2. Екзистенціалізм 231

"Засуджений до страти — пряма протилежність самогубцю", — говорить Камю. Проте стосовно абсурдної людини — це лише слова. Сторонній з однойменної повісті Камю здійснює абсурдне вбивство, що призводить його до такого ж абсурдного самогубства — руками правосуддя.

Занадто багато абсурду витісняє людину з життя — остання крапля переповнює чашу, і абсурдна людина стає гостем Безодні,

Безодня не терпить загравання з нею філософським самогубством. Кінець повинен настати.

Чи не на це натякає власна загибель Камю в автокатастрофі?..

§ 144. Феномен релігійного екзистенціалізму

На відміну від атеїстичного екзистенціалізму, релігійний екзистенціалізм виходить із того, що існування, яке визначає сутність людини, приводить людину до Бога, Для релігійного екзистенціалізму характерне також прийняття безмежності людського існування і його вічності ^и.

Релігійний екзистенціалізм є результатом розвитку християнської культури. Тому він цілком може бути названий християнським екзистенціалізмом. Це добре розумів Сартр, розділяючи екзистенціалістів на дві принципово різні течії *. "Існують два різновиди екзистенціалістів, — пише він, — по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я зараховую Ясперса і сповідуючого католицизм Габріеля Марселя; і, по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, серед яких Гайдегтер і французькі екзистенціалісти, у тому числі й я сам. Тих і інших об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності..." ^эт

²⁵ Там само. — С. 260.

²⁶ Про суперечливість цієї точки зору вже йшлося. Проти зарахування себе до атеїстичних екзистенціалістів виступав і сам Гайдегтер — у відомому "Листі про гуманізм".

²⁷ Сартр Ж. П. Экзистенциализм — это гуманизм // Сумерки богов. - Μ., 1989. - С. 321.

232 Лекція 11. Філософія людини І її меж у XX ст.

Релігійний екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. Проте Бог створює людину не завершеною, а відкритою до діалогу і розвитку. Бог не обмежує людину рамками якоїсь готової сутності, вона повинна стати собою через своє існування. На відміну від атеїстичного екзистенціаліста, релігійний екзистенціаліст переконаний, що сутність людини виходить за межі земного існування — вона знаходиться і у Бозі, і у вічному існуванні людського Я. Таким чином, загальна для екзистенціалізму ідея розвитку сутності людини через її існування для релігійного екзистенціалізму означає вихід існування людини за межі доступної нам емпіричної данності.

Екзистенція людини спрямована до осягнення трансценденції (Бога і власної Вічності) через індивідуально-інтимний прорив до неї. Саме це дає підставу релігійним екзистенціалістам твердити про вічність людського існування, що годность людину над абсурдністю окремих ситуацій життя.

До числа найбільш відомих релігійних екзистенціалістів відносять — про це вже йшлося — Карла Яс-перса і Габріеля Марселя. Розглянемо філософські вчення кожного з них.

§ 145. Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі повсякденності

Карл Ясперс (1883—1969 pp.) продовжив традиції філософування Серена К'єркегора, Починав він як психіатр і психолог, а потім звернувся до філософії. При цьому його цікавила не теоретична філософія, а філософія як досвід унікального переживання людини, як шлях особистості, реальність, вільна за змістом і за формою. Яслерс прагне відійти від гносеологічного поділу світу на суб'єкт і об'єкт, він хоче описати безпосередній досвід людського існування, не зводячи його ні до об'єкта, ні до суб'єкта. З цих позицій Ясперс рішуче критикує вузькораціоналістичну й умоглядну філософію минулого і сучасності.

За впливом на філософську думку XX ст. Ясперса можна порівняти хіба що з Гайдеггером. Але, на від-

2. Екзистенціалізм 233

міну від Гайдеґґера, Ясперс послідовно відстоює християнські позиції і вважається основоположником соме релігійного екзистенціалізлзу XX cm.

За Ясперсом, людина буденності існує в передосо бистісному бутті, вона цікавиться лише предметами І сама переповнена "предметним буттям". Ясперс називає це буття існуванням (Dasein) і протиставляє екзистенції- (Як бачимо, він тлумачить поняття "Dasein" зовсім інакше, ніж Гайдегтер.) ²⁸

Екзистенція для Ясперса — як і для К'єркегора — це глибинно-особистісне буття. В екзистенцію виводить так звана "гранична ситуація" (Grenzsituation) — ситуація відчаю, провини, жаху, що народжується в момент зустрічі зі смертю, коли людині загрожує моральна або фізична загибель. "Те, що перед смертю залишається істотним, те екзистенціально, те, що втрачає свою цінність... є оголене буття", — пише Ясперс, Для Ясперса безодня смерті "просвітлює" людину саме тому, що за нею прихована вічність екзистенції, її причетність до трансцендентного світу. "Те, що знищується смертю, є явищем, а не самим буттям" ²⁹.

Пройшовши потрясіння граничної ситуації, людина знаходить свободу і виходить за межі повсякденності "предметного буття". Це положення Ясперса стає згодом базовим для всіх течій екзистенціалізму XX ст.

У граничній ситуації людина самотня. У цій самотності їй відкривається істина власного існування. Але Ясперс переконаний, що потрібно йти далі — до екзистенціального спілкування, в якому люди проникають у потаємні глибини один одного. Екзистенція проявляється лише тоді, коли "співвідносить себе з іншою екзистенцією і трансценденцією", — вважає Ясперс.

Відносини екзистенції з іншою екзистенцією — як комунікація — і з трансценденцією — як віра — у вищих своїх проявах стають любов'ю. Любов до людини і Бога — це глибинне розв'язання всіх граничних ситуацій.

²⁸ Jasper* К. Philosophic. - Berlin, 1973. - Bd. 2. - S. 222.

²⁹ Ibid.

234 Лекція 11. Філософія людини І її меж у XX ет.