9

ЛЕКЦІЯ №5

Тема: «розчини високомолекулярних сполук. Колоїдні розчини» мета: Мати поняття про використання та значення колоїдних розчинів та розчинів вмс в екстемпоральній рецептурі.

Знати:

• характеристику ВМС та колоїдних розчинів;

• основні положення нормативної документації, що регламентує умови та правила приготування розчинів ВМС та незахищених колоїдів;

• технологічні етапи приготування розчинів ВМС та незахищених колоїдів;

Вміти: розв’язувати проблемні і ситуаційні завдання до даної теми.

ПЛАН:

1. Поняття високомолекулярних сполук.

2. Класифікація та характеристика ВМС.

3. Приготування розчинів необмежено набухаючи ВМС.

4. Приготування розчинів обмежено набухаючи ВМС.

5. Ароматичні води та їх одержання (ПСРС).

6. Приготування розчинів незахищених колоїдів.

РОЗЧИНИ ВИСОКОМОЛЕКУЛЯРНИХ СПОЛУК (ВМС)

Характеристика високомолекулярних сполук

Високомолекулярними сполуками називаються природні або синтетичні речовини з молекулярною масою від декількох тисяч (не нижче 10 - 15 тисяч) до мільйона і більше.

Молекули цих сполук являють собою гігантські утворення, які складаються з сотень і навіть тисяч окремих атомів, зв'язаних один з одним силами основних валентностей, тому такі молекули прийнято називати макромолекулами.

Молекули ВМС найчастіше являють собою довгі нитки, що переплітаються між собою або згорнуті в клубки, причому довжина їх значно більша поперечника.

Характерна особливість більшості ВМС - наявність у їх молекулах ланок, що багаторазово повторюються. Це повторення залежить від ступеня полімерилізації. Звідси ці речовини мають ще й другу назву - полімери.

Усі ВМС внаслідок великої молекулярної маси нелеткі і не здатні переганятися. З цієї ж причини вони досить чутливі до впливу різних зовнішніх факторів. Макромолекули легко розпадаються під впливом самої незначної кількості кисню та інших деструктивних агентів. Більшість ВМС при підвищенні температури розм'якшуються поступово і не мають певної температури плавлення.

Властивості ВМС залежать не тільки від величини, а й від форми їх молекули. Так, ВМС, які володіють сферичними молекулами (гемоглобін, печінковий крохмаль, пепсин, трипсин, панкреатин та ін.), звичайно являють собою порошкоподібні речовини і при розчиненні майже не набухають. Розчини цих речовин мають малу в'язкість навіть при порівняно великих концентраціях і підпорядковані законам дифузій і осмотичного тиску.

ВМС з сильно асиметричними, лінійними, витягнутими молекулами (желатин, целюлоза та її похідні) при розчиненні сильно набухають і утворюють високов'язкі розчини, що не підпорядковуються закономірностям, притаманним розчинам низькомолекулярних речовин. Розчинення ВМС з лінійними молекулами супроводжується набуханням, останнє є першою стадією їх розчинення.

Набухання переходить у розчинення, утворюючи однорідний істинний (молекулярний) розчин.

Слід мати на увазі, що набухання такої сполуки не завжди закінчується її розчиненням. Дуже часто після досягнення відомого ступеня набухання процес припиняється. Набухання може бути необмеженим і обмеженим. Необмежене набухання закінчується розчиненням.

Сполука спочатку поглинає розчинник, а потім при тій же температурі переходить у розчин. При обмеженому набуханні високомолекулярна сполука поглинає розчинник, а сама в ньому не розчиняється, скільки б часу не перебувала в контакті. Обмежене набухання такої сполуки завжди закінчується утворенням елас- тичного геля (драглів).

Проте обмежене набухання, обумовлене обмеженим розчиненням, часто при зміні умов переходить у необмежене.

Так, желатин і агар-агар, набухаючи обмежено в холодній воді, в теплій воді набухають необмежене, чим користуються при розчиненні цих речовин.