Дослідження фізичних факторів навколишнього середовища, які впливають на психофізіологічний стан людини

Мета роботи: з’ясувати, які фізичні параметри навколишнього середовища впливають на психофізіологічний стан людини і в чому прояв­ляються наслідки такого впливу та засвоїти навчальний матеріал про вплив електромагнітного випромінювання, шуму й вібрації на організм людини;

Теоретичні відомості

На психофізіологічний стан людини суттєво впливають такі фі­зичні фактори навколишнього середовища, як вібрація, шум та елек­тромагнітні випромінювання.

1. Електромагнітні випромінювання у навколишньому середовищі

Навколо Землі існують електричні й магнітні поля, інтенсив­ність яких постійно змінюється під дією грозових розрядів, опадів, атакож вітрів та сонячної активності, що призводить до річних і добо­вих коливань цих полів (магнітних бур). До фонового випроміню­вання у процесі науково-технічного розвитку людство додало цілий ряд факторів, які в декілька разів підсилили електромагнітні поля (ЕМП). Масового застосування у промисловості та побуті набули прилади й обладнання, які під час роботи утворюють електромагніт­не випромінювання широкого діапазону частот. Наприклад, в аеро­портах і на військових об’єктах працюють радіолокатори, які є по­тужним джерелом електромагнітної енергії.

Електромагнітні випромінювання– це процес утворення віль­ного електромагнітного поля, що випромінює прискорено рухомі заряджені частинки. Електромагнітне поле навколо джерела випро­мінювання умовно розподіляється на три зони: перша (ближня) – зона індукції; друга (проміжна) – зона інтерференції; третя (даль­ня) – зона випромінювання.

При збільшенні відстані від джерела ЕМП його інтенсивність суттєво зменшується аж до повного зникнення. На характер розподі­лу ЕМП впливає розташування у приміщенні металевих предметів, наявність екранування, розміщення комунікацій, зокрема електрич­них мереж тощо.

Біологічна дія електромагнітних хвиль на організм людини залежить від потужності джерела випромінювання (наприклад, теле­візійної чи радіолокаційної станції), тривалості опромінення, його фізичних параметрів (довжини хвилі, характеру й режиму випромі­нювання). За характером розрізняють безперервне й імпульсне ви­промінювання. Режим опромінення може бути постійним або інтермінуючим.

Переважна більшість населення (за виключенням екстрасенсів) не відчуває ЕМП. Однак підвищений рівень електромагнітних ви­промінювань завдає суттєвої шкоди здоров’ю людини. Передусім від цього страждають нервова й серцево-судинна системи, у людини виникає головний біль, з’являється перевтома та порушення сну.

Особливо небезпечними є райони біля радіотелецентрів, висо­ковольтних ліній електропередач і трансформаторних підстанцій, де рівень електромагнітних випромінювань перевищує допустимі нор­ми, негативно впливає на людину, порушує природну міграцію тварин, процеси росту рослин тощо.

Електромагнітні поля виникають також в атмосфері при атом­них вибухах. Вони є короткочасними, тому називаються електромаг­нітними імпульсами. Одночасно з ними виникають радіохвилі, що сприймаються апаратурою як перешкоди. Під дію електромагнітно­го імпульсу можуть потрапити лінії зв’язку, електропостачання, а також апаратура, що пов’язана з ними.

До групи джерел ЕМП належать, у першу чергу, всі системи підприємств передавання й розподілу електроенергії, трансформато­рні підстанції, електростанції, системи електропроводки, різноманіт­ні кабельні системи, побутове та офісне електротехнічне устатку­вання, електротранспорт, ліфти. Джерелами електромагнітного поля в житлових приміщеннях і закладах освіти є: електропроводка, хо­лодильники, праски, пилосмоки, електропечі, телевізори, комп’юте­ри та інші прилади, які працюють від електромережі.

Найпотужнішими джерелами електромагнітного випроміню­вання з частотою біля 50 Гц є: електротехнічне обладнання будівель, у тому числі трансформатори, що встановлені у суміжних примі­щеннях; кабельні лінії, якими підводиться електрика до всіх квартир та до інших споживачів системи життєзабезпечення будинку.

Негативний вплив електричних мереж у житлових і адміністра­тивних будівлях зумовлений тим, що людина постійно перебуває у приміщенні поблизу електричних мереж. Залізобетонні конструкції й комунікації у житлових будівлях створюють ефект «екранованої кімнати», що підсилює електромагнітний ефект при розміщенні в них різноманітних джерел випромінювання. Електротранспорт, у свою чергу, теж є потужним джерелом електромагнітного поля в ді­апазоні частот від Одо 1000 Гц. Наприклад, середнє значення маг­нітної складової ЕМП електропотягів може досягати 200 мікротесла (мкТл), у той час, як гранично допустимий рівень (ГДР) складає ли­ше 0,2 мкТл. Тому напруженість ЕМП вище 0,2 мкТл вважається шкідливою.

Отже, техногенні джерела електромагнітного поля можна поді­лити на дві групи. До першої групи належать високовольтні лінії електропередач, побутова, електрична й електронна техніка, елект­ромережі житлових і адміністративних будівель, електротранспорт. До другої групи належать передавальні теле- й радіоцентри, системи стільникового зв’язку, радіолокаційні станції, відеодисплейні термі­нали (ВДТ) і комп’ютери.

Електромагнітні поля негативно впливають не тільки на орга­нізм людини, яка безпосередньо працює з джерелом випромінюван­ня, але й на населення, що мешкає поблизу джерел випромінювання. Вплив ЕМП на людину проявляється у гострій та хронічній формі і призводить до порушення фізіологічних функцій організму. Ці порушення виникають у результаті дії електричної складової ЕМП на нервову й серцево-судинну системи, а також на структуру головного та спинного мозку. Сумісну дію широкого діапазону електромагніт­них випромінювань можна класифікувати як окрему радіохвильову хворобу, яку часто супроводжують захворювання органів дихання й травлення, а також загальне збільшення кількості різноманітних за­хворювань. Зокрема, у результаті дії на організм людини електрома­гнітних випромінювань у діапазоні частот 30 КГц — 300 МГц спо­стерігаються такі негативні явища: загальна слабкість, підвищена втомлюваність, сонливість, порушення сну, головний біль та біль у ділянці серця; виникають симптоми, які свідчать про порушення ро­боти різних органів (шлунку, печінки й підшлункової залози); погір­шуються харчові та статеві рефлекси; змінюється склад крові; фіксу­ються зміни на клітинному рівні. Систематична дія на людину ЕМП високих частот спричиняє підвищення кров’яного тиску, трофічні явища (випадіння волосся, ламкість нігтів тощо).

Одним з ефективних способів попередження професійних за­хворювань, які виникають у результаті тривалої дії електромагнітних випромінювань, є встановлення гранично допустимих рівнів елект­ромагнітних випромінювань. Допустимі рівні на робочих місцях й вимоги до проведення контролю наведені у табл. 1 і 2.

Рівні ЕМП контролюють не рідше, ніж один раз на рік. Заміри рівня електромагнітних випромінювань також проводяться перед уведенням в експлуатацію нових об’єктів або після реконструкції старих.

Захистом від електромагнітних випромінювань є екранування, засоби індивідуального захисту, скорочення часу перебування в зоні електромагнітного випромінювання тощо.

Таблиця 1Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону

Діапазон частот, Гц	Допустимі рівні напруженості електромагнітного поля		Допустима поверхнева щільність потоку енергії, Вт/м2
	за електричною складовою (Е), В/м	за магнітною складовою (Н), А/м
60 кГц — 3 МГц	50	5	-
3-30 МГц	20	-	-
ЗО - 50 МГц	10	0,3	-
50-300 МГц	5	-	-
300-300 ГГц	-	-	10

У побутових умовах повністю ізолювати себе від ЕМП немо­жливо, але обмежити вплив електромагнітних випромінювань потрібно. Для цього необхідно: обмежити кількість побутової техніки у житлових приміщеннях; вимикати на ніч усі побутові електричні пристрої; не встановлювати ліжка і дивани в кутках кімнати, де рівень електромагнітних випромінювань вище, ніж в інших місцях; уживати інших заходів, спрямованих на зменшення інтенсивності ЕМП.

Вимоги до комп’ютерної техніки, яка використовується в закла­дах освіти та в побуті, регламентуються відповідними державними стандартами:

1. Параметри безпеки – електрична, механічна, пожежна безпека (ДСТ 50377-92).

2. Санітарно-гігієнічні вимоги – рівень звукових шумів (ДСТ 2718-88), ультрафіолетове, рентгенівське випромінюван­ня і показники якості зображення (ДСТ 27954-88).

3. Електромагнітна сумісність – випромінювані радіоперешкоди (ДСТ 292,16-91).

У зв’язку з тим, що більшість населення не має приладів для електромагнітного контролю, розроблено заходи для створення еле­ктромагнітної безпеки населення.

Потрібно суворо витримувати розміри санітарно-захисних (охоронних) зон для ліній електропередач («захист відстанню»). Вони встановлюються залежно від напруги ЛЕП. Наприклад, для ЛЕП напругою 330 кВ охоронна зона повинна складати 20 м, для ЛЕП напругою 500, 750 і 1150 кВ — 30, 40, 50 метрів відповідно. У ме­жах ЛЕП забороняється розміщувати житлові будівлі, стоянки й зупинки всіх видів транспорту, влаштовувати спортивні та ігрові майданчики. Бажано обмежити перебування у даній зоні, зокрема не рекомендується збирати плоди, ягоди, лікарські рослини тощо.

Користування побутовою й офісною електричною та елект­ронною технікою повинне здійснюватися відповідно до вимог, які вказа­ні у технічному паспорті приладу. Для захисту від електростатичних зарядів на екранах відеодисплейних терміналів і телевізорів необхід­но дотримуватися певної відстані між глядачем і екраном (не менше 1 м для телевізора з електронно-променевою трубкою до 36 см і не менше 2 м для телевізора з кінескопом 51 см по діагоналі), мати за­землення екранів ВДТ, систематично проводити вологе прибирання приміщень, застосовувати побутові іонізатори, підвищувати вологість повітря у приміщенні.

Таблиця 2. Допустимі значення параметрів електромагнітних випромінювань

Параметри електромагнітних випромінювань	Допустимі значення
Напруженість електромагнітного поля на відстані 50 см навколо ВДТ за електричною складовою: в діапазоні частот 5 Гц-2 кГц;	25 В/м
в діапазоні частот 2 -400 кГц	2,5 В/м
Щільність магнітного потоку повинна бути не більш: в діапазоні частот Ь Гц- 2 кГц;	250 нТл
в діапазоні частот 2 -400 кГц	25 нТл
Поверхневий електростатичний потенціал	500 В

Якщо можливо, необхідно обмежити час перебування біля функ­ціональних передавачів інформації: теле-і радіоцентрів, РЛС, стан­цій різних систем зв’язку. Не потрібно наближатися до антени по­тужного джерела ЕМВ ближче, ніж на кілометр, не підходити до антен супутникового зв’язку ближче, ніж на 20 м.

Час користування мобільним телефоном стільникового зв’язку повинен бути максимально обмежений, використовувати його рекомен­дується як резервний засіб зв’язку («захист часом»); під час роботи з радіотелефоном необхідно щільно охоплювати слухавку рукою, збері­гаючи певну відстань між нею і вухом («захист відстанню»).

При придбанні відеодисплейного термінала, персональної ЕОМ не­обхідно з’ясувати їхню відповідність ДСТУ і вимогам ТСО. У процесі експлуатування комп’ютерної техніки потрібно використовувати інже­нерні засоби захисту екрана та дотримуватися режиму роботи з ВДТ.

Вживати санітарно-гігієнічні й медико-профілактичнізаходи, зокрема: проводити періодичні огляди населення, особливо тієї части­ни, яка мешкає поблизу стаціонарних джерел ЕМГІ; проводити фізіо­терапію й медикаментозну профілактику. Слідкувати за повідомленнями служби контролю за виникненням геомагнітних збурень у магнітосфері й експрес-оцінки геомагнітної ото­чення; населення оповіщають про ситуацію, яка склалася, з відповід­ними рекомендаціями про правила поведінки, про приймання лікар­ських і немедикаментозних засобів людьми старшого покоління, хворими, а також людьми так названої «метеочутливої» категорії.

2. Вплив вібрації на організм людини

Вібрація – це рух точки або механічної системи, при якому відбувається почергове зростання та зменшення у часі значень хоча б однієї координати. Наприклад, під вібрацією можна розуміти ме­ханічні коливання тіла, котрі характеризуються частотою, ампліту­дою, швидкістю й прискоренням, що сприймаються організмом лю­дини як струс.

Серед усіх видів механічних впливів на організм людини вібра­цію вважають найбільш небезпечною. Вона сприймається людиною як природне навантаження, подібне до важкої праці. Шуми різної ін­тенсивності, частотою менше 20 Гц, також сприймаються людиною як вібрація.

За способом впливу на тіло людини вібрацію поділяють на;

• загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини;

• місцеву (локальну), котра передається через окремі частини ор­ганізму людини (наприклад, кінцівки).

У виробничих умовах частіше трапляються випадки комбінова­ного впливу вібрації – одночасно загальної та локальної. Вібрація викликає порушення фізіологічного й функціонального стану люди­ни. Якщо частота коливань на робочому місці близька до власних частот окремих внутрішніх органів, то можуть виникати механічні ушкодження й зміщення цих органів, що створює загрозу здоров’ю, а інколи – й життю.

Стійкі шкідливі зміни фізіологічного стану, які виникли під ді­єю вібрацій, називають вібраційною хворобою, основними симпто­мами якої є: головний біль, заніміння пальців рук, біль у кистях та передпліччі. Окрім цього можуть виникати судоми, безсоння, під­вищуватися чутливість до охолодження тощо.

Найбільш поширеною є така форма цієї хвороби, яка виникає внаслідок впливу локальної вібрації і характеризується ураженням нервової та опорно-рухової систем. Низькочастотна вібрація впли­ває на процеси обміну речовин (білкового, ферментативного, віта­мінного, холестеринового), що відбуваються в організмі людини.

Загальна вібрація, наприклад, викликає вібраційну хворобу у водіїв транспортних засобів, основним симптомом якої є вестибулопатія. Ознаками вияву вестибулопатії є запаморочення, головнийбіль, гінергідроз.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є:

• частота f (Гц);

• амплітуда зсуву А (м) – розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги;

• коливна швидкість (віброшвидкість) v (м/с);

• коливальне прискорення (віброприскорення) а (м/с").

Негативні відчуття від дії вібрації виникають, коли прискорен­ня становить 5 % прискорення вільного падіння, тобто при 0,5 м/с². Резонансні частоти для окремих частин тіла різні й знаходяться в ді­апазоні 2-60 Гц. Наприклад, резонансна частота серця, діафрагми і грудної клітини наближається до 5 Гц, голови –20 гц, очних яблук – 60 Гц, Частоти для людей, які сидять, становлять від З до 8 Гц.

Вібрація з амплітудою коливань до 0,015 ми не впливає на ор­ганізм, до 0,05 мм – спричиняє нервове збудження з депресією; від 0,051 до 0,1 мм – негативно впливає на центральну нервову й сер­цево-судинну системи та органи слуху; від 0,101 мм до 0,3 мм –викликає розвиток вібраційної хвороби. Встановлено, що з віком ризик захворювання на вібраційнухворобу збільшується. Ступінь негативного впливу вібрації підви­щується за умов одночасного впливу на людину інших фізичних забруднювачів навколишнього середовища, зокрема, інтенсивного шуму та несприятливих метеорологічних умов (параметрів мікро­клімату).

Джерелами вібрації у містах є: автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислове устаткування тощо. Найбільш по­тужне джерело вібрації – рейковий транспорт, коливання ґрунту поблизу якого сягає 6-7 балів за шкалою Ріхтера. Наприклад, у метрополітені інтенсивна вібрація поширюється на відстань до 70-100 м.

В окремих випадках вібрація може мати стимулюючий вплив на людину. Наприклад, короткочасна дія вібрації певної частоти й інтенсивності знижує больову чутливість, а вібромасаж знімає м’я­зову втому і використовується для прискорення відновлювальних процесів нервової та м’язової систем.

3. Вплив шуму на організм людини

Однією з поширених форм фізичної дії середовища, що безпо­середньо впливає на самопочуття й працездатність людини, є шум. Тривала дія шуму на людину вповільнює перебіг розумових проце­сів, унаслідок чого людина стає пригніченою, неуважною, дратівли­вою. Це може спричинити аварії на виробництві, конфліктні ситуа­ції у побуті, а також інші негативні наслідки.

Під шумом розуміють неприємний або небажаний звук, або су­купність звуків різної частоти й інтенсивності в діапазоні від 16 до 20 000 І ц, які заважають людині сприймати потрібні звукові сигна­ли, порушують тишу, чинять шкідливу й подразнювальну дію на ор­ганізм і знижують увагу до небезпеки.

Шум є не менш небезпечним, ніж забруднення води чи повітря. Він, як один із небезпечних стресових факторів, може призвести до захворювання слухового нерва (туговухості) у поєднанні з функціо­нальними розладами центральної нервової, вегетативної, серцево-судинної та інших систем організму. Такі порушення діяльності різ­них систем людського організму класифікують як «шумову хворо­бу», що не виліковується. Підступність захворювань органів слуху полягає в тому, що майже всі вони розвиваються поступово й непо­мітно для людини.

Людське вухо сприймає звукові хвилі зі звуковим тиском від >ХІО'⁵Па (поріг звукового відчуття) до 2x10²Па або інтенсивністю (силою звуку) від 10^-12до 10²Вт/м². За одиницю вимірювання інтен­сивності звуку прийнято децибел (дБ). Ця фізична величина показує, у скільки разів у десяткових логарифмічних значеннях цей звуковий тиск (сила звуку) більший від порогового слухового відчуття. При­ріст інтенсивності звуку на 0,1 дБ уже відчутний для органів слуху людини.

Органи слуху людини мають неоднакову чутливість до звуко­вих коливань різної частоти, тому увесь діапазон частот на практицірозподілений на октавні смуги.

Октава – це смуга частот із межами f1 -f2, деf1/f2 = 2. Середньогеометрична частота визначається за формулою:

(1)

Увесь спектр звукових частот розподіляється на 8 октавних смуг: 45-90; 90-180; 180-360 ... 5600-11200 Гц.

Відповідно середньогеометричні частоти октавних смуг станов­лять: 63, 125, 250, 500 ... 8000 Гц.

Рівень шуму 20-40 дБ нешкідливий для людини, це природний шумовий фон (розмова людей без підвищеної тональності, шум во­ди, яка тече тощо). Допустима межа звуку різної тональності сягає 80 дБ (шум автомобілів на автомагістралі, пилосмок на відстані 3 м). Невеликий біль у вухах людина відчуває вже при величині шуму 120 дБ (гучна музика, автомобільна сирена), а при 140 децибелах на­стає поріг нестерпності звуку (робота двигунів реактивного літака в момент його зльоту).

За впливом на організм людини шум більш шкідливий, ніж хіміч­не забруднення. За останні декілька десятиліть шумове забруднення умістах зросло на 12-15 дБ, а продуктивність праці внаслідок цього знизилася на 15-20 %.

Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров’я людини загальновідомий, але слід звернути увагу на те, що наслідки його дії індивідуальні. У деяких людей погіршення слуху настає че­рез декілька місяців, а в інших – не настає навіть і через декілька років роботи в умовах підвищеного рівня шуму. Встановлено також, що для 30 % людей шум є причиною передчасного старіння.

Сильний звук, шкідливий сам собою, створює ще й вібрацію. Одночасна дія цих двох чинників негативно впливає на нервову систему та клітини головного мозку. Шум руйнує організм навіть тоді, коли людина його не відчуває, наприклад, спить або дуже за­хоплена. На пристосування до шуму організм витрачає велику кількість енергії. Виникає своєрідний стрес, який спричиняє різно­манітні захворювання. Наприклад, серед жителів гомінких міських вулиць жертв інфаркту міокарда набагато більше, ніж у середньо­му по країні.

Мільйони людей втрачають слух від тривалого сприймання зву­кової інформації (особливо гучної музики) через навушники. Така музика негативно впливає на людину і без навушників; наприклад, у чверті постійних відвідувачів дискотек розвивається глухота. Вчені з’ясували, що причина криється у значних перепадах рівнів звуку (60—110 дБ) в сучасних музичних хітах. Для того, щоб почути тихий звук, слухачі просять увімкнути підсилювальний пристрій на велику (повну) потужність. А в симфонічних творах звуки переливаються у діапазонах 40—60 дБ, що більш звично для слуху.

Існує хибна думка, що підвищений рівень шуму впливає на людину лише на виробництві, внаслідок чого розвивається профе­сійна «шумова хвороба». Але не набагато тихіше в житлових бу­динках через постійне збільшення кількості сучасної побутової техніки. Наприклад, сон у людей, які відпочивають, порушується при рівнях звуку 40 дБ, а при 50 дБ період засипання триває по­над 1 год.

У закладах освіти дуже часто рівень шуму перевищує 80-100 дБ (при нормованих значеннях: 40-60 дБ — під час занять і 80 дБ на перервах). Табл. 3 характеризує реакцію людини на різноманітну дію шуму.

Таблиця 3. Характеристика реакції людини на шумове забруднення

Показник впливу шуму	Кількість скарг у % при шумовому забрудненні 72 дБА	Кількість скарг у % при шумовому забрудненні 1 56 дБА
Фізичний стан Задовільний	30	63
Шум заважає	97	37
Через шум не відкривають вікна	93	17
Звертання до лікаря	30	3

За характером порушення фізіологічних функцій організму лю­дини шум поділяється на;

• такий, що заважає (перешкоджає мовному зв'язку);

• подразнювальний (викликає нервове напруження, зниження працездатності, загальну перевтому);

• шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий час і ви­кликає розвиток хронічних захворювань органів слуху, гіперто­нію, виразку шлунка, котрі безпосередньо або опосередковано пов’язані зі слуховим сприйняттям);

• травмувальний (різко погіршує фізіологічні функції організму людини).

Основними методами боротьби із шумовим забрудненням є: зменшення шуму в джерелах його утворення; зниження його рівня на шляхах поширення; послаблення дії на організм людини за рахунок організаційних та медичних заходів і за допомогою засобів індивіду­ального захисту.

Зменшення шуму в джерелі його виникнення досягається завдя­ки комплексу заходів:

• конструктивних (акустичне проектування шумних підприємств, озеленення територій господарств і населених місць, розробка досконалих конструкцій двигунів машин і вузлів, зменшення навантаження та маси обертальних частин, застосування малошумних підшипників, вдосконалення та використання індиві­дуальних засобів захисту: заглушок, антифонів, навушників);

• технологічних (удосконалення технологічних процесів виготов­лення деталей, поліпшення якості складання вузлів тощо);

• експлуатаційних (виконання щомісячного технічного обслуго­вування та регулювання, збереження однакової стійкості з’єд­нувальних деталей, усунення перекосів, осьових люфтів, своє­часне регулювання та змащування з’єднувальних деталей).

До заходів боротьби із шумом на шляху його поширення на­лежать:

• розміщення джерел шуму відносно оператора машини;

• дистанційне керування машинами та повна автоматизація процесів;

• звукоізоляція (встановлення звукоізоляційних конструкцій, встановлення акустичних екранів);

• звукопоглинання (встановлення звукопоглинальних конструк­цій і кожухів, застосування активних і реактивних глушників шуму, застосування звукопоглинальних облицювань, покриттів і мостів).

Боротьба із шумом та його наслідками за допомогою організа­ційних і медичних заходів здійснюється завдяки: встановленню ра­ціонального режиму праці; суміщенню шумних і безшумних робіт; прийманню теплих душів і ванн; забезпеченню повноцінного сну та відпочинку, раціонального харчування працівників; здійсненню медичного відбору за професійною придатністю; проведенню екс­пертизи працездатності в умовах шуму.

До заходів боротьби із шумом за допомогою засобів індивіду­ального захисту належать протишумові тампони, навушники, шумо­захисні шоломи, протишумовий одяг.

Для зменшення рівня шуму проводиться ряд заходів завдяки вдосконаленню законодавчої бази, зокрема в Україні 1998 року вий­шла постанова № 94 «Про дотримання тиші в місті», відповідно до якої органи санітарного нагляду мають право винести постанову про адміністративне та фінансове покарання порушників спокою жите­лів населених пунктів.

В Україні та в міжнародній організації із стандартизації засто­совується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (гранично допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах ча­стот. Граничні величини шуму регламентуються санітарно-гігієніч­ними нормами, в яких закладено принцип встановлення певних параметрів шуму, виходячи із класифікації приміщень за їхнім приз­наченням для різних видів діяльності.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях слід вибирати згідно з таблицями. Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазо­ну (63-8000 Гц) будуть нижчі, ніж значення, котрі визначаються граничним спектром.

Використовується також принцип нормування, який ґрунтуєть­ся на регламентуванні рівня звуку в дБ і вимірюється при увімкнен­ні коректованої частотної характеристики А вимірювача шуму й віб­рації. У цьому випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шу­му на відміну від спектральної.Допустимий рівень шуму в закладах освіти можна порівняти з лабораторіями для теоретичних робіт, норми для яких наводяться у табл. 4.

Таблиця 4.Допустимі спектри рівнів звукового тиску

Робоче місце	Рівень звукового тиску в дБ в октавних смугах із середньогеометричними частотами, Гц								Рівень звуку, дБ
	63	125	250	500	1000	2000	4000	8000
Лабораторії для тео­ретичних робіт	71	61	54	49	45	42	40	38	60

У побуті заходи захисту від шуму поділяються на дві категорії:

1. Захист від внутрішнього шуму приміщень: планування квартир для захисту від дії шуму (блоки ванної кімнати, туалети, шахти ліфту не повинні мати спільних стін з житловими кімнатами).

2. Захист від зовнішнього шуму: в житлових мікрорайонах не по­винні проходити великі транспортні магістралі. До конструкції капітальних стін повинні входити матеріали, які мають шумоза­хисні властивості. Вікна бажано використовувати у вигляді зву­коізоляційних пакетів. Між дорогою і житловими будинками повинні бути зелені зони у вигляді газонів шириною 4-5 м і кущів.

Зниження шумового забруднення у житлових кварталах досяга­ють завдяки П-подібному чи круговому розташуванню будинків. Рівень шуму у дворах знижується, бо стіни будівель є екранами.

Вихідні дані

1. Розрахунок очікуваних рівнів звукового тиску у розрахунковій точці та необхіного зниження рівня шуму.

2. Розрахунок звукоізолюючих огороджень, перемичок

3. Звукопоглинальне облицювання

4. Список використаної літератури

Дано: У робочому приміщенні завдовжки А м, шириною В м, і заввишки Н м розміщені джерела шуму - ДШ1, ДШ2, ДШ3, ДШ4 і ДШ5 з рівнями звукової потужності. Джерело шуму ДШ1 поміщене в кожух. У кінці цеху знаходиться приміщення допоміжних служб, яке відокремлене від основного цеху перегородкою з дверима певною площею. Розрахункова точка знаходиться на відстані Г від джерел шуму. S_т = 2,5 м².

Розрахувати: 1. Рівні звукового тиску в розрахунковій точці – РТ, порівняти з допустимими по нормах, визначити необхідне зниження шуму на робочих місцях. 2. Звукоізолюючу здатність перегородки і дверей в ній, підібрати матеріал для перегородки і дверей.

3. Звукоізолюючу здатність кожуха для джерела ДШ1. Джерело шуму встановлене на підлозі, розміри його в плані – (а х b) м, висота – h м.

4. Зниження шуму при установці на ділянці цеху звукопоглинального облицювання. Акустичні розрахунки проводяться в двох октавних смугах на среднегеометрических частотах 250 і 500 Гц.

Вихідні дані

Величина	250Гц	500Гц	Величина	250Гц	500Гц
L Р1	109	112	Δ1	8х1010	1,6х1011
L Р2	99	97	Δ2	8х109	5х109
L Р3	95	98	Δ3	3,2х109	6,3х109
L Р4	93	100	Δ4	2х109	1х1010
L Р5	109	112	Δ5	8х1010	1,6x1011

А = 35 м	С = 8 м	r1 = 7,5 м	r3 = 8,0 м	r5 = 14 м
В = 20 м	Н = 9 м	r2  = 11 м	r4  = 9,5 м	LМАКС = 1,5 м