але до них швидко розвивається резистентність мікроорга­нізмів при повторних введеннях і на сьогодні вони втрачають своє практичне значення.

Ефективними є комбіновані сульфаніламідні препарати з триметопримом.

Класифікація сульфаніламідних препаратів

1. Комбіновані сульфаніламідні препарати: бісептол (бактрим, гросептол, котримоксазол).

2. Препарати резорбтивної дії (сульфаніламідні препарати, що добре всмоктуються із травного каналу). За тривалістю дії їх поділяють на:

1. Препарати короткої дії (6—8 год): стрептоцид, сульфацил-натрій, етазол, сульфадимезин.

2. Препарати тривалої дії (24-48 год): сульфапіридазин, су­льфадиметоксин.

3. Препарат надтривалої дії (144 год) — сульфален.

4. Препарати різної тривалості дії, комбіновані з триметоп-римом: бактрим, котримоксазал, бісептол.

3. Сульфаніламідні препарати, що діють у просвіті кишок (сульфаніламідні препарати, що погано всмоктуються із травного каналу): сульгін, фталазол, фтазин.

4. Препарати місцевої дії: стрептоцид, етазол, сульфацил-натрій, сульфатон, гросептол.

Спектр протимікробної дії сульфаніламідних препаратів широ­кий. До них чутливі патогенні коки (грампозитивні і грамнегатив-ні), кишкова паличка, збудники шигельозу, холерний вібріон, клостридії, збудники сибірки, дифтерії, хламідії. Тип дії — бакте­ріостатичний (за виключенням бісептолу, що діє бактерицидно). Механізм дії — конкурентний антагонізм з пара-амінобензойною кислотою (ПАБК).

Фармакокінетика. Всі сульфаніламідні препарати призначають внутрішньо. Існують форми сульфаніламідних препаратів для вве­дення внутрішньовенно (сульфацил-натрій). Комбіновані з три-метопримом препарати вводять обома шляхами.

Всмоктування препарату резорбтивної дії відбувається в тонкій кишці, біозасвоєння — 70—90%.

Сульфаніламідні препарати (особливо тривалої та надтривалої дії) добре проникають у легені, аденоїди і мигдалики, тканини і рідини середнього'і внутрішнього вуха, через плацентарний бар'єр і в молоко матері. Препарати короткої і середньої тривалості дії ацетилюються в слизовій оболонці травного каналу, печінці та нирках. При цьому утворюються метаболіти, які в кислому середо­вищі кристалізуються і випадають в осад, пошкоджуючи канальці нирок. Препарати тривалої та надтривалої дії підлягають біотранс-формації в печінці. Сульфаніламідні препарати короткої і серед­ньої тривалості дії виводяться нирками, а препарати тривалої дії — печінкою.

Сульфаніламідні препарати застосовують при:

• інфекціях жовчовивідних шляхів (сульфапіридазин, сульфа­диметоксин за схемою: перше приймання 1—2 г, а потім по 0,5—1 г на день, курс 5-7 діб);

• інфекціях органів'дихання, ЛОР-інфекціях;

• інфекціях сечовивідних шляхів (уросульфан);

• коліентериті, коліті (сульгін, фталазол по 2 г 4 рази на день);

— кон'юнктивітах, блефаритах (сульфацил-натрій у вигляді 20—30% водного розчину).