§ 141. Феномен атеїстичного екзистенціалізму

Не наїежачи до атеїстичного екзистенціалізму, Гайдегґер все ж таки зробив величезний вплив на його становлення.

Але в чому смисл атеїстичного екзистенціалізму? Атеїстичний екзистенціалізм ґрунтується на твердженні, що людська сутність є розгортання людського існування в цьому світі. Трансцендентна природа людської сутності заперечується. Атеїстичний екзистенціалізм залишає людину наодинці з собою, без ідеї Бога й ідеї безсмертя особистісного начала.

Людина повинна жити, знаючи про свою конечність і самотність, у світі без Бога. Від цієї самотності не рятують ніякі форми соціальної реалізації. Вона

2. Екзистенціалізм 227

очікує скрізь. Філософія атеїстичного екзистенціалізму — це філософія абсолютно самотньої людини. Це філософія людини, що звалила на себе знання про ілюзорність всіх обіцянок релігії і несе його, подібно Сізіфу, на вершину свого життя. Образ Сізіфа глибинно-архетиповий для атеїстичного екзистенціалізму. Адже знання про ілюзорність потойбічного призначення людини робить життя людини, яка прийняла таке знання, абсурдним.

Ці настанови близькі до філософії Ніцше, який ще більшою мірою, ніж Гайдеґґер, запліднив глибинні настрої атеїстичного екзистенціалізму, що розвився насамперед у Франції за часів II світової війни і наступних двох десятиліть.

Ми розглянемо позиції двох найбільш відомих представників атеїстичного екзистенціалізму — Жана Поля Сартра й Альбера Камю.

§ 142. Жан Поль Сартр: я та Інший

Філософія Жана Поля Сартра (1905—1980 pp.), ім'я якого найбільш часто пов'язують з екзистенціалізмом, коріниться в ідеях Ніцше, Гайдеґгера, Гуссерля і Геґеля.

Сутність людського буття, вважає Сартр, — б співіснуванні Я та Іншого.

Сартр використовує гегелівські поняття "буття-в-собі", "буття-для-себе" і "буття-для-іншого". Проте, на відміну від Геґеля, він описує за допомогою цих понять не буття взагалі, а індивідуальне неповторне існування. Це стає можливим через подолання настанови, що філософське пізнання є цінним саме по собі, і звернення до людини як до реальності, яка має значення не тільки в акті пізнання, а й за його межами. "Відмовившись від примату пізнання, ми відкрили буття пізнаючого", — говорить Сартр.

"Буття-в-собі" трактується Сартром як початковий, перед-особистісний стан людини. Вихід за його межі в самосвідомість визначається як "буття-для-себе". Але вищий свій прояв людське існування дістає

228 Лекція 11. Філософія людини І її меж у XX ст.

в "бутті-для-іншого" — як у відношенні до іншої людини, так і до себе ¹⁸.

У "бутті-для-іншого" відбувається не лише самопізнавадьна (як у "бутті-для-себе"), а й буттевісна зміна людиною самої себе. Це вихід у новий проект свого існування. Тут людину очікують конфлікти, і вона повинна бути готова до них, — вважає Сартр, Але лише через конфлікт із самою собою як Іншим і конфлікт з ївшим із зовнішнього світу людина може знайти істинність свого існування, з'ясувати його справжній сенс. Значення Іншого фундаментальне: "Інший володіє таємницею: таємницею того, чим я є. Він дає мені буття і тим самим володіє мною, я одержимий ним..." Але спілкування з Іншим як з Товаришем, можливе тільки після появи Іншого всередині власного Я. "Бути в самому собі іншим — ідеал, — говорить Сартр, — це первинний зміст ставлення до іншого ..." ¹⁹