1.4.4. Нормування й тарифікація технологічних процесів

Технічне нормування — установлення технічно обґрунтованих норм витрати виробничих ресурсів (робочого часу, енергії, сировини, матеріалів, інструмента й т.д.). На основі технічних норм по окремих операціях визначають необхідну кількість устаткування й робітників по професіях, а також виробничу потужність цехів (ділянок) і планують виробництво.

Норма часу — регламентований час виконання деякого обсягу робіт у певних виробничих умовах одним або декількома виконавцями відповідної кваліфікації. Норма часу встановлює витрати часу на обробку (складання) виробу і є основою для оплати праці робітника, а також для визначення трудомісткості й собівартості виробу.

Норма часу на виконання операції по обробці однієї заготівки або по складанню однієї складальної одиниці називається нормою штучного часу. Розрахунок технічно обґрунтованої норми часу робиться за штучним часом.

Т_шт= t_o+ t_в+ t_Т+ t_орг+ t_п ,

де t_o — основний (технологічний) час;

t — допоміжний час;

t — час технічного обслуговування робочого місця;

t_орг — час організаційного обслуговування робочого місця;

t_n — час перерв на відпочинок. Як вимірники норми штучного часу прийнята: людино-година (люд.-г) - при виконанні робіт робітниками; машино-год (маш.-год) - при виконанні робіт на автоматичних лініях.

Сума основного й допоміжного часу становить час оперативної роботи, або оперативний час

t_oп= t_о+ t_в .

Основний (технологічний) час — це час, затрачуваний на безпосередню зміну розмірів, форми й властивостей оброблюваної заготівки, або час, затрачуваний на з'єднання деталей при складанні. При роботі на металорізальних верстатах основний час

t_o=(L_р/60Sώ)i,

де L — розрахункова довжина обробки (довжина ходу інструмента в напрямку подачі), мм;

S — швидкість подачі, мм/об;

i — число робочих ходів інструмента;

t₀ — швидкість обертання заготівки (інструмента), об/хв.

Розрахункова довжина обробки при ручному підведенні інструмента являє собою суму довжини l оброблюваної поверхні, розміру l_cx врізання інструмента й розміру l сходу (перебігу l_п) інструмента (мал. 1.6).

Допоміжний час — це час, затрачуваний на різні дії, що забезпечують виконання елементів роботи, що ставляться до основного часу, наприклад: на установку й зняття заготівки або виробу після складання; на пуск й зупинку верстата або підйомника при складанні; на перемикання режимів обробки або зварювання й ін. Допоміжний час може не перекриватися, якщо допоміжні роботи виконуються в перерві основної роботи (наприклад, зняття й установка заготівки із зупинкою верстата), і перекриватися, якщо допоміжні роботи роблять у процесі виконання основної роботи. При розрахунку норм часу враховують тільки допоміжний час, що не перекриває, і приймають його відповідно до діючими в даній галузі або на підприємстві нормативами.

Рис. 1.6. Схеми визначення розрахункової довжини обробки:

а — при поздовжнім гострінні; 6 — при свердлінні

Час технічного обслуговування — це час, затрачуваний робітником на зміну інструмента, на регулювання й підналагодження верстата й інші дії, пов'язані з доглядом за робочим місцем при виконанні заданої роботи. При розрахунках цей час установлюють по нормативах або орієнтовно приймають рівним до 6 % оперативного часу.

Час організаційного обслуговування — це час, затрачуваний на догляд за робочим місцем протягом зміни, а саме: на змазування механізмів, розкладку й збирання інструмента, огляд і випробування верстата, збирання робочого місця. Час перерв на відпочинок й особисті потреби приймають у розмірі 2,5 % оперативного часу. Час перерв на відпочинок уводиться в норму часу тільки у випадку важких і стомлюючих умов виробництва.

В умовах дрібно- і середньосерійного виробництва присутні додаткові разові витрати робочого часу (підготовчо-заключний час) на ознайомлення з конструкторською й технологічною документацією, налагодження устаткування й інші роботи, не пов'язані з кількістю виробів у серії. У цих умовах норму часу на операцію при виготовленні одного виробу визначають нормою штучно-калькуляційного часу.

T_ш-к=Т_шт+Т_п-з/n,

де Т_п-з— підготовчо-заключний час, що відводить на зазначені вище види робіт;

n — число виробів у партії.

Аналогічно, використовуючи відповідні алгоритми або галузеві нормативи, розраховують норми витрати інших виробничих ресурсів: електроенергії на технологічні цілі, стисненого повітря, мастильно-охолоджувальних і миючих рідин, присадочного матеріалу для зварювання й ін.

Тарифікація технологічних процесів — це встановлення виду професії робітників і вимог до їхньої кваліфікації (розряд робіт). Професію й кваліфікацію робітників приймають на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКДР і ПР). У довіднику приводяться вимоги до знань й умінь робітників певного розряду по різних професіях, а також приклади робіт, які повинен уміти виконувати робочий певної кваліфікації. Для більшості професій робітників транспортного машинобудування й ремонту рухомого состава встановлено шість тарифних розрядів. ЄТКДР і ПР використають також при проведенні атестації й переатестації робітників.