1.2.2. Технологічність конструкції вагона

Сукупність властивостей конструкції, що визначають її пристосованість до досягнення оптимальних витрат при виробництві, експлуатації й ремонті для заданих показників якості, обсягу випуску й умов виконання робіт, характеризує технологічність конструкції.

Відпрацьовування конструкції вагона на технологічність включають роботи, спрямовані на досягнення заданого рівня технологічності. Ці роботи виконуються на всіх етапах проектування вагона. В окремих випадках відпрацьовування на технологічність може тривати в ході виробництва, експлуатації й ремонту із внесенням відповідних змін у робочу конструкторську й технологічну документацію. Основною метою відпрацьовування конструкції вагона на технологічність є підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості й матеріалоємності, енергоємності й собівартості, обмеження номенклатури застосовуваних матеріалів, максимальне використання стандартних й уніфікованих деталей й елементів за умови забезпечення заданої якості. Крім того, при відпрацьовуванні конструкції вагона на технологічність необхідно враховувати:

• можливість застосування прогресивних методів одержання заготівок, способів обробки, складання, контролю й випробувань;

• необхідність максимального використання типових і групових технологічних процесів;

• ступінь уніфікації розмірних рядів, граничних відхилень розмірів, форми й розташування поверхонь і засобів їхнього контролю;

• можливість забезпечення вимог техніки безпеки при виготовленні й експлуатації;

• транспортабельність складових частин й ін.

Оцінка технологічності конструкції знову розробленого або вдосконаленого вагона може бути якісної й кількісної. Якісну оцінку дає організація, що проектує, при порівнянні варіантів конструкції вагонів на основі інженерного досвіду.

Для кількісної оцінки технологічності використають систему показників, що включає базові показники й показники, досягнуті в результаті проектування вагона. Як базові показники повинні прийматися показники технологічності кращих вітчизняних або закордонних конструкцій вагонів, причому вони повинні бути відкоректовані з урахуванням складності конструкцій, що зіставляють, і можливого росту продуктивності праці до початку випуску знову розроблювальних вагонів.

Показники технологічності, досягнуті при відпрацьовуванні конструкції вагона на технологічність, повинні бути не нижче базових. Для конструкцій вагонів як основні показники технологічності встановлені:

рівень технологічності по трудомісткості

де Т_т— досягнута трудомісткість виготовлення виробу;

Т₆ — показник базової трудомісткості виробу;

питома трудомісткість зварювальних робіт

де Т_зв — сумарна трудомісткість зварювальних робіт;

М_зв — маса зварної конструкції;

питома металоємність виробу

де М_в — загальна маса металоконструкції виробу;

Р — один з основних параметрів вагона (вантажопідйомність, пасажировмісність).

У підвищенні якості вагонів й ефективності виробництва важлива роль належить також стандартам. Стандартизація є одним з найважливіших факторів прискорення технічного прогресу й підвищення ефективності виробництва. Стандарти у вагонобудуванні законодавчо закріплюють досягнутий позитивний досвід роботи передових підприємств, що забезпечує можливість доведення в технічному й організаційному відношенні всіх підприємств вагонобудування до рівня передових. Крім того, стандартизація складових частин значно спрощує організацію технічного обслуговування й ремонту вагонів, тому що дозволяє звести до мінімуму число типорозмірів запасних частин. У цей час у вагонобудуванні розроблені й діють Державні стандарти на типи й основні параметри вагонів, а також технічні вимоги на їхнє виготовлення. Крім того, існують стандарти на основні складальні одиниці й деталі вагонів (візка, колісні пари, осі, букси, п’ятники, підп'ятники, автозчепний пристрій, пружини, гальмове обладнання й ін.) і на сортамент, застосовуваний у вагонобудуванні (осьові заготівки, гнуті й гарячекатані профілі й ін.).

З методів стандартизації у вагонобудуванні широке поширення одержала також уніфікація, сутність якої полягає в раціональному скороченні числа об'єктів однакового функціонального призначення. Здійснюється вона шляхом приведення близьких по конструкції й розмірам виробів або їхніх складових частин до єдиної оптимальної конструкції. Уніфікації підлягають не тільки складові частини вагонів або технологічне встаткування, але й марки матеріалів, способи їхньої переробки у вироби, способи обробки (фарбування) вагонів, інструмент, оснащення, методи випробувань, документація, термінологія, позначення й ін.

При уніфікації складальних одиниць, деталей й їхніх елементів може бути підвищена серійність випуску уніфікованих виробів, у результаті чого створюються умови для застосування економічних прогресивних процесів їхнього виготовлення.

Рівень насиченості виробу уніфікованими й стандартними складовими частинами визначають за допомогою ряду показників, основними з яких є:

коефіцієнт застосовності, що характеризує насиченість вагона стандартними, уніфікованими й запозиченими складовими частинами (до оригінального відносять складові частини, розроблені вперше для даного виробу),

де n — загальне число типорозмірів складових частин виробу;

n_о — число типорозмірів оригінальних складових частин у виробі;

коефіцієнт повторюваності, що характеризує рівень усередині проектної уніфікації виробу й взаємозамінність складових частин усередині даного виробу,

де n_сч — загальне число складових частин виробу.

При обчисленні зазначених коефіцієнтів не враховують стандартні кріпильні деталі. Стандартизація й уніфікація деталей і складальних одиниць є основою для розвитку спеціалізації й кооперування вагонобудівних заводів.